Окремi iсторичнi характери в романi Лева Толстого Вiйна й мир

У романi Лева Толстого Вiйна й мир велике значення придiляється не
тiльки психологiï, але й фiлософiï, iсторiï. Товстоï
хотiв показати не, як Достоєвський, а людську масу й способи
впливу на неï. Iсторiя в Толстого — це взаємодiя
мiльйонiв людей. Вiн намагається показати, що окрема людина,
iсторичний дiяч не в змозi впливати на людство. Окремi дiячi в Толстого
показанi як люди, що коштують поза iсторичним процесом i не здатнi
впливати на нього. У Толстого вони — просто люди й насамперед
— люди
Вони вступають у взаємодiю з iншими героями добутку, i кожний
герой становить про нього своя думка насамперед як про людину. Так
надходить i Андрiй Болконский — вiн контактує практично з
усiма iсторичними дiячами його часу: Наполеоном, Олександром, Кутузовим,
Францем-Иосифом. Цiкаво подивитися, як князь Андрiй ставиться до кожного
з них
Насамперед варто розглянути вiдношення князя Андрiя до Кутузова. Це
людинаа, що князевi Андрiєвi добре знайомий, саме до Кутузова
послала служити князя Андрiя його батько. Старий князь передає
естафету батькiвства Кутузову. Завдання й того й iншого —
зберiгати князя Андрiя. Нi той нi iншоï не має сил вплинути
на його долю. Князь Андрiй любить Кутузова як доброго дiдуся й батька
своєï армiï, i саме через Кутузова князь Андрiй
з'єднується з народом. Кутузов не в силах вплинути нi на
кого, на хiд iсторiï й змiнити його. Вiн виступає тут як
архангел Михайло — проводир святого воïнства. Росiйське
вiйсько — святе вiйсько, воно захищає свою краïну вiд
Антихриста — Наполеона й вiйська диявола. I як Архангел Михайло,
Кутузов практично нiякими дiями не заважає Наполеоновi
Вiн уважає, що Наполеон опам'ятається й покається, як
воно й трапилося. Наполеон розумiє всю марнiсть вiйни проти
росiян. Наполеон не може воювати з росiянами. Антихрист не може воювати
зi святим воïнством. I йому залишається тiльки пiти, визнавши
свою поразку. Ця боротьба розвертається у вищих небесних сферах, i
князь Андрiй, як iстота вищого порядку, розумiє, що Наполеон i
Кутузов — не просто головнокомандуючi двох ворожих армiй. Це
iстоти, особистостi яких сформувалися десь в iнший свiтi. Бородiно
— це свого роду Армагеддон, остання сутичка, остання битва Добра й
Зла. Так це й трапилося — у цiй битвi Наполеон зазнав поразки.
Князь Андрiй це розумiє, у нього це розумiння десь на пiдсвiдомому
рiвнi. Вiн не вiддає собi в цьому звiту. На початку роману вiн
сприймає Наполеона як володаря миру, розумного й чесного. Це
погодиться з бiблiйними апокрифiчними словами про те, що Антихрист
прийде панувати й всi його будуть любити. Так i Наполеон — прийшов
панувати й хотiв влади над усiма. Але Русь не можна скорити, Русь
— свята земля, святе воïнство, ïï не можна
завоювати. У князя Андрiя при Бородiнi, при алегоричному Армагеддоне
була своя роль — вiн з'явився символом ангельськоï
смиренностi, i тут вiн протипоставлений Кутузову, що дає бiй
Антихристовi. I Кутузов тут сприймається князем Андрiєм саме
так, як сприймають ангела — як доброго загального батька Тут, щоб
закiнчити розмова про Кутузова й Наполеона в сприйняттi князя Андрiя,
потрiбно сказати про вiдмiннiсть Кутузова вiд Наполеона, про розходження
в ïхнiй фiлософiï й свiтоглядi. Кутузов бiльше близький до
князя Андрiєвi, тому що це схiдний тип людськоï свiдомостi.
Князь Андрiй сам близький до нього. I це зближає його з Кутузовим.
Наполеон же — уособлення захiдноï фiлософiï й захiдного
свiтогляду
Зовсiм iнакше князь Андрiй сприймає двох iмператорiв —
Олександра й Франца-Иосифа. Це звичайнi люди, яких доля пiднесла на
вищий щабель влади. Вони не можуть удержати цю владу в руках. Князь
Андрiй почуває ворожiсть до обох iмператорiв. Вони земнi володарi,
але вони невартi бути ними. Вони бояться цiєï влади й
передоручають ïï своïм генералам, командуючим, радникам i
iншим служникам влади. В Олександра така ж фiлософiя, вiн
передоручає свою функцiю головнокомандуючого Бенигсену й iншим
iноземцям. Андрiєвi не подобаються люди, якi не здатнi вiдповiдати
за своï вчинки. Якщо ти не можеш панувати — навiщо називатися
императоромвласть — це насамперед вiдповiдальнiсть за тих людей,
якi тобi пiдкоряються. Олександр не мiг за них вiдповiдати. Франц-Иосиф
теж. Князь Андрiй бiльше поважає Олександра за те, що вiн зрозумiв
свою нездатнiсть командувати армiєю й передав ïï
Кутузову. Франц-Иосиф не здатний зрозумiти навiть свою неталановитiсть.
Вiн дурнуватий i огидний князевi Андрiєвi, що почуває своя
перевага над обома iмператорами. Це вiдчувається десь на
пiдсвiдомому рiвнi. В Андрiя до них вiдношення ангела, що не
прощає
А к полководцям, якi потерпiли поразка, у кня-зя Андрiя вiдношення
спiвчутливе. Наприклад, до генерала Маку в нього вiдношення офiцера. Вiн
бачить його, приниженого, розбитого, що потеряли все своє вiйсько,
— i в нього не народжується обурення. Генерал Мак прийшов до
апостола Михайловi — Михайловi Илларионовичу Кутузову. Вiн прийшов
з непокритою головою, мокрий, понурий. Вiн не приховує
своєï провини, i архангел Михайло прощає його. I слiдом
за ним прощає його апостол Андрiй. Iншого полководця, уже
росiйського, князя Багратiона, Михайло благословляє на подвиг.
Благословляю тебе, князь, на великий подвиг — так говорить
Кутузов, i князь Андрiй просить дозволи супроводжувати його, як його ангел-
хоронитель
Особняком коштує вiдношення князя Андрiя до Михайла Михайловичевi
Сперанскому. Князь Андрiй не сприймає його як людини. Дуже важлива
тут така деталь, як металевий смiх i холоднi руки Сперанского. Це
говорить про Сперанском як про машину, створеноï кимсь на благо
держави. Його завдання — реформувати й обновляти. Вiн на це
запрограмовано. Князь Андрiй не може працювати з машиною й
розстається сним.
Таким чином, iсторичнi дiячi оцiнюються князем Андрiєм поразному,
але жоден не сприймається як iстота, здатне до впливу на свiтовий
iсторичний процес. Це iстота не вiд миру цього, i в них немає сили
навiть на те, щоб вплинути на iсторiю, навiть як простий народ. Вони не
є народом i випадають iз людства, тому що вони занадто сильнi для
нього, а виходить, занадто слабкi