Значення образiв Свидригайлова й Лужина

Свидригайлов персонiфiкує в романi iдею вседозволеностi, волi вiд
яких би те пi було моральних обмежень. Це низька, розпусна, цинiчна
людина з темним карним минулим. Вiн ненаситний у своïх пороках i
вже втратив владу над своïми страстями. Незабаром пiсля смертi
дружини Свидригайлов сватається до шiстнадцятирiчноï дiвчинки
й одночасно переслiдує сестру Раскольникова Дуню, шантажуючи
рє випадково отриманими вiдомостями про злочин ïï брата
Свидригайлов — страшна людина, але в той же час це трагiчна
фiгура. Уникши цивiльного правосуддя, вiн не змiг ухилитися вiд суду й
вироку власноï совiстi. Його страшить можливiсть вiдплати в
майбутнiм життi: …уявiть собi, буде там одна комнатка, етак
начебто сiльськоï лазнi, закоптiла, а по всiх кутах однi павуки, И
от i вся вiчнiсть. Менi… у цьому родi iнодi ввижається.
Однак, по Достоєвському, навiть для останнього iз грiшникiв
вiдкритий шлях покаяння й спокути провини. Шанс на порятунок даний i
Свидригайлову. Немов вималивая собi прощення, в останнi днi свого життя
вiн робить дивнi вчинки, безглуздi й непоясненi з позицiï його
егоïстичноï моралi. Ретельно пiдготувавши пастку для Дуни, вiн
зненацька вiдпускає ïï, а незадовго до самогубства
витрачає своï грошi па осиротiлих дiтей Катерини Iванiвни,
допомагає Сонi Свидригайлов не помиляється, помiтивши в
розмовi з Раскольниковим, що мiж ними iснує якась загальна крапка.
Дiйсно, Розкольникiв, як i Свидригайлов, зарахував себе до розряду
незвичайних особистостей, ИМСЮЩИЯ право зневажати моральними забобонами.
Його, як i Свидригайлова, мучать кошмари, переслiдує думка про
самогубство — ознаки щиросердечного захворювання, що почалося
Аркадiй Iванович — це аморальний похiтливий цинiчний вульгарний.
Свидригайлов готовий забезпечити Авдотью Романiвну, не жадаючи вiд
ïï, щоб вона вийшла за нього замiж, бажає врятувати
ïï вiд шлюбу з Лужиним, тому що бачить, що останнiй iз себе
представляє. Свидригайлов повнiстю вiдкидає морально-етичнi
норми, це хвороба, вiд якоï розумний, але цинiчний герой
страждає
Багато чого перегукується з Раскольниковим i в образi
Свидригайлова. Достоєвський рiзними засобами дає нам вiдчути
близькiсть цих духовних двiйникiв, постiйно проводить паралелi мiж ними.
Зосимов, говорячи про вбивство баби, зауважує: Занадто вуж все
удачно зiйшлося… i сплелося…точно як на театрi. А
Розкольникiв, зустрiвшись зi Свидригайловим, говорить йому: Уж занадто
ви складана людина. Свидригайлов почуває, що вони з Раскольниковим
— одного поля ягоди: А щось у вас є, от, може, зiйдемося
ближче, у вас є щось до моєму пiдходяще. Розкольникiв, якого
Зосимов пiдозрював у божевiллi, бачить у Свидригайлове божевiльного.
Навiть в iсторiï життя Свидригайлова ми чуємо ноти,
спiвзвучнi з долею Раскольникова: вiн був замiшаний у кримiнальнiй
справi, складався у деяких досить близьких i таємничих вiдносинах
з дрiбноï процентщицей, по його провинi гинуть люди, i, нарештi,
його самогубство перегукується з духовним самогубством
Раскольникова: Я не старушонку вбив, я себе вбив.