Короткий переказ змiсту роману Маргерит Юрсенара Фiлософський камiнь

1529 рiк. На роздорiжжi двох дорiг зустрiчаються двоюрiднi брати. Анри-
Максимилиану, синовi багатого купця Анри-Жюста Лигра, шiстнадцять рокiв:
вiн марить Плутархом i свято вiрить, що зможе потягати славою з
Олександром Македонським i Цезарем. Йому претит сидiти в батькiвськiй
крамницi й мiряти аршином сукно: його цiль — стати людиною.
Незаконнонародженому Зеноновi двадцять рокiв: всi його помисли зайнятi
тiльки наукою, i мрiє вiн пiднестися вище людини, пiзнавши
таємницi алхiмiï
Зенон з'явився на свiтло в Брюгге. Його матiр'ю була Хилзонда, сестра
Анри-Жюста, а батьком — молодий прелат Альберико де Нуми, нащадок
стародавнього флорентiйського роду. Гарний iталiєць без працi
спокусив юну фламандку, а потiм повернувся до папського двору, де його
очiкувала блискуча кар'єра. Зрада коханого вселила молодiй жiнцi
вiдраза до шлюбу, але один раз брат познайомив ïï iз
сивобородим богобоязливим Симоном Адриансеном, що прилучив Хилзонду до
євангелiчноï вiри. Коли до Брюгге дiйшла звiстка, що кардинал
Альберико де Нуми був убитий у Римi, Хилзонда погодилася вийти замiж за
Симона, Зенон залишився в будинку дядька — вiтчимовi так i не
вдалося приручити цього маленького вовченяти
Анри-Жюст вiддав племiнника в навчання своєму шуриновi Бартоломе
Кампанусу, канонiковi церкви Святого Доната. Деякi знайомства Зенона
турбували рiдних: вiн охоче водив дружбу iз цирюльником Яном Мейерсом i
ткачем Коласом Гелом. Ян не знав собi рiвних у мистецтвi пускати кров,
але його пiдозрювали в таємному розчленовуваннi трупiв. Колас же
мрiяв полегшити праця сукноделов, i Зенон створив креслення механiчних
верстатiв. В аптецi цирюльника й у майстернi ткача школяр осягав те, що
не могла йому дати книжкова премудрiсть. Втiм, ткачi розчарували юнака
— цi нiсенiтнi невiгласи спробували зламати його верстати. Один
раз будинок Анри-Жюста вiдвiдала принцеса Маргарита, який сподобався
гарний зухвалий школяр: вона виразили бажання взяти його у свою свиту,
але Зенон зволiв пуститися в мандрiвки. Незабаром Анри-Максимилиан пiшов
його прикладу. Зазнавши невдачi зi старшим сином, Анри-Жюст поклав всi
своï надiï на молодшого — Филибера.
Перший час поголоска про Зенона не вщухала. Багато хто затверджували, що
вiн осяг всi таємницi алхiмiï й медицини. Говорили також, що
вiн опоганює цвинтарi, спокушає жiнок, плутається з
єретиками й безбожниками. Його нiбито бачили в самих вiддалених
краïнах — по слухах, вiн нажив цiлий статок, продавши
алжирському пашi таємницю винайденого ïм грецького вогню. Але
час iшов, Зенона потроху стали забувати, i лише канонiк Кампанус iнодi
згадував свого колишнього учня Симон Адриансен i Хилзонда прожили в
злагодi й спокоï дванадцять рокiв. У ïхньому будинку збиралися
праведнi — тi, кому вiдкрилося свiтло iстини. Рознеслася звiстка,
що в Мюнстере анабаптисти прогнали єпископiв i мунiципальних
радникiв — це мiсто перетворилося в Єрусалим знедолених.
Симон, розпродавши своє майно, отпряг вився в Град Божий разом iз
дружиною й маленькою дочкою Мартою. Незабаром цитадель чесноти була
оточена католицькими войска-ми. Ганс Бокхольд, що носив колись iм'я
Iоанна Лейденського, проголосив себе королем-пророком. У нового Христа
було сiмнадцять дружин, що було безсумнiвним доказом моцi Бога, Коли
Симон виïхав збирати грошi для святоï справи, Хилзонда стала
вiсiмнадцятоï. Одурманена екстазом, вона ледь помiтила, як у мiсто
ввiрвалися солдати єпископа. Почалися масовi страти. Хилзонде
вiдрубали голову, а Марту вiрна служниця сховала до повернення Симона.
Старий нi словом не дорiкнув загиблу дружину: у ïï падiннi вiн
винив тiльки себе. Жити йому залишалося недовго, i вiн доручив Марту
своïй сестрi Саломеï — дружинi найбагатшого банкiра
Фуггера, Дiвчинка виросла в Кельнi разом з кузиною Бенедиктой. Мартiн
Фуггер i Жюст Лигр iз Брюгге, споконвiчнi друзi-суперники, вирiшили
об'єднати капiтали: Бенедиктовi стояло вийти замiж за филиберз.
Але коли в Нiмеччинi почалася чума, Саломея й Бенедикта вмерли. Дружиною
Филибера Лигра череди Марта. Все життя вона терзалася почуттям провини,
тому що вiдреклася вiд заповiданоï родителями
євангелiчноï вiри й не змогла перебороти страху, що прогнав
ïï вiд постелi гаснучоï сестри. Свiдком ïï
слабостi був лiкар — висока худа людина з посивiлими волоссями й
смаглявою особою
З Кельна Зенон перебрався в Инсбрук. Тут двоюрiднi брати зустрiлися
знову. Пройшло двадцять рокiв — можна було пiдводити пiдсумки, Анри-
Максимилиан дослужився до капiтана: вiн не жалував про вiдхiд з будинку,
однак життя зложилося зовсiм не так, як йому мрiялося. Зенон багато чого
пiзнав, але дiйшов висновку, що вчених чоловiкiв не зрячи спалюють на
багаттях: вони можуть знайти таку могутнiсть, що зштовхнуть у безодню
вся земна куля — втiм, рiд людськоï й не заслуговує
кращоï долi. Неуцтво йде рука об руку з жорстокiстю, i навiть
пошуки iстини обертаються кривавим маскарадом, як це трапилося в
Мюнстере. Не умолчал Зенон i про своï неприємностi: його
книгу Пророкування майбутнього визнали єретичноï, тому йому
потрiбно ховатися й постiйно мiняти мiсце проживання
Незабаром Анри-Максимилиан загинув при облозi Сиени. А Зеноновi довелося
бiгти з Инсбрука, i вiн вирiшив повернутися в Брюгге, де його нiхто не
пам'ятав. Лигри давно залишили це мiсто — Филибер був тепер одним
iз самих впливових i богатих людей Брабанта. Назвавшись iм'ям Себастьян
Теус, алхiмiк довiрився старому друговi Яновi Мейерсу, у будинку якого
оселився. Спочатку Зенон думав, що затримається в цьому тихому
притулку ненадовго, але поступово зрозумiв, що потрапив у пастку й
приречений носити чужу личину. Вiн пiдтримував дружнi вiдносини тiльки
iз прiором францисканского монастиря це була єдина людина, що
проявляла терпимiсть i широту поглядiв. Доктори Теуса псу сильнiше
охоплювало вiдразу до людей — навiть тiло людське мало безлiч вад,
i вiн намагався придумати бiльше доконаний пристрiй. З юного рокiв його
вабили три стадiï Великого Дiяння алхiмiкiв: чорне, бiле й червона
— розчленовування, вiдтворення й з'єднання. Перша фаза
зажадала всього його життя, однак вiн був переконаний, що стежка
iснує: слiдом за гниттям думки й розпадом всiх форм наступить або
справжня смерть, або повернення духу, звiльненого й очищеного вiд
мерзенностi навколишнього буття
Напiвбожевiльна служниця Катарина отруïла старого Яна, i Зенона
знову потягнуло мандрувати, але вiн не мiг залишити прiора, що болiсно
вмирав вiд полила в горлi. Протистояння Сатурна не обiцяло нiчого
гарного ïм обом. Ченцi, залишенi без догляду. всi частiше
порушували устав, а деякi брати зрадилися таємному блуду.
Вiдкривши лiкарню при монастирi, Зенон взяв у помiчники Сиприана —
сiльського хлопчика, що прийняв постриг у п'ятнадцять рокiв. Неяснi часи
розташовували до доносiв, i пiсля смертi прiора справа про чернечi
оргiï розкрилося. На допитi iз пристрастю Сиприан обвинуватив свого
хазяïна в спiвучастi. Себастьяна Теуса негайно схопили, i вiн
уразив всiх, назвавши своє справжнє iм'я
Дарма Зенон думав, що його забули. Примара, що жила в завулках
людськоï пам'ятi, раптом знайшов плоть i кров у виглядi чарiвника,
боговiдступника, iноземного вивiдача. Розпусних ченцiв зрадили страти на
багаттi. Довiдавшись про це, Зенон раптово вiдчув каяття совiстi: як
творець грецького вогню, що погубив сотнi тисяч людей, вiн теж був
причетний до лиходiйства. Тодi йому схотiлося покинути це пекло —
землю. Втiм, на судi вiн захищався досить мистецьки, i суспiльна думка
роздiлилася: люди, що постраждали вiд махiнацiй Филибера, поширили
злiсть свою й на Зенона, тодi як родичi й друзi Лигров тайкома
намагалися допомогти обвинувачуваному. Канонiк Кампанус послав до
банкiра нарочного. Але Марта не любила згадувати про людину, що вгадала
ïï стразi, а Филибер був занадто обережний, щоб ризикувати
своïм положенням заради сумнiвного кузена. Доля Зенона була
вирiшена показаннями Катарини, що заявила, що допомогла отруïти Яна
Мейерса: за ïï словами, вона не змогла вiдмовити негiдниковi-
лiкаревi, що розпiк ïï плоть любовним зiллям. Слухи про
чаклунство повнiстю пiдтвердилися, i Зенон був присуджений до спалення.
Жителi Брюгге з нетерпiнням очiкували цього видовища
У нiч на 18 лютого 1569 м канонiк Кампанус прийшов у темницю, щоб
умовити Зенона принести публiчне покаяння й зберегти тим самим життя.
Фiлософ вiдмовився навiдрiз. Пiсля вiдходу священика вiн дiстав ретельно
заховане вузьке лезо. В останню хвилину йому придалася вправнiсть цирюльника-
хiрурга, який вiн так пишався. Розрiзавши гомiлкову вену й променеву
артерiю на зап'ястя, вiн виразно побачив три фази Дiяння: чорнiсть
зеленiла, обертаючись чистою бiлизною, мутна бiлизна переходила в
багряне золото, а потiм прямо перед очами затрiпотiла червона куля Зенон
ще встигла почути кроки тюремника, але тепер люди були йому не страшнi
Е. Л Мурашкинцева