КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/znachennja_obraziv_svidrigaylova_y_lujina.dhtml

	Значення образIв Свидригайлова й Лужина Свидригайлов персонiфiкує в романi iдею вседозволеностi, волi вiд яких би те пi було моральних обмежень. Це низька, розпусна, цинiчна людина з темним карним минулим. Вiн ненаситний у своïх пороках i вже втратив владу над своïми страстями. Незабаром пiсля смертi дружини Свидригайлов сватається до шiстнадцятирiчноï дiвчинки й одночасно переслiдує сестру Раскольникова Дуню, шантажуючи рє випадково отриманими вiдомостями про злочин ïï брата
 Свидригайлов — страшна людина, але в той же час це трагiчна фiгура. Уникши цивiльного правосуддя, вiн не змiг ухилитися вiд суду й вироку власноï совiстi. Його страшить можливiсть вiдплати в майбутнiм життi: …уявiть собi, буде там одна комнатка, етак начебто сiльськоï лазнi, закоптiла, а по всiх кутах однi павуки, И от i вся вiчнiсть. Менi… у цьому родi iнодi ввижається.
 Однак, по Достоєвському, навiть для останнього iз грiшникiв вiдкритий шлях покаяння й спокути провини. Шанс на порятунок даний i Свидригайлову. Немов вималивая собi прощення, в останнi днi свого життя вiн робить дивнi вчинки, безглуздi й непоясненi з позицiï його егоïстичноï моралi. Ретельно пiдготувавши пастку для Дуни, вiн зненацька вiдпускає ïï, а незадовго до самогубства витрачає своï грошi па осиротiлих дiтей Катерини Iванiвни, допомагає Сонi Свидригайлов не помиляється, помiтивши в розмовi з Раскольниковим, що мiж ними iснує якась загальна крапка. Дiйсно, Розкольникiв, як i Свидригайлов, зарахував себе до розряду незвичайних особистостей, ИМСЮЩИЯ право зневажати моральними забобонами. Його, як i Свидригайлова, мучать кошмари, переслiдує думка про самогубство — ознаки щиросердечного захворювання, що почалося
 Аркадiй Iванович — це аморальний похiтливий цинiчний вульгарний. Свидригайлов готовий забезпечити Авдотью Романiвну, не жадаючи вiд ïï, щоб вона вийшла за нього замiж, бажає врятувати ïï вiд шлюбу з Лужиним, тому що бачить, що останнiй iз себе представляє. Свидригайлов повнiстю вiдкидає морально-етичнi норми, це хвороба, вiд якоï розумний, але цинiчний герой страждає
 Багато чого перегукується з Раскольниковим i в образi Свидригайлова. Достоєвський рiзними засобами дає нам вiдчути близькiсть цих духовних двiйникiв, постiйно проводить паралелi мiж ними. Зосимов, говорячи про вбивство баби, зауважує: Занадто вуж все удачно зiйшлося… i сплелося…точно як на театрi. А Розкольникiв, зустрiвшись зi Свидригайловим, говорить йому: Уж занадто ви складана людина. Свидригайлов почуває, що вони з Раскольниковим — одного поля ягоди: А щось у вас є, от, може, зiйдемося ближче, у вас є щось до моєму пiдходяще. Розкольникiв, якого Зосимов пiдозрював у божевiллi, бачить у Свидригайлове божевiльного. Навiть в iсторiï життя Свидригайлова ми чуємо ноти, спiвзвучнi з долею Раскольникова: вiн був замiшаний у кримiнальнiй справi, складався у деяких досить близьких i таємничих вiдносинах з дрiбноï процентщицей, по його провинi гинуть люди, i, нарештi, його самогубство перегукується з духовним самогубством Раскольникова: Я не старушонку вбив, я себе вбив.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/znachennja_obraziv_svidrigaylova_y_lujina.dhtml