Трагiчна доля художника в тоталiтарнiй державi

.
Сама повна диктатура називається тоталiтаризмом: ïï цiль
— пiдкорити людини тотально, поставити пiд контроль влади не
тiльки його вчинки, але й думки. Поети срiбного столiття творили в дуже
складний час — час катастроф i соцiальних потрясiнь, революцiй i
воïн. Поетам у Росiï в ту бурхливу епоху, коли люди забували,
що таке воля, часто доводилося вибирати мiж вiльною творчiстю й життям.
Тоталiтарна влада диктувала ïм теми , сюжети, навiть настрiй
добуткiв. Художникам нiчого не залишалося, як писати замовленi добутки,
теми й iдеï яких були спрямованi на вихваляння влади. Прикладом
може служити вiрш О. Мандельштама Якби мене нашi вороги взяли…:
…I налетить полум'яного рокiв зграя,
Прошелестить спiлою грозою Ленiн,
И на землi, що уникне тленья,
Буде будити розум i життя Сталiн
Тi ж, хто не захотiли йти всупереч своïм принципам i переконанням,
пiддавалися найжорстокiшим репресiям з боку уряду. Постiйнi спроби
пiдкорити влади думки автора, постiйнi цензурнi тиски, в остаточному
пiдсумку табору й розстрiли приводили до рiзних наслiдкiв
Однi творили, обманюючи цензуру, намагалися зберегти добутки в них
первiсному виглядi
Так, з 1928 року й до самоï смертi писав роман Майстер i Маргарита
Михайло Булгаков. Вiн сподiвався його надрукувати, але не хотiв
змiнювати його й пристосовувати пiд радянську iдеологiю. Роман був
виданий лише через пiввiку зi смертi письменника. Це пояснюється
тим, що, в — перших, в образi Майстра автор вклав багато
автобiографiчних рис, а, в — других, його доля повторює
лiтературну долю самого Булгакова. Нападки на роман про Понтiя Пiлатi
майже дослiвно повторюють обвинувачення проти Бiлоï гвардiï i
Днiв Турбиних. В Майстру й Маргаритiзнайшла точне вiдбиття обстановка
тридцятих рокiв. У романi передається атмосфера тоталiтарноï
полiтики, в умовах якоï писати правду було небезпечно. От чому
роман побачив свiтло через великий перiод часу
Але iншi талановитi письменники йшли iншим шляхом. Вони вiдмовлялися вiд
видання своïх створiнь. Деякi не тiльки не друкували своï
добутки, але й не вирiшувалися навiть довiрити ïх паперу
Однак навiть у такiй ситуацiï О. Мандельштам не
пiдбудовується пiд диктатуру й в 1933 роцi пише вiдкритим текстом
антисталiнський вiрш Ми живемо, пiд собою не чуючи краïни…
… Його товстi пальцi, як хробаки, жирнi,
А слова, як пудовi гирi, вiрнi
Тараканьи смiються усища,
И сiяють його халяви…
Зрештою воно коштувало поетовi життя З розвитком подiй сталiнськi
репресiï здобували бiльший розмах. Вони ламали долi не тiльки
поетам i письменникам, але i ïх рiдним i близьким
Так вiдбулося й з Ганною Ахматовоï, у якоï в 1921 роцi по
несправедливому обвинуваченню в змовi був розстрiляний чоловiк —
Микола Гумилев , а в 1935 роцi був арештований ïï єдиний
син — Лев Миколайович, що згодом пiддавався кiлькаразовим
висновкам. Сiмнадцять мiсяцiв, проведених у тюремних чергах у мiстi
Ленiнградi, дають привiд для написання поетесою вiршiв, що склали в
остаточному пiдсумку поему Реквiєм, що стала даниною всiм
пригнобленим i знедоленим у ходi сталiнськоï сваволi
… Це було, коли посмiхався
Тiльки мертвий, спокою рад
И непотрiбним привеском бовтався
Бiля в'язниць своïх Ленiнград…
… Зiрки смертi стояли над нами,
И безвинна скiнчилася Русь
Пiд кривавими чоботями
И пiд шинами чорних марусь…
По зрозумiлих причинах добуток надрукований не було при життi А.
Ахматовiй, але поема iснувала в пам'ятi найближчих, довiрених осiб, що
завчила строфи з ïï напам'ять.
Незважаючи на всi репресiï, сваволю нерiвноправностi, добуток
поетiв i письменникiв тридцятих рокiв не вмерли, вони жили в розумах i
серцях людей, що вiрять у щасливе майбутнє вiтчизни
Менi здається, що диктатура не надломила характер художникiв,
ïхню вiру у свою краïну й свiй народ:
… I не пограбований я, i не надламаний,
Але тiльки що всього переогромлен,
И я щиро рада, що тоталiтарний режим не змiг заглушити переживання тих,
хто до останньоï мiнути залишався вiрний свiтлим iдеям волi
творчостi, рiвноправностi й ушановуйся
Так завжди, поет у Росiï — бiльше чим поет. Адже теперiшнiй
поет — це завжди бiль, глас, совiсть i душа свого народу. I чудова
плеяда поетiв срiбного столiття блискуче тому доказ