Герой роману Ч. Диккенса Посмертнi записки Пиквикского клубу

Пиквик перший зi знаменитих героïв Диккенса (авторитетнi джерела
називають його самим популярним) був задуманий як персонаж
своєрiдного комiксу, оповiдання в картинках, причому на спортивну
тему. Еволюцiя образа П.- приклад порушення первiсного задуму —
ситуацiï, коли захоплений автор радiсно пiшов за своïм
героєм. П., що спочатку тiльки карикатурний — толстенький,
безглуздого виду лисий джентльмен в окулярах, теоретик колюшки i
дозвiльний мандрiвник, у процесi оповiдання знаходить усе бiльше
iндивiдуалiзованi риси, нова несподiвана чарiвнiсть
Звичайно, як усякий герой Диккенса, Пиквик описаний з необхiдним
художнiм перебiльшенням, домiнанта якого по ходу оповiдання мiняє
спрямованiсть: якщо в перших випусках це був втiлений дурень, то у
фiналi — уособлення доброти й доброти. Короля робить оточення, i з
появою в романi Сэма Уэллера в образi П. визначальноï стає
героïчна якiсть. Його скромнiсть, чеснiсть i великодушнiсть не
скрадаються загальною гротескнiстю оповiдання, поряднiсть i
незахищенiсть вiд пiдступу ворогiв — абсурднiстю ситуацiï
(наприклад, епiзод iз замахом на його волю невдачливоï
нареченоï).
Гумор i лукавство, властивi роману в цiлому, у вiдношеннi П. усе бiльше
наповнюються лiризмом завдяки образу Сэма Уэллера, його вiрного фiлософ^-фiлософа-слуги-
фiлософа, автора безсмертних афоризмiв, визнаного виразника справдi
народноï англiйськоï свiдомостi. П. i його слуга — не
випадково ïх поєднує загальне iм'я — утворять
стiйку дихотомiю хазяïн — слуга. Вони ставляться до
категорiï парних героïв i подiбнi в цьому змiстi Дон Кихоту й
Санчо Пансе, мольеровским Дон Жуану й Сга-нарелю, Королевi Лiру й
Блазневi. Безпосереднiй вплив пари Пиквик — Уэллер можна виявити й
у сучаснiй англiйськiй лiтературi, наприклад толкиеновские Фродо й Сэм.
Вiдносини мiж такими героями складаються за принципом тандема:
структурно й концептуально доповнюючи один одного, вони утворять
необхiдну художню єднiсть. Функцiонально такi пари вiдрiзняються,
скажемо, вiд парних варiацiй слуга — хазяïн з Трьох
мушкетерiв (Д'артаньян — Планше, Атос — Гримо, Арамис
— Базен, Портос — Мускетон), де слуга щораз — знижений
до фарсу образ хазяïна. Сэм Уэллер свiдомо вибирає собi
хазяïна, щоб спочатку опiкувати його, коли той разом iз групою
однодумцiв робить щось начебто iдилiчноï подорожi по провiнцiйнiй-
затишнiй Англiï; потiм виявитися бiля нього в днi безглузд-
величноï епопеï тюремного ув'язнення, нарештi, щоб поставити
своє особисте щастя в залежнiсть вiд можливостi перебувати бiля П.
Його вiдданiсть оправданна: великий П. — м'яка й соромливий, але
насамперед безкорислива, делiкатна й доброзичлива людина, повнiстю
поглинений пристроєм щастя своïх ближнiх, що благотворно
впливає на навколишнiх, пiдштовхувальний до виправлення навiть
таких вiдспiваних, природних шахраïв, як Джингль i Джоб Троттер.
У якийсь момент комiчнiсть його натури виявляється умовнiстю,
формою, що маскує зворушливо-беззахисного, наïвне, але
виконане достоïнства й шляхетностi iстота. З появою вiдданого слуги
П. перестає бути блазнем — замiсть нього цю роль
виконує Сэм, що дає можливiсть персонажу в iншому ключi
виявити iстинно героïчнi риси: великодушнiсть, простоту, моральну
цiлiснiсть, здатнiсть зберiгати людське достоïнство в будь-якiй
ситуацiï. За тонким спостереженням Честертона, Сэм Уэллер
втiлює веселе знання життя, Сэмюэл П.- ще бiльш веселе
невiдання… Диккенс виразив дуже глибоке почуття, що породжувало
вiру у святiсть дiтей, коли поставив нагорi того, хто слабшай i
простодушней. I тямущiсть i наïвнiсть прекраснi; обидвi вони
забавнi. Але тямущiсть повинна бути служницею, наïвнiсть —
панi.
Пикивикисти — i насамперед сам мiстер Пиквик вiдстоюють право на
трепетне-серйозне, поважне вiдношення до тихих, повсякденних радостей
життя. Але типологiчна близькiсть пари П.- Сэм Уэллер до ïхнiх
знаменитих прообразiв дозволяє ще яскравiше виявити в романi
Диккенса не тiльки романтичний^-романтичний-пiднесено-романтичний дух
сервантесовских пригод, але й фiлософську глибину бездонноï
шекспiрiвськоï трагедiï