Перша редакцiя Повести тимчасового рокiв

Зберiгши iдейну спрямованiсть попереднього зводу, Нестiр прагне всiм
ходом iсторичного оповiдання переконати росiйських князiв покiнчити iз
братовбивчими вiйнами й на перший план висуває iдею князiвського
братолюбства. Пiд пером Нестора лiтопис здобуває державний
офiцiйний характер. Святополк Изяславич, поставлений Нестором у центр
оповiдання про подiï 1093 — 1111 р., не мав великоï
популярностi в суспiльствi того часу. Пiсля його смертi великим
киïвським князем став в 1113 р. Володимир Мономах —
“добрий страждалець за росiйську землю”. Розумiючи полiтичне
i юридичне значення лiтопису, вiн передав ïï ведення у
Видубицький монастир, iгумен якого Сильвестр iз доручення великого князя
в 1116 р. становить другу редакцiю “Повести тимчасового
рокiв”. У нiй на перший план висунута фiгура Мономаха,
пiдкреслюються його заслуги в боротьбi з половцями й у встановленнi миру
мiж князями
В 1118 р. у тiм же Видубицькому монастирi невiдомим автором була
створена третя редакцiя “Повести тимчасового рокiв”. У цю
редакцiю включене “Повчання” Володимира Мономаха, виклад
доведений до 1117 р. Гiпотеза Б. А. Рибакова Iншу концепцiю розвитку
початкового етапу росiйського лiтописання розвиває Б. А. Рибаков.
Аналiзуючи текст початкового росiйського лiтопису, дослiдник
припускає, що погоднi короткi записи стали вестися в Києвi з
появою християнського духiвництва (з 867 р.) при князюваннi Аскольда.
Наприкiнцi Х сторiччя, в 996 — 997 р., був створений “Перший
Киïвський лiтописний звiд”, що обоится рiзнорiдний матерiал
коротких погодних записiв, усних сказань.Безсумнiвно, однак, те, що
“Повiсть минулих лiт” — результат великий сводческой
редакторськоï роботи, що узагальнив працю декiлькох поколiнь
лiтописцiв. Основнi iдеï початкового лiтопису
Уже в самiй назвi — “Рє повести времяньних рокiв,
откуду ïсти пiшла Руская земля, хто в Києвi нача первее
княжити, i откуду Руская земля стала ïсти” —
утримується вказiвка на iдейно-тематичний змiст лiтопису.
Росiйська земля, ïï iсторичнi долi, починаючи з моменту
виникнення й кiнчаючи першим десятилiттям ХII в., коштують у центрi
уваги лiтопису. Висока патрiотична iдея могутностi Росiйськоï
землi, ïï полiтичноï самостiйностi, релiгiйноï
незалежностi вiд Вiзантiï постiйно керує лiтописцем, коли вiн
вносить у свою працю “преданья старовини глибокоï” i
справдi iсторичнi подiï недавнього минулого. Лiтописнi сказання
надзвичайно злободеннi, публицистични, виконанi рiзкого осуду
князiвських усобиц i звад, що послабляють могутнiсть Росiйськоï
землi, заклику дотримувати Росiйську землю, не посоромити землi Росiянцi
в боротьбi iз зовнiшнiми ворогами, у першу чергу, зi степовими
кочiвниками — печенiгами, а потiм — половцями. Тема
батькiвщини є визначальноï, провiдноï в лiтописi.
Iнтереси батькiвщини диктують лiтописцевi ту або iншу оцiнку вчинкiв
князя, є мiрилом його слави й величi. Живе почуття Росiйськоï
землi, батькiвщини й народу повiдомляє росiйського лiтописця ту
небувалу широту полiтичного обрiю, що не властива
захiдноєвропейським iсторичним хронiкам
Вдумаємося в заголовок, даний початковiй росiянцi лiтопису,
“Повести времяньних рокiв”. Адже слово “повести”
означає тут оповiдання, тобто те, що повiдано про минуле Росiянцi
землi з метою встановити “откуду ïсти пiшла Руская земля, хто
в Києвi нача первее княжити…”. Якщо робота зi
складання лiтопису почалася в 30 — 40-е роки ХI в., те
ïï творцi виступили не тiльки як iсторикiв-дослiдникiв, але i
як перших iсторикiв-письменникiв. Ïм, насамперед, потрiбно було
добути матерiал про минулi роки,вiдiбрати його, лiтературно обробити й
систематизувати — “покласти по ряду”.
Ïм, насамперед, потрiбно було добути матерiал про минулi роки,
вiдiбрати його, лiтературно обробити й систематизувати —
“покласти по ряду”. Таким матерiалом, видимо, були уснi
iсторичнi перекази, легенди, епiчнi героïчнi пiснi, потiм —
письмовi джерела: грецькi, болгарськi хронiки, агиографическая
лiтература . З письмових джерел лiтописцi запозичать iсторичну християнсько-
схоластичну концепцiю, зв'язуючи iсторiю Росiйськоï землi iз
загальним ходом розвитку “свiтовоï” iсторiï.
“Повiсть минулих лiт” вiдкривається бiблiйною легендою
про подiл землi пiсля потопу мiж синами Ниючи — Симом, Хамом i
Яфетом. Слов'яни є нащадками Яфета, тобто вони, як i греки,
належать до єдиноï сiм'ï європейських народiв
Лiтописцiв цiкавлять долi слов'янських народiв у давнiй давнинi (V
— VI вв.), розселення схiдних слов'янських племен у басейнi Днiпра
i його припливiв, Волхова й озера Iльменю, Володимиро-Суздальського
межирiччя, Пiвденного Бугу й Днiстра; вдачi й звичаï цих племен, з
яких по розвитку культури видiляється плем'я галявин. Лiтописцi
шукають пояснення походження назв, як окремих племен, так i мiст,
звертаючись до усноï легенди. Вони спiввiдносять подiï, що
происшли в Росiйськiй землi, з подiями грецькими й болгарськими
Ними усвiдомлюється велика культурна мiсiя перших слов'янських
“учителiв” i “фiлософiв” Кирила й Методiя, i в
лiтопис заносяться вiдомостi про дiяльнiсть цих великих братiв,
пов'язаноï з винаходом абетки “словенськоï”.
Нарештi, ïм вдається “установити” першу дату
— 6636 р. (852 р.) — згадування в “летописаньи
гречьстемь” “Руской землi”. Ця дата дає
можливiсть покласти “числа по ряду”, тобто приступитися до
послiдовного хронологiчного викладу, точнiше, розташуванню матерiалу
“по лiтам” — по роках. А коли вони не можуть
прикрiпити до тоï або iншоï дати нiякоï подiï, то
обмежуються простою фiксацiєю самоï дати (наприклад:
“влето 6368″, “у лiто 6369″).А коли вони не
можуть прикрiпити до тоï або iншоï дати нiякоï
подiï, то обмежуються простою фiксацiєю самоï дати
(наприклад: “у лiто 6368″, “у лiто 6369″).
Хронологiчний принцип давав широкi можливостi вiльного звертання з
матерiалом, дозволяв вносити в лiтопис новi сказання й повести,
виключати старi, якщо вони не вiдповiдали полiтичним iнтересам часу й
автора, доповнювати лiтопис записами про подiï останнього рокiв,
сучасником яких був ïï укладач
У результатi застосування погодного хронологiчного принципу викладу
матерiалу поступово складалося подання про iсторiю, як про безперервний
послiдовний ланцюг подiй. Хронологiчний зв'язок пiдкрiплювався
генеалогiчним, родовим зв'язком, наступнiстю правителiв Росiйськоï
землi, починаючи вiд Рюрика, i кiнчаючи (в “Повiстi минулих
лiт”) Володимиром Мономахом. У той же час цей принцип надавав
лiтопису фрагментарнiсть, на що звернув увагу И. П. Еремин. Жанри, що
ввiйшли до складу лiтописи Хронологiчний принцип викладу дозволяв
лiтописцям включати в лiтопис рiзнорiдний за своïм характером i
жанровими особливостями матерiал
Найпростiшою оповiдальною одиницею лiтопису є лаконiчний погодний
запис, що обмежується лише констатацiєю факту. Однак саме
внесення в лiтопис тоï або iншоï iнформацiï свiдчить про
ïï значущiсть iз погляду середньовiчного письменника.
Наприклад: “У лiто 6377 (869). Хрещена бисть вся земля
Больгарьская…”; “У лiто 6419 (911). Явися зiрка велика
на заходi копейним образом…”; “У лiто 6481 (973). Нача
княжити Ярополк” i т.п. Обертає на себе увага структура цих
записiв: на перше мiсце, як правило, ставиться дiєслово, що
пiдкреслює значимiсть дiï. У лiтописi представлений також тип
розгорнутого запису, що фiксує не тiльки “дiяння”
князя, але i ïхнi результати. Наприклад: “У лiто 6391. Поча
Олег воевати деревляни, i примучив а, имаше на них данина по черне
кунi” i т.п. I короткий погодний запис, i бiльше розгорнута
— документальнi. У них немає нiяких украшающих мовлення
тропов.ïх немає нiяких тропiв, що прикрашають мовлення
Вона проста, ясна й лаконiчна, що надає ïй особливу
значимiсть, виразнiсть i навiть величавiсть. У центрi уваги лiтописця
— подiя — “што ся здея в лета си”. Тематично цi
подiï можуть бути класифiкованi, у такий спосiб. Повiдомлення про
вiйськовi походи князiв займають бiльше половини лiтопису. За ними iдуть
звiстки про смерть князiв. Рiдше, фiксується народження дiтей,
ïхнiй вступ у шлюб. Потiм, iнформацiï про будiвельну
дiяльнiсть князiв. Нарештi, повiдомлення про церковнi справи, що
займають досить скромне мiсце. Лiтописець користується
середньовiчною системою лiточислення вiд “створення миру”.
Для перекладу цiєï системи в сучасну необхiдно з дати
лiтопису вiдняти 5508.
Правда, лiтописець описує перенесення мощiв Бориса й Глiба,
помiщає сказання про початок Печерського монастиря, смертi
Феодосiя Печерського й оповiдання про достопам'ятнi чорноризцi
печерських. Це цiлком пояснено полiтичним значенням культу перших
росiйських святих Бориса й Глiба, i роллю Киево- Печерського монастиря у
формуваннi початкового лiтопису. Важливу групу лiтописних звiсток
становлять вiдомостi про небеснi знамення — затьмареннях сонця,
мiсяця, землетрусах, епiдемiях i т.п. Лiтописець убачає зв'язок
мiж незвичайними явищами природи й життям людей, iсторичними подiями
Зв'язок лiтопису з фольклором про подiï давньоï давнини
лiтописець черпає матерiал у скарбницi народноï пам'ятi.
Звертання до топонiмiчноï легенди продиктовано прагненням лiтописця
з'ясувати походження назв слов'янських племен, окремих мiст i самого
слова “Русь”. Так, походження слов'янських племен радимичiв
i вятичей зв'язується з легендарними вихiдцями з ляхiв —
братами Радимом i Вятко. Ця легенда виникла в слов'ян, мабуть, у перiод
розкладання родового ладу, що коли вiдокремилася родова старшина для
обґрунтування свого права на полiтичне панування над iншими
членами роду створює легенду про нiбито iноземне своє
походження