Аналiз поетичноï спадщини Iспанiï

До релiгiйного фанатизму, до цiєï крайньоï
екзальтацiï мiстичноï любовi, приєднується ще в
продовження ХVI столiття нестримна пристрасть до пригод. Ми знаходимо
ïï виразника в поетi де ерсилья, мало вiдомому y нас, але
заслуживающем уваги, тому що загальний дух сучасноï йому
Iспанiï особливо яскраво вiдбивається в його творчостi .
Адонео де ерсилья написав епiчну поему пiд заголовком Араукания, на
целую третину переважаючим своïм обсягом Илиаду Гомера.
Складається вона iз тридцяти семи пiсень, роздiлених на iталiйськi
октави (Одна з найбiльш уживаних форм того часу, що ставиться до versos
de arte major (вiршiв вищого роду), уведеним Альфонсом X i названим так
по припущенню, що вони вимагають бiльшого ступеня мистецтва, чим короткi
вiршi стародавнiх народних балад. (Тикнор).), i мiстить сказання o
подвигах iспанцiв при завоюваннi нових земель.
(* No las damas, amor, no gentilezas
De caballeros canto enamorados;
Ni las muestras, p?galos, ni ternecas
De amorosos afectos, i cuidados:
Mas el valor, los hechos, los proecas
De aquellos Espa?oles esforzados,
Que a la cerviz de Arauco, no domada.
Pusieron duro yugo por la espada.)
Серед нiчноï тишi, на привiлля степiв,
Моï струни звучать не захватом любовi, Я спiваю не o принадностi
жiночих очей,
Що, чаруючи, вогонь запалюють у кровi.
Нi, я воïнiв славлю на лiрi моєï,
Тих вiдважних героïв iспанськоï землi
Що, святою любов'ю до вiтчизни горя,
Скоряють мечем i вогнем дикуна.
Так починається ця поема, повна самого гарячого патрiотизму.
Правда, вона страждає вiдсутнiстю спiльного нтерес для бiльшостi
читачiв, представляючи вкрай одноманiтнi картини: iдуть вiйська серед
степiв, або первiсних дрiмучих лiсiв, де на кожному кроцi мають бути
ïм засiдки й несподiванi напади дикунiв, посуваються вперед
навмання, але перевага iспанцiв перед iндiйцями так велико, що результат
боротьби не може залишатися сумнiвним. Iнше, бiльше iстотне значення
цiєï поеми змушує читати й перечитувати ïï в
наш час: правдиве зображення життя iндiйцiв, ïхнiх вдач,
звичаïв, що збереглися й понинi на пiвднi Чилi, — от у чому
ïï головне достоïнство, видно, що автор, цей молодий
бискаец, вiсiм рокiв проведший у вiйнi з дикунами, зумiв скласти o
ïх вiрне враження, що, крiм художнього дарування, вiн володiв ще й
полiтичною прозорливiстю.
Першi п'ятнадцять пiсень Араукании були складенi на самому мiсцi
боротьби, вечорами пiсля походiв, або битв, що, втiм, не
представляє виключення, ерсилья не єдиний прихильник лiри
серед вiдважних воïнiв тих часiв. Той, кого часто називають царем
кастильских поетiв, — Гарсильяссо де-ля-вега, — все
своє життя проводить у таборi, щоправда, життя не довголiтню,
— вiн умер тридцатитрехлетним, убитий на околицях Фрежюса (Мiсто
на пiвднi Францiï.) каменем, пущеним iз проламу вежi, що
захищається жменею селян.
При всiй видимiй однорiдностi поетичноï творчостi, ерсилья й
Гарсильяссо мають мало загального мiж собою. Перший з них є
виразником сонмища авантюристiв, що групуються в нашiй уявi навколо
знаменитих iмен Кортеса, Пизарро, Альмагро, другий цiлком належить до
того типу переможних кастильских героïв, що борються пiд прапорами
Карла V i Пилипа II, вогнем i мечем поневолюючи собi Iталiю. Однак,
незважаючи на строгу дисциплiну, непохитну стiйкiсть i релiгiйне
одушевление, цi воïни переможцi, пануючи над краïною, не могли
не пiдкоритися ïï художньому впливу, що особливо сильно
вiдбився на Гарсильяссо де-ля Вега. Сам вiд природи багато обдарований
поетичним талантом, вiн отрешается у своïй творчостi вiд
нацiонального характеру, не вдосконалює самостiйно рiдне мовлення,
a прагне настроïти ïï на далекий тон, додати ïй
добiрнiсть i грацiю iталiйських форм. Втiм, ще ранiше його, iнший поет,
Боскан, уже чимало намагався итальянизировать iспанську поезiю, уводячи
в неï вживання одиннадцатисложного розмiру замiсть колишнiх
установлених форм. Внаслiдок величезного успiху вiршiв Гарсильяссо, це
нововведення було остаточно прийняте всiма поетами тоï епохи,
стремившимися досягти такоï ж голосноï слави.
Дiйсно, якщо при оцiнцi Гарсильяссо ми оборотний увагу лише на зовнiшню
фiрму, — гармонiйнiсть вiрша, яскравiсть образiв, блиск i красу
вираження, правильнiсть музичного ритму, то добутки його й тепер
залишаться на тiй же висотi, на яку ïх ставили його сучасники.
Недарма затверджував Квинтана, що нiколи ще жоден поет не змушував
кастильскую Музу говорити з такою грацiєю, такою нiжною, чистою,
витонченою й мелодiйною мовою. Але не в еклогах так пасторалях
полягає сила поетичноï творчостi, якщо кращий з поетiв того
часу розтрачує на них свiй талант i своє натхнення, якщо
весь ентузiазм молодi обмежується вихвалянням цих вiршiв, стiльки
ж гарних за формою, скiльки порожнiх по змiсту, те це є
безсумнiвною ознакою занепаду самого духу iспанського суспiльства,
охолодження тих гарячих прагнень, що тягли його до завоювання всього
свiтла. Разом з одиннадцатисложной формою вiрша, Боскан i Гарсильяссо
ввели в iспанську поезiю й той буколiчний жанр, що послужив потiм
насолодою для багатьох поколiнь, вiдiрваних iнквiзицiєю вiд
плiдноï роботи думки. Нацiï, що вiддалялася вiд простоти,
природностi, життєвоï правди у своïй лiтературi, легко
впадала в перебiльшення, перекручування дiйсностi, у так званий
культизм.
Поряд з Гарсильяссо, в XVI столiттi з'являється iнший лiричний
поет, що вiдрiзняється бiльшими достоïнствами: це
Домiнiканський чернець, Фернандо де еррера, бiльше нацiональний по
своïй чуйностi на всi великi iсторичнi подiï тоï епохи,
на всi почуття й страстi, що хвилювали сучасну йому Iспанiю. У
поезiï його багато сили, смiливостi, широти, але теж вплив
Iталiï дiє на нього так невiдхильно, що вiн здебiльшого
насильно замикає свою поетичну творчiсть у вузькi рамки сонета й,
обмежуючи волю вiрша, нерiдко позбавляє його краси.
Коли всi здатностi народу порушенi до крайнього ступеня, неможливо, щоб
серед нього не виникло хоч одне з тих великих, яскравих свiтил, що
створюють епоху в життi людства. Такi моменти завжди породжують
генiальноï людини, у якому, як у фокусi, концентруються всi
внутрiшнi сили, що роблять тимчасовий пiдйом народного духу, i який, зi
своєï сторони, узагальнює в створюванi ïм
безсмертних типах всi видатнi риси людей, що живуть i дiють навколо його