Мораль казок Андерсена
Мораль вростає в образну систему. По зауваженню Н. А.Добролюбова, у казках Андерсена немає й найменшого резонерства. У
це-те й видно мистецтво й талант оповiдача: його оповiдання не мають
потреби в повчальному хвостику.
Свиня-скарбничка, повнiсiньким монетами, пишається тим, що
грошей у неï по горло й вона може скупити всi iграшки. Але от свиня
впала iз шафи й розбилася вщент. Всi монети й монетки розбрелися в рiзнi
сторони. А глинянi черепки вiд свинi-скарбнички вимели разом зi смiттям
(Свиня-скарбничка). Штопальна голка так шляхетна й так тонка, що не
може знайти гiдного для себе мiсця в життi. Зламана, заржавлена, нiкому
не потрiбна, вона опинилася в стiчнiй канавi й все-таки продовжувала
вихваляти свою шляхетнiсть i чесноти (Штопальна голка). Рiзнi людськi
слабостi й пороки, виродливi суспiльнi вiдносини, що породжують
егоïзм, користолюбство, становi забобони, здаються ще бiльш
безглуздими й виродливими, коли вони переносяться з дiйсностi в умовний,
казковий мир
Зарозумiлi садовi квiти чим менше пахнули, тим бiльше величалися. Де
вже ïм помiтити прижавшеюся до огорожi маленьку, скромну ромашку!
(Ромашка). Важливий, учений, богатий крiт носить чорну оксамитову шубу,
i всi засiки й пiдвали в нього повнi ми повнi. Вiн живе у своïй
глибокiй норi й найбiльше ненавидить сонце (Дюймовочка).
Який переполох пiднявся на пташиному дворi, коли туди затесалося
бридке каченя! Його клювали, штовхали й обсипали глузуваннями рiшуче все
— i качки й кури. На пташиному дворi iснує свiй, пташиний
етикет. Сама жирна й сама знатна качка iспанськоï породи носить на
лапцi червоний шматочок. Це знак вищоï вiдмiнностi, якого тiльки
може вдостоïтися утоку. Вигнаний артистократами пташиного двору,
бридке каченя попадає в мiщанське середовище — у суспiльство
пана Кота й панi Курки, якi завжди говорили: Ми й свiтло! — i
вважали себе половиною всього свiтла, притiм кращою його половиною. А
потiм бридке каченя, закльований i зацькований, перетворюється в
бiлоснiжного лебедя… У цiй чудовiй казцi втримується не
тiльки соцiальна алегорiя, але й поетична сповiдь самого Андерсена:
оповiдання про пережитi ïм негодах i приниженнях
