Моя хата с краю (розкриття змiсту фразеологiзму)

Кожноï весни й осенi учнi нашоï школи беруть участь у
прибираннi скверу, що розташований поблизу школи. Повз цей сквер ми
йдемо до школи i повертаємося додому. З вiкон кабiнетiв добре
видно алеï, якими iнодi хтось iде, вiковi дуби i тополi. Пiсля
урокiв ми затримуємося, щоб трошки погуляти, побiгати серед дерев
або посидiти на лавцi. За кожним класом закрiплений свiй куточок, який
ми прибираємо.
Ось i цього разу наша класна керiвниця Галина Олександрiвна попередила,
що пiсля урокiв двадцять хвилин ми присвятимо прибиранню територiï.
Михайло Єршов вигукнув:
А моя хата скраю!
Дiти засмiялися.
А хiба ти мешкаєш у будинку, що поруч зi сквером? запитала Настя
не
то жартома, не то всерйоз.
Вчителька запитала: А ви знаєте, що таке хата?
Це селянський дiм в украïнськiм селi, вiдповiв Василь.
Але ж ми мешкаємо у мiстi, сказав хтось.
А це означає, що Михайло мав на увазi зовсiм iнше, коли сказав моя
хата скраю. Вчителька уважно подивилась на нас, а потiм перевела погляд
на Мишка. Нехай вiн пояснить, що хотiв сказати.
Мишко почервонiв, але мовчав.
Зрозумiло, чому вiн мовчить. Вiн вирiшив зiзнатися нам, що прибирання
листя його не стосується.