Короткий переказ змiсту роману Честертона Наполеон Ноттингхилльский

У нашi часи, на початку двадцятого сторiччя, пророкiв стiльки розвелося,
що, того й дивися, ненароком виконаєш чье-нибудь пророкування. Так
от просто плюнь куди-небудь — i виявиться, що плюєш у
пророцтво! А все-таки бiльшiсть людств, що складає з нормальних
людей, що предпочитают жити власним розумом (про яке пророки й поняття
не мають), обов'язково зумiє так улаштуватися, щоб всiм пророкам
нiс натягнути. Ну, от яким буде Лондон сто рокiв через або, скажемо,
вiсiмдесят?
В 1984 р. вiн, представте, виявляється таким же, яким i був
Нiчого, по сутi, не змiнилося, нацiï заболотилась i покрилася
ряскою. I весь нудний i сiрий мир на той час упорядкувався й був
подiлений мiж великими державами. Остання мала незалежна держава —
волелюбне Нiкарагуа — упало, i останнiй заколот — iндiйських
дервiшiв — був давно подавлений. Британська монархiя остаточно
звернулася в явище для реального життя байдужне, i, щоб пiдкреслити це,
спадкоємний ïï характер був скасований i уведена
система, по якiй король визначався по алфавiтнiй книзi жеребом
И от один раз по лондонськiй вулицi рухалися два високих джентльмени, у
сюртуках, цилiндрах i бездоганних комiрцях. Це були солiднi чиновники,
про якi можна сказати, що вiдрiзнялися друг вiд друга вони тiльки тим,
що один з них, будучи людиною дурним, виразно був дурень дурнем, зате
другий, досить розумний, безсумнiвно мiг бути визначений як iдiот
iдiотом. Так мiркував, випливаючи за ними, чоловiчок по iменi Оберон
Квин — малорослий, кругленький, iз совиними вiчками й ходою, що
пiдстрибує. Подальший хiд його думок прийняв i зовсiм несподiваний
зворот, тому що раптом йому вiдкрилося бачення: спини його приятелiв
стали двома драконьими мордами з мутними ґудзиковими очами на
хлястиках. Довгi фалди сюртукiв розвiвалися, дракони облизувалися. Але
сам разюче було те, що потiм визначилося в його розумi: якщо це так, те,
стало бути, i ретельно виголенi, серйознi особи ïх були не чим
iншим, як воздетими до небес драконьими задницами!
Не пройшло й декiлькох днiв, як той, у головi якого вiдбувалися подiбнi
вiдкриття, став по жеребi королем Англiï. Король Оберон метою
своєï поставив побавитися на славу, i незабаром його осiнила
щаслива думка. Повсюдно й громогласно була оголошена Велика Хартiя
передмiсть. Вiдповiдно до цього епохального документа, всi лондонськi
райони оголошувалися незалежними мiстами, з усiма обов'язками, законами
й привiлеями, що вiдповiдають середньовiчним звичаям. Пiвнiчний,
Пiвденний, Захiдний Кенсингтони, Челси, Хаммерсмит, Бейзуотер, Ноттинг-
Хилл, Памплико, Фулэм i iншi райони одержали своïх лорд-мерiв (
щообирають, зрозумiло, по жеребi серед громадян), герби, девiзи,
геральдичнi кольори й загони мiський стражи — алебардщиков,
одягнених у строго витриманi нацiональнi кольори. Хтось був
роздратований, хтось посмiявся, але, загалом, примхи короля лондонцi
прийняли як належне:
адже ïхнє обивательське життя текло по колишньому руслу
Пройшло десять лiт
Лорд-мери бiльшостi районiв Захiдного Лондона виявилися людьми чималими
й дiловими. Але ïх ретельно погоджений i враховуючий взаємний
iнтереси план прокладки новому, зручного мiсту шосе зустрiв перешкоду.
Знести старi будинки Насосного провулка не погоджувався Адам УЭЙН, лорд-
мер Ноттинг-Хилла. На з- вiщаннi в присутностi короля Оберона мери
запропонували Уэйну гарну плату, але палкий патрiот Ноттинг-Хилла не
тiльки вiдмовився продати Насосний провулок, але заприсяг захищати до
останньоï краплi кровi кожну п'ядь священноï рiдноï землi
Ця людина сприйняла всi всерйоз! Вiн уважає Ноттинг-Хилл
своєю батькiвщиною, довiреноï йому Богом i Великою
королiвською хартiєю. Нi благо — розумнi мери, нi сам король
(для якого таке вiдношення до його винаходу хоча й приємна, але
зовсiм несподiвана нiсенiтниця) нiчого не можуть поробити iз цим
божевiльним. Вiйна неминуча. I тим часом Ноттинг-Хилл готовий квойне.
Втiм, це чи називати вiйною? Мiськi стражники швидко наведуть порядок у
заколотному Ноттинг-Хилле. Однак пiд час просування по Портобелло-роуд
синi алебардщики Хаммерсмита й зеленi протазанщики Бейзуотера пiддалися
раптовому нападу ноттингхилльцев, одягнених у яскраво-червонi хламиди.
Супротивник дiяв iз провулкiв по обох сторони вулицi й наголову розбив
переважаючi сили розсудливих мерiв
Тодi мiстер Бак, лорд-мер Пiвнiчного Кенсингтона, щасливий бiзнесмен,
бiльше всiх зацiкавлений у прокладцi шосе, прийняв на себе командування
новим об'єднаним вiйськом городян, у чотири рази превосходившим
сили Ноттинг-Хилла. Цього разу вечiрнє настання було забезпечено
завбачливим блокуванням всiх провулкiв. Мишоловка захлопнулася. Вiйська
обережно просувалися до Насосного провулка — центру беззаконного
опору. Але раптом усяке свiтло зникло — згасли всi газовi лiхтарi.
З тьми на них люто обрушилися ноттингхилльци, що зумiли вiдключити
мiську газову станцiю. Воïни союзникiв падали як пiдкошенi, лунав
брязкiт зброï й лементи: Ноттинг-Хилл! Ноттинг-Хилл!
Ранком, однак, дiловитий мiстер Бак пiдтяг пiдкрiплення, облога тривала.
Неприборканий Адам УЭЙН i його досвiдчений генерал Тарнбулл (у мирний
час торговець iграшками, що обожнювала грати на своєму столi битви
олов'яних солдатикiв) улаштували кiнну вилазку (це ïм удалося
завдяки тому, що вони випрягли коней з кебiв, завбачливо замовлених
напередоднi в рiзних районах Лондона). Хоробрi на чолi iз самим УЭЙНОМ
пробилися до водонапiрноï башти, але були там оточенi. Битва
кипiла. З усiх бокiв напирали юрби воïнiв у строкатих одiяннях
стражiв рiзних лондонських передмiсть, розвiвалися прапори iз золотими
птахами Захiдного Кенсингтона, зi срiбним меленому Хаммерсмита, iз
золотим орлом Бейзуотера, зi смарагдовими рибками Челси. Але гордовитий
червоний прапор Ноттинг-Хилла iз золотим левом не вiдмiнювався в руках
могутнього героя Адама Уэйна. Кров лилася рiкою по водостоках вулиць,
трупи захарастили перехрестя. Але незважаючи нi на що, ноттингхилльци,
зайнявши водонапiрну башту, продовжували лютий опiр
Очевидно, однак, що положення ïх було безнадiйно, тому що мiстер
Бак, виявивши ще раз своï кращi дiловi якостi й незвичайний талант
дипломата, зiбрав пiд своï прапори воïнiв всiх районiв
Пiвденного й Захiдного Лондона. Незлiченне вiйсько повiльно стягалося до
Насосного провулка, заповнюючи собою вулицi й площi. У його рядах, до
речi, iшов i король Оберон, що прийняв надзвичайно дiяльну участь у
подiях як вiйськовий кореспондент, поставляючи досить захопленi й
барвистi, хоча й не завжди точнi репортажi в Придворний вiсник. Його
Величностi, таким чином, повезло виявитися свiдком iсторичноï
сцени: у вiдповiдь на рiшуче й останнє речення здатися Адам УЭЙН
незворушно вiдповiдав, що сам жадає вiд своïх супротивникiв
негайно скласти зброю, iнакше вiн пiдiрве водонапiрну башту й на
Пiвденний i Захiдний Лондон заюшать скаженi потоки води. Обiйнятi жахом
погляди звернулися до мiстера Баку. I бiзнесмен-проводир схилив свою
розсудливу голову, визнаючи беззастережну перемогу Ноттинг-Хилла.
Пройшло ще двадцять рокiв. I от Лондон 2014 р. був уже зовсiм iншим
мiстом. Вiн воiстину вражав уяву. Строкатi одяги, шляхетнi тканини,
зубчастi стiни, чудово прикрашенi будинки, шляхетнiсть мовлень i постави
славних городян радували око, повнi достоïнства барони, митецькi
ремiсники, мудрi чорнокнижники й ченцi становили тепер населення мiста.
Величнi пам'ятники вiдзначали мiсця колишнiх боïв за Насосний
провулок i Водонапiрну башту, барвистi легенди викладали героïчнi
дiяння ноттингхилльцев i ïхнiх супротивникiв. Але… двадцять
рокiв строк достатнiй, щоб натхненнi iдеï нацiональноï
незалежностi перетворилися в мертвущi стандарти iмперського мислення, а
борцi за волю — у чванливих деспотiв
Передмiстя знову поєднуються проти тиранiï могутнього Ноттинг-
Хилла. Знову Кингз-роуд, Портабелло-роуд, Пиккадилли й Насосний провулок
червоняться кров'ю. В алокалиптической битвi гинуть Адам УЭЙН i, що
боровся з ним плечем до плеча король Оберон, гинуть також майже всi
учасники легендарних подiй. Iсторiя Ноттинг-Хилла завершується, i
за небувалими новими часами настають невiдомi новi часи
В обiйнятому тишею й туманом свiтанковому Кенсингтонском саду звучать
два голоси, одночасно реальнi й чаемие, нетутешнi й неотторжимие вiд
життя. Це голосу насмiшника й фанатика, голосу клоуна й героя, Оберона
Квина й Адама Уэйна. УЭЙН, я просто жартував. — Квин, я просто
вiрив. — Ми початок i кiнець великих подiй. — Ми батько й
мати Хартiï передмiсть.
Глузування й любов нероздiльнi. Вiчна людина, рiвний сам собi, це сила
над нами, i ми, генiï, падаємо ниц перед ним. Наш Ноттинг-
Хилл був бажаний Господовi, як завгодно йому все справжнє й
неповторне. Ми подарували нинiшнiм мiстам ту поезiю повсякденностi, без
якоï життя втрачає сама себе. I тепер iдемо разом у незнанi
краï А. Б. Шамшин
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.