Зображення козацькоï верхiвки у романi Пантелеймона Кулiша Чорна Рада

У творчiй спадщинi Пантелеймона Кулiша справедливо видiлено його роман
Чорна Рада, як найбiльш самобутнiй, оригiнальний твiр i як перший укр.
нацiональний роман. Це — iсторико соцiальний за жанром твiр, над
яким письменник працював ще у 1 половинi 40-х рокiв, саме тодi, коли
формувався молодий укр. рух, зростала нацiональна самосвiдомiсть укр.
народу, а укр. iнтелегенцiя шукала джерела самобутностi в iсторичному
минулому. Автора Чорноï Ради хвилює не стiльки героiчна,
скiльки смутна подiя в iсторiï Украïни пiсля смертi
Б.Хмельницького. Письменник береться за складне завдання: показати укр.
суспiльство на тому етапi, коли настав спад у героïчному народному
русi, коли розпалювались чвари за гетьманську булаву, а козацька
старшина, у бiльшостi своïй збагатившись за часiв вiйни, збайдужiла
до потреб своєï краïни. Уже в 1 десятилiття пiсля вiйни
1648-54р., на Нiженськiй радi 1663р., суперечностi мiж козацькими
верхами i низами досягли своєï межi. Письменник у романi не
обмежився змалюванням конфлiкту лише мiж двома героями антогонiстами,
Сашком i Брюховецьким, а показав тi соц. сили, що стояли за цими
постатями.
У романi дiють гетьмани, старшини, городове козацтво, мiщани, селяни.
Характер самого iсторичного матерiала змусив автора вiдобразити у творi
соц. боротьбу, досить виразно передати соц. неоднорiднiсть Украïни
того часу. В основi розвитку сюжету досить традицiйний для романiв цього
жанру мотив дороги (згадаємо хоча б популярнi романи Вальтера
Скота). Цей же прийом допомагає авторовi виявити характери
героïв. У цю дорогу вирушає священник iз сином Петром,
прямуючи з Правобережноï Укр. до гетьмана Сашка. Пiд час подорожi
ïм зустрiчаються рiзнi за соц. походженням i полiтичними поглядами
люди, а молодого Шраменка чекають ще й щасливi пригоди. Кожен образ
Чорноï Ради: кошового Брюховецького, гетьмана Сашка, осавула
Гвинтовки — несе з волi автора вiдповiдне iдейне навантаження. У
творi одразу вiдчутнi авторськi симпатiï та антипатiï.
Письменник виступає у своєму романi як виразник iнтересiв
старшини городового козацтва. У тлумаченнi Кулiша Сашка уособлення
правди i справедливостi, хоча йому властивi самовпевненiсть,
нетерпiмiсть до тих, хто стоïть на нижньому соцiальному щаблi:
Побачимо, як та чорна рада устоïть проти гармат! Запорожцiв я
здавлю, як макуху, гетьмана поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу
шанувати гетьманську зверхнiсть!. Сашко, на думку автора, все ж є
в романi вболiвальником за долю Украïни, що прагне зберегти кращi
народнi традицiï. Вiн по лицарськи поводить себе i в увязненнi,
вiдмовляється врятувати своє життя цiною смертi Кирила Тура.
Як бачимо, цей образ є досить суперечливий оскiльки змальований
письменником у романтичному дусi.
Шрам найвiрнiший однодумець Сашка, справжнiй патрiот Укр., одночасно пiп
i полковник, для якого мiрилом власних i чужих вчинкiв є iнтереси
рiдноï держави. Як i Сашко, за своєю психологiєю це
типовий представник своєï верстви: Де у свiтi видано, що
увесь люд жив при однаковому правi?. У цьому образi письменник уособив
найпривабливiшi, з його погляду, риси типового представника
хуторянського панства, надiйноï опори укр. державностi. Поряд з
Сашком i Шрамом Кулiш подає образ тяжко грошовитого пана
хуторянина Череваня, простого, щирого, веселого i негнiвливого. Вiн не
вiдзначається патрiотичним запалом, йому б краще сидiти дома, анiж
битись на старiсть на далеких дорогах, потрапляючи у скрутнi
ситуацiï. На чорний радi вiн щиро пiдтримував Сашка, доки не вiдчув
для себе небезпеку. Дотримуючись iстор. правди, Кулiш деференцiйовано
зобразив козацьку старшину не обмежився викриттям Брюховецького, як
конкурента у боротьбi за гетьманську булаву. Пристосуванцем i зрадником
постав у творi образ осавула Гвинтовки. Змолоду вiн був жвавий козак,
завзято бився з ляхами. Тепер це представник нового панства, що
збагатилося за часiв вiйни. Це укр. Магнат, якого козаки iронiчно
величають князем, то були Вишневецькi та Острозькiм, а тепер пiшли князi
Гвинтовки. Панське свавiля виявляється у його ставленнi до слуг,
яких вiн називає чортами, мiщан наказує бити i гнати з двору
батогами. На думку Шрама, звички цiєï людини годились би i
Яремi Вишневецькому. У рiшучий момент вiн зрадив Сашка, чим прирiк його
на поразку.
Прямим антагонiстом Сашка є в романi Брюховецткий. Старi сiчовики
вiрять,що за його влади вони заведуть в Украïнi такий порядок, коли
не буде нi пана, нi мужика, нi багатого, нi бiдного. Брюховецький
всiляко пiдтримує цi сподiвання, удає з себе козацького
однодумця, чим вербує прибiчникiв. Автор не приховує
своєï антипатiï, характеризуючи його, як хитрого i
пiдступного, як людину, здатну на будь який злочин заради влади. На
радi, заручившись пiдтримкою бiдьшостi, вiн виглядав по гетьманськи,
закликаючи бити Сашка, а пiсля неï легко зрiкається
своïх обiцянок: Ну тепер, братчики, нам своя воля. Обдули ми дурне
мужицтво, обдули мiщан. Не дарма письменник називає Брюховецького
клятим, гадюкою, старим псом, у художньому творi висловлюючи реальне
ставлення укр. народу до таких героïв.
Важливе мiсце в романi вiдведено показу селянства, мiщан, козацькоï
голоти. Зрештою, саме цi верстви суспiльства i визначають наслiдки
чорноï ради — обрання гетьманом Iвана Брюховецького. Бiднота
в романi виступає загальною масою, хоч i активно дiючою. Серед
ïï представникiв є такi, хто вiрить Брювецькому, iншi
сподiваються помститись багатiям i пограбувати заможну дружину. Вони
показанi як епiзодичнi персонажi, проте з окремих сцен, що не здатен, на
думку автора, усвiдомити своï iнтереси, що завжди готовий до
стихiйного бунту.
Чорна рада була належно оцiнена сучасниками Пантелеймона Кулiша. Так,
Тарас Шевченко щиро дякував авторовi за його епiчний шедевр, а на думку
I.Франка, Чорна рада лишається досi найлiпшою iсторичною повiстю в
нашiй лiт рi. У романi передається атмосфера iсторичноï доби,
розкриваються загальнi настроï рiзних соц. верств,
вiдтворюється уклад укр. життя того часу. Суперечностi мiж
старшиною та козацькою масою є, зрештою, головним кофлiктом
роману, що розгортає перед читачем широку картину iсторичного
минулого Украïни. Хоча письменник щиро дбав про консолiдацiю нац.
сил, вiн недооцiнив неминучостi класових конфлiктiв, що i знайшло
своє худ. вiдображення у романi Чорна рада.