Переказ легенди: Кара-Даг — Чорна Гора

Кара-даг — гiрський масив (погаслий вулкан) у Криму, розташований
мiж Судаком i Теодозiєю. Назва цiєï гори походить вiд
тюркських слiв: кара — чорний i даг — гора. От як про
походження гори говориться в стародавнiй легендi. Давним-давно в надрах
Кара-дага — Чорноï гори жило страшне чудовисько —
одноокий велетень-людожер. Удень велетень спав, але навiть його мирний
храп пугал жителiв околишнiх селищ. Пiзно ввечерi велетень просипався й
виходив зi свого лiгвища.
Загрозливо блискаючи своïм єдиним оком, воно починав
оглушливо ревiти. Тодi злякано ховалися все — дiти, старi, жiнки,
а чоловiка, щоб пiддобрити чудовиська, вiдводили до пiднiжжя гори бика
або пари овець. Але восени, коли наступав мiсяць весiль, велетень
вимагав бiльшоï жертви. Вiн безупинно ревiв, шпурляв з гори каменi,
якi засипали виноградники, руйнували будинку. Наляканi до смертi люди
вибирали одну з наречених, приводили ïï на Кара-даг i зв'язану
залишали на високiй скелi. Багато горя принiс велетень людям, i нiхто не
знав, як вiд нього позбутися. Але найшовся вiдважний юнак, що заприсяг
убити велетня. Наступив мiсяць весiль. Юнак вiдправився до велетня на
Кара-даг. Красиво в нас тут — думав юнак — i жити дуже
хочеться! Але краще загинути в нерiвному боï, чим терпiти ненаситне
чудовиська…. Згадав юнак свою улюблену, присiв на каменi й запiк
пiсню влюбви.
- А ти добре спiвали. Менi подобається
Юнак пiдняв голову нагору й побачив велетня - Пропой мне ще свою
пiсеньку, — пророкотав велетень. -
Я теж хочу, щоб до мене пташка любовi прилетiла, щоб у саме серце
проникнула
И юнак пообiцяв велетневi привести ту, що посилає любов.
Наступного дня юнак вiдправився на Кара-даг зi своєï
улюбленоï, красунею ельбис. Краса ельбис була настiльки слiпуча, що
велетень вiд подиву широко розплющив своє єдине око. А
дiвчина взяла лук, натягнула тугу тятиву й пустила в око кам'яну
отруєну стрiлу. Завив вiд нестерпного болю велетень, спiткнувся об
камiнь i зiрвався у свою глибоку нору…
На свiтанку вийшли люди зi своïх будинкiв, подивилися в ту сторону,
де ще вчора було лiгвище велетня, i здивовано завмерли. Чорноï гори
бiльше не iснувало. Вона розвалилася, поховавши пiд собою велетня. А на
тiм мiсцi пiднялися високо до неба новi стрiмчаки, вигадливоï форми
скелi, якi нагадують диких звiрiв