Короткий переказ змiсту роману Пнин

Герой роману, Тимофiй Павлович Пнин, народився в 1898 р. у Санкт-
Петербурзi, у сiм'ï лiкаря-окулiста. В 1917 р. його батьки вмерли
вiд тифу. Тимофiй вступив у Бiлу армiю, де служив спочатку телефонiстом,
а потiм у Керуваннi вiйськовоï розвiдки. В 1919 р. з узятого
Червоною Армiєю Криму бiг у Константинополь. Закiнчив унiверситет
у Празi, жив у Парижi, звiдки з початком другоï свiтовоï вiйни
емiгрував у США. Пiд час дiï роману Пнин — американський
громадянин, професор, що заробляє собi на життя викладанням
росiйськоï мови у Вайнделлском унiверситетi
Потрапивши в США, Пнин швидко американизировался: вiн, незважаючи на
вiк, iз задоволенням перемiнив манiрний європейський стиль одягу
на недбало спортивний. Пнин цiлком пристойно володiє англiйським,
але усе ще робить забавнi помилки. Додайте до цьому неординарну
зовнiшнiсть (абсолютно лисий череп, нiс картоплею, масивне тiло на
тонких ногах) i невигубну неуважнiсть, i ви зрозумiєте, чому вiн
часто стає об'єктом глузувань, втiм, добродушних. Колеги
ставляться до нього як до великоï дитини
Дiя першого роздiлу доводиться на кiнець вересня 1950 р. Пнин ïде в
електричцi з Вайнделла в Кремон, сусiднiй (два з невеликим години
ïзди) мiстечко. Там вiн повинен прочитати лекцiю в Дамському клубi
й заробити в такий спосiб п'ятдесят доларiв, якi йому дуже придадуться.
Пнин безперервно перевiряє, на чи мiсцi текст лекцiï, що йому
має бути прочитати. Крiм того, вiн, по своïй звичайнiй
неуважностi, помилився в розкладi й ризикує спiзнитися. Але
зрештою завдяки щасливому збiгу обставин (у виглядi подорожноï
машини) Пнин приïжджає в Дамський клуб Кремона вчасно.
Виявившись вiч-на-вiч iз аудиторiєю, Пнин як би губиться в часi.
Вiн бачить себе чотирнадцятилiтнiм хлопчиком, що читає на
гiмназичному вечорi вiрш Пушкiна. У залi сидять батьки Пнина, його
тiточка в накладних буклях, його Друг, розстрiляний червоними в Одесi в
1919 р., його перша любов…
Глава друга повертає нас в 1945 р., коли Тимофiй Пнин уперше
з'явився у Вайнделле. Вiн знiмає кiмнату в будинку пари Клементс.
Хоча в побутi Пнин поводиться як расшалившийся домовик, хазяï
люблять його. Iз главою сiм'ï, Лоренсом (викладачем того ж
унiверситету), Пнин обговорює всякi вченi предмети. Джоан по-
материнському опiкує цього безглуздого росiйського, що, як дитина,
радується, дивлячись на роботу пральноï машини. А коли до
Пнину повинна приïхати його колишня (i єдина) дружина,
Клементси делiкатно зникають iз будинку на весь день
Лiза Боголепова i Тимофiй Пнин одружилися у Парижi у 1925 р. Тимофiй був
закоханий, дiвчинi ж потрiбна була якась опора пiсля невдалого роману,
щоМ окончились для неï спроб самогубств У тi часи Лiза вчилася на
медичному факультетi й писала вiршi, наслiдуючи Ахматовiй: Я надягла
скромне плаття, i монашенки я скромней… Це, однак, не заважало
ïй вiдразу ж пiсля весiлля змiнювати бедному Пнину лiворуч i
праворуч. Зiйшовшись iз психоаналiтиком (модна професiя!) Эриком Виндом,
Лiза чоловiка кинула. Але коли почалася друга свiтова вiйна , Лiза
зненацька повернулася до Пнину, уже вагiтна на сьомому мiсяцi. Вони
разом емiгрували: Пнин був щасливий i навiть готувався стати батьком
майбутньому (чужому) дитинi. Однак на пароплавi, що йде в Америку,
з'ясувалося, що практична Лiза i ïï новий чоловiк просто
використали Пнина, щоб вибратися з Європи з найменшими витратами
И цього разу Лiза згадує про Пнине в корисливих цiлях. Iз
психоаналiтиком вона розiйшлася, у неï наступне захоплення. Але син
ïï Вiктор повинен iти в школу, i Лiза хоче, щоб Пнин посилав
йому грошi, причому вiд ïï iменi. Найдобрiший Пнин
погоджується. Але, потай надеявшийся на возз'єднання, дуже
страждає, коли Лiза, обговоривши справи, вiдразу ж ïде У
главi третьоï описуються звичайнi працi й днi Тимофiя Пнина. Вiн
дає уроки росiйськоï мови для початкiвцiв i працює над
Малою Iсторiєю росiйськоï культури, ретельно збираючи всякi
смiшнi випадки, нiсенiтницi, анекдоти й т.п. Тремтливо ставлячись до
книги, вiн поспiшає здати в бiблiотеку поки ще потрiбний
вiсiмнадцятий тiм творiв Лева Толстого, тому що в чергу на цю книгу
хтось записався. Питання про те, хто цей невiдомий читач, що цiкавиться
Толстим в американськiй глухоманi, дуже займає Пнина. Але
виявляється, що читач — вiн сам, Тимофiй Пнин. Непорозумiння
виникло через помилку вформуляре.
Якось увечерi Пнин дивиться в кiнотеатрi документальний радянський фiльм
кiнця сорокових рокiв. I коли крiзь сталiнську пропаганду проступають
реальнi картини Росiï, Пнин плаче про навiки втрачену батькiвщину
Головна подiя глави четвертоï — приïзд у гостi до Пнину
Лiзиного сина Вiктора. Йому вже чотирнадцять рокiв, вiн обдарований до
генiальностi талантом художника й має коефiцiєнт iнтелекту
пiд 180 (при середньому — 90). У своïх фантазiях хлопчик
уявив, що невiдомий йому Пнин, за яким була замужем його мати i який
викладає десь загадкову росiйську мову, — це i є його
теперiшнiй батько, самотнiй король, вигнаний зi свого королiвства. У
свою чергу Тимофiй Павлович, орiєнтуючись на якийсь типовий образ
американського пiдлiтка, до приïзду Вiктора купує футбольний
м'яч i, згадавши вже своє дитинство, бере в бiблiотецi книгу Джека
Лондона Морський вовк. Вiкторовi все це нецiкаво. Проте вони один одному
дуже сподобалися
У главi п'ятоï Пнин, що недавно навчився водити машину й порваний
седан, що купив собi, за сто доларiв, з деякими пригодами
добирається до садиби за назвою Сосни. Тут живе син багатого
московського купця Олександр Петрович Кукольников, або по-американски
Червоний Кук. Це процвiтаючий дiлок i мовчазна, обережна людина: вiн
пожвавлюється лише зрiдка за пiвнiч, коли затiває iз друзями-
спiввiтчизниками розмови про Бога, про Лермонтова, про Волю… Кук
одружений на симпатичнiй американцi. Дiтей у них немає. Але зате
ïхнiй будинок завжди гостинно розгорнуть для гостей —
росiйських емiгрантiв. Письменники, художники, фiлософи ведуть тут
нескiнченнi розмови про високi матерiï, обмiнюються новинами й т.д.
Пiсля однiєï такоï розмови перед Пниним
з'являється бачення — його перша любов, гарна
єврейська дiвчина Миру Белочкина. Вона загинула в нiмецькому
концентрацiйному таборi Бухенвальде.
Глава шоста починається разом з осiннiм семестром 1954 р. у
Вайнделлском унiверситетi. Тимофiй Пнин вирiшує нарештi, пiсля
тридцяти п'яти рокiв бездомного життя, купити будиночок. Вiн довго й
ретельно готується до прийому до честi новосiлля: становить список
гостей, вибирає меню й т.п. Вечiр удався на славу, пiд завершення
його Пнин довiдається вiд президента унiверситету, що його
звiльняють. У розстроєних почуттях тепер уже вiдставний професор
миє посуд пiсля гостей i ледве було не розбиває прекрасну
синю чашку — подарунок Вiктора. Але чашка залишається
непошкодженоï, i це вселяє в Пнина надiю на краще й почуття
впевненостi всебе.
В останнiй главi, сьомий, ми нарештi вiч-на-вiч зустрiчаємося з
тим, хто, властиво, i повiдав нам всю цю iсторiю. Назвемо його умовно
Оповiдачем. Оповiдач згадує про свою зустрiч iз Тимофiєм
Пниним у Петербурзi в 1911 р., коли вони обоє минулого
гiмназистами; батько Пнина, лiкар-окулiст, витягав з ока Оповiдача
хворобливу смiтинку. Стає зрозумiлим, що саме через Оповiдача,
модного росiйського емiгрант^-емiгранта-лiтератора-емiгранта, Лiза
Боголепова й труïлася таблетками в Парижi в 1925 р. Бiльше того:
вона передала Оповiдачевi лист, у якому Пнин робив ïй речення.
Вдобавок до всього Оповiдач виявляється тим самою людиною, якого
запросили зайняти мiсце Пнина у Вайнделлском унiверситетi. Вiн же, добрий^-доброму-по-
доброму ставлячись до Пнину, у свою чергу пропонує йому роботу.
Пнин, однак, повiдомляє, що покiнчив з викладанням i залишає
Вайнделл.
Увечерi чотирнадцятого лютого 1955 р. Оповiдач приïжджає у
Вайнделл i зупиняється в декана англiйського факультету Кокерелла.
За вечерею хазяïн будинку талановито зображує Тимофiя
Павловича Пнина, з усiма його звичками й примхами. Меж тим сам Пнин ще
нiкуди не виïхав, а просто затаïвся й змiненим голосом
вiдповiдає по телефонi: Його немає будинку. Ранком Оповiдач
безуспiшно намагається наздогнати Пнина, що ïде на
своєму старенькому седанi — з бiлою собачкою усерединi й
фургоном з речами за. За снiданком Кокерелл продовжує своï
номери: вiн показує, як Пнин наприкiнцi вересня 1950 р.
приïхав у Дамський клуб Кремона, пiднявся на сцену й виявив, що
взяв не ту лекцiю, що була потрiбна. Коло замикається
В. А. Шохiна
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.