Млину на Флоссе у творчостi елиот

Особливостi дарування й манери елиот, ïï сильнi й слабкi
сторони всього наглядней виявилися в Млинi на Флоссе. Цей роман
займає особливе положення у творчостi елиот. Хоча Адам Бид
уважається найбiльш характерним, програмним ïï добутком,
Млин на Флоссе залишається ïï кращим добутком (так оцiни-
пал цю книгу, зокрема, Тургенєв ). Це ïï сама
автобiографiчна книга, вона пiдкуповує свiжiстю i яскравiстю
перших вражень дитинства i юностi. Але є в неï й ще
достоïнства. В iнших раннiх добутках елиот зло, аморальнiсть,
усякий дурний початок приходить у фермерський мир звiдкись iз боку; в
Млинi на Флоссе вона вперше показала, що дрiбний власник — це
потенцiйний буржуа, що на тiм шляху матерiального успiху, що елиот
намiчав для Адама Виду, у людини, що вишли iз трудового середовища,
можуть розвитися самi неприємнi риси — себелюбнiсть,
скнарiсть, марнославство, користь, безсердечнiсть. Коротше кажучи, якщо
в iнших книгах елиот зло виступало у дворянському облич, те тут воно
з'являється в облич буржуазному
И ще: розрив героïнi iз середовищем у цьому романi не так просто
засудити, вiн естествен i неминучий. елиот показує, що розумна й
жагуча Мегги Телливер духовно переростає своє оточення,
почуває обмеженiсть його iнтересiв i iдеалiв. Ця дiвчина почасти
нагадує Джен ейр iз роману Ш. Бронте. I все-таки вiдома
обмеженiсть самоï елиот, властиве ïй пуританське моралiзування
змушує ïï зрештою засудити Мегги, саму чарiвну iз всiх
ïï героïнь, i в цьому осудi — головний iдейний i
художнiй недолiк роману
В Млинi на Флоссе елиот вивчає середовище англiйського мiщанства
— тих, хто ще вчора був просто фермером, а сьогоднi пiднявся
сходинкою вище — до положення мiрошника або дрiбного торговця.
Наукова проблема роману полягає в протиставленнi двох типiв людей
iз цього середовища, двох сiмей — Телливеров i Додсонов. Телливери
— це батько Мегги й Тома i його рiдня- бiдна тiтка Мосс; Додсони
— мати Мегги й Тома i ïï рiдня — три богатие тiтки
Дин, Глегг i Пулет. Додсони — розважливi, скупi торгашi й
накопичувачi, вони незмiнно практичнi, нiколи не роблять нерозумних,
невигiдних для себе вчинкiв. Не бувало випадку, щоб хто-небудь iз
Додсонов розорився. Заповiдь будь бiдний i чесний вони замiнили
заповiддю будь чесний i багатий. Кiнцева мета всього життя Додсонов
— мати пристойну кiлькiсть факельникiв на похоронах i залишити
продуманий заповiт. Одна з тiток заздалегiдь уявляє собi, що пiсля
смертi чоловiка про неï будуть говорити як про зовсiм забезпечену
вдову.
Телливери, навпроти, непрактичнi. У них у кровi безрозсудна щедрiсть,
необачнiсть, гарячнiсть. Сестра мiрошника Телливера нi з того, нi iз
цього виходить замiж за бiдняка Мосса й живе впроголодь. Сам Тiл-Лiвер
один раз дав грошове поручництво за друга й втратив на цьому значну
суму, зопалу затiяв сумнiвний процес через греблю, програв його,
розорився — i його майно пiшло сторгов.
Рiзниця мiж Телливерами й Додсонами видна в тiм, як вони позичають.
Додсони не ладь позичати Телливеру, звичайно, за вiдсотки, але при цьому
постiйно нагадують про своє благодiяння й жадають вiд родича-
боржника шанобливостi й покори. При дрiб'язково;: сварцi вони вимагають
назад своï грошi. Телливер, хоча сам аж нiяк не багатий,
позичає своєï ще бiльше нужденнiй сестрi. У важку
мiнуту вiн приïжджає запитати з ïï борг, але
бачить, що в неï положення й зовсiм безвихiдне, i пiд кiнець
просить не квапитися з поверненням грошей
Коли Телливер розоряється, багатi тiтки скуповують на аукцiонi
його майно й навiть не думають повернути куплене його сiм'ï. Вони
утiшають дiтей тим, що залишать ïм багато грошей за заповiтом, але
вiдмовляються допомогти грошима зараз. Дiти виганяють ïх з будинку,
зате знищують вексель бiдноï тiтки Мосс, розумiючи, що вона не
має сил повернути борг
Спадкоємнi риси Додсонов i Телливеров своєрiдно переломилися
в молодшому поколiннi. Хлопчик Том пiшов у рiдню матерi. Вiн обмежений,
навiть тупуватий, не здатний до вiдвернених наук, але дуже практичний.
Завзятою роботою вiн вiдновлює стан батька й повертає
сiм'ï млин. Зразком для Тома служить чоловiк тiтки Дин. Дядюшка Дин
досить превстиг у життi завдяки дiловiй кмiтливостi й зразковому
поводженню. Коли йому було шiстнадцять рокiв, його куртка пахнула
дьогтем, зате до кiнця життя вiн носив тiльки саме тонке сукно. Тiм у
всiм треба прикладу дядюшки, виконаний почуття респектабельностi й
суворо засуджує всяке вiдхилення вiд ïï Пряма
протилежнiсть Тому — його сестра Мегги. Вона успадкувала рвучку,
безрозсудну гарячнiсть Телливеров. Це розумна й талановита дiвчинка, але
вона постiйно дивує навколишнiми дивними витiвками, наприклад,
тiкає з будинку в циганський табiр (як це зробила в дитинствi й
сама елиот).
Ставши дорослоï, Мегги не навчилася респектабельностi. До обурення
рiдних, вона закохується в горбаня, якого жодна серйозна дiвчина
не вважає за нареченого. До того ж вiн син того адвоката, що
допомiг розорити ïï батька. Тiм категорично забороняє
сестрi бачитися з невiдповiдним коханим. Через якийсь час вони порушують
заборону, але отут Мегги зненацька закохується в нареченого
своєï двоюрiдноï сестри й ледь не розбудовує
ïхнє весiлля. Правда, в останню мiнусу, одумавшись, вона
придушує в собi цю любов з почуття боргу
Суспiльна думка не занадто строго судило б Мегги, якби вона й впрямь
вiдбила в подруги багатого нареченого. Але вона знеславила себе тим, що
провела наодинцi з парубком цiла доба, а потiм все-таки вiдмовилася вiд
шлюбу — i от отут на неï ополчилося все суспiльство, i рiдний
брат не побажав залишити неï пiд своïм дахом. Мегги, що завжди
любила брата, дуже мучається розривом з ним. Вони примиряються пiд
час повенi й разом гинуть у хвилях рiки
Вiдмова Мегги вiд своєï любовi й старання будь-що-будь
помиритися з добропорядним братом показують, що елиот не зважилася до
кiнця захищати створений нею образ цiльноï й жагучоï натури.
Вона виявилася як би нижче своєï героïнi. За це
ïï цiлком природно засудив росiйський революцiйно-
демократичний журнал Сучасник. Автор статтi про Млин на Флоссе М.
Михайлов правильно зв'язував iдейно-художнi недолiки роману iз загальним
духом компромiсу, що панував у тодiшнiй Англiï. Вiн писав:
Млин на Флоссе була б гарячим протестом проти суспiльних i сiмейних
забобонiв, що обплутують i готовлять загибель навiть благороднейшим
натурам, найбiльш багатою енергiєю, якби автор не ставав би часом
сам на сторону цих забобонiв або, принаймнi, не намагався знайти в них
щось розумне. Страждання й загибель Мегги мисс еванс приписує
начебто не одному навколишньому ïï деспотичному тупоумству;
вона, очевидно, уважає не завжди справедливими й iншими бажаннями
й прагнення Мегги. Це найбiльше ясно з тоï поблажливостi, з которою
вона говорить про вузькоегоïстичних цiлях i вчинках Тома…
На противагу Мегги, автор виставляє нам Тома як сильний i рiшучий
характер. Але, повторюємо, не важко бути тверд i послiдовним,
задовольняючись всiм навколишньоï й плисти за течiєю,
набагато бiльше сили й твердостi потрiбно, щоб плисти проти загального
потоку, i якщо рiдка енергiя не сокрушится в цих зусиллях, то iз цього
ще не треба, що справедливiсть на сторонi тих, якi волiють легчайший i
спокойнейший шлях
Ми, здається, не помилимося, якщо скажемо, що мисс еванс додала
своєму роману такий примирливий характер тiльки з остраху образити
трохи одерев'янiлi поняття суспiльства, посерединi якого вона живе. Це
суспiльство не любить нiчого рiзкого й вимагає собi постiйних
поступок. Приклади таких поступок темнiй масi навiть iз боку найбiльш
свiтлих виключень iз ïï не рiдкi в англiйському життi й
лiтературi. Може, воно так там i потрiбно, а все-таки краще б, якби було
навпаки.