Герой роману Ч. Диккенса Посмертнi записки Пиквикского клубу

Пиквик перший зi знаменитих героïв Диккенса (авторитетнi джерела називають його самим популярним) був задуманий як персонаж своєрiдного комiксу, оповiдання в картинках, причому на спортивну тему. Еволюцiя образа П.- приклад порушення первiсного задуму — ситуацiï, коли захоплений автор радiсно пiшов за своïм героєм. П., що спочатку тiльки карикатурний — толстенький, безглуздого виду лисий джентльмен в окулярах, теоретик колюшки i дозвiльний мандрiвник, у процесi оповiдання знаходить усе бiльше iндивiдуалiзованi риси, нова несподiвана чарiвнiсть
Звичайно, як усякий герой Диккенса, Пиквик описаний з необхiдним художнiм перебiльшенням, домiнанта якого по ходу оповiдання мiняє спрямованiсть: якщо в перших випусках це був втiлений дурень, то у фiналi — уособлення доброти й доброти. Короля робить оточення, i з появою в романi Сэма Уэллера в образi П. визначальноï стає героïчна якiсть. Його скромнiсть, чеснiсть i великодушнiсть не скрадаються загальною гротескнiстю оповiдання, поряднiсть i незахищенiсть вiд пiдступу ворогiв — абсурднiстю ситуацiï (наприклад, епiзод iз замахом на його волю невдачливоï нареченоï).
Гумор i лукавство, властивi роману в цiлому, у вiдношеннi П. усе бiльше наповнюються лiризмом завдяки образу Сэма Уэллера, його вiрного фiлософ^-фiлософа-слуги- фiлософа, автора безсмертних афоризмiв, визнаного виразника справдi народноï англiйськоï свiдомостi. П. i його слуга — не випадково ïх поєднує загальне iм'я — утворять стiйку дихотомiю хазяïн — слуга. Вони ставляться до категорiï парних героïв i подiбнi в цьому змiстi Дон Кихоту й Санчо Пансе, мольеровским Дон Жуану й Сга-нарелю, Королевi Лiру й Блазневi. Безпосереднiй вплив пари Пиквик — Уэллер можна виявити й у сучаснiй англiйськiй лiтературi, наприклад толкиеновские Фродо й Сэм. Вiдносини мiж такими героями складаються за принципом тандема: структурно й концептуально доповнюючи один одного, вони утворять необхiдну художню єднiсть. Функцiонально такi пари вiдрiзняються, скажемо, вiд парних варiацiй слуга — хазяïн з Трьох мушкетерiв (Д'артаньян — Планше, Атос — Гримо, Арамис — Базен, Портос — Мускетон), де слуга щораз — знижений до фарсу образ хазяïна. Сэм Уэллер свiдомо вибирає собi хазяïна, щоб спочатку опiкувати його, коли той разом iз групою однодумцiв робить щось начебто iдилiчноï подорожi по провiнцiйнiй- затишнiй Англiï; потiм виявитися бiля нього в днi безглузд- величноï епопеï тюремного ув'язнення, нарештi, щоб поставити своє особисте щастя в залежнiсть вiд можливостi перебувати бiля П. Його вiдданiсть оправданна: великий П. — м'яка й соромливий, але насамперед безкорислива, делiкатна й доброзичлива людина, повнiстю поглинений пристроєм щастя своïх ближнiх, що благотворно впливає на навколишнiх, пiдштовхувальний до виправлення навiть таких вiдспiваних, природних шахраïв, як Джингль i Джоб Троттер.
У якийсь момент комiчнiсть його натури виявляється умовнiстю, формою, що маскує зворушливо-беззахисного, наïвне, але виконане достоïнства й шляхетностi iстота. З появою вiдданого слуги П. перестає бути блазнем — замiсть нього цю роль виконує Сэм, що дає можливiсть персонажу в iншому ключi виявити iстинно героïчнi риси: великодушнiсть, простоту, моральну цiлiснiсть, здатнiсть зберiгати людське достоïнство в будь-якiй ситуацiï. За тонким спостереженням Честертона, Сэм Уэллер втiлює веселе знання життя, Сэмюэл П.- ще бiльш веселе невiдання… Диккенс виразив дуже глибоке почуття, що породжувало вiру у святiсть дiтей, коли поставив нагорi того, хто слабшай i простодушней. I тямущiсть i наïвнiсть прекраснi; обидвi вони забавнi. Але тямущiсть повинна бути служницею, наïвнiсть — панi.
Пикивикисти — i насамперед сам мiстер Пиквик вiдстоюють право на трепетне-серйозне, поважне вiдношення до тихих, повсякденних радостей життя. Але типологiчна близькiсть пари П.- Сэм Уэллер до ïхнiх знаменитих прообразiв дозволяє ще яскравiше виявити в романi Диккенса не тiльки романтичний^-романтичний-пiднесено-романтичний дух сервантесовских пригод, але й фiлософську глибину бездонноï шекспiрiвськоï трагедiï