Аналiз добуткiв св. Терези

По самих заголовках добуткiв св. Терези вже видно, як глибоко вона
намагалася проникнути в той внутрiшнiй мир, куди захоплювала своïх
послiдовникiв: “Внутрiшня мiцнiсть”, “Шлях до
досконалостi”, “Iсторiя мого життя” i iншi. Нiде тут
немає й мовлення нi o зовнiшнiх явищах, нi o законах природи,
думка залишається замкнутоï в суб'єктивному свiтi, i в
цьому спiритуалiзмi, вiчно зануреному в самого себе, є якась хтива
сила.
У всьому життi св. Терези постiйно проявляється керiвництво
розуму, i, при вивченнi характеру ïï дiяльностi, не важко
переконатися, що вона дивилася на мiстицизм, як на знаряддя для
торжества Церкви, але iз цього ще не треба, щоб сама вона, при всьому
своєму високому розумi, зважилася визнати за розумом хоч найменше
право втручання в справу релiгiï. Для неï, звичайно, ясна була
головна мета представникiв католицизму в ХVI сторiччя, — звернути
Iспанiю у свою нескориму цитадель, розвивши до крайнього ступеня
фанатизм ïï синiв, зi своєï ж сторони св. Тереза
додавала всi сили й здатностi, щоб скорити Iсу Христу як можна бiльша
кiлькiсть серць i запалити ïхнiм жагучим обожнюванням. Питання
фiлософськi анiтрошки не тривожать ïï, i це зрозумiло, тому що
поруч iз гарячим ентузiазмом, з i всепоглинаючим почуттям вiри й любовi
вже немає мiсця нi для яких сумнiвiв, нi для яких питань.
Приведемо ïï знаменитий сонет:
Не заради вiчного святого наслажденья
Тебе, Рятiвник мiй, я гаряче люблю,
Не борошна пекельнi бентежать думка мою,
Коли я цураюся вiд зла й прегрешенья.
Нi, я люблю Тебе за це всепрощенье,
Що Ти вирiк ворогам перед смертю своєï,
Люблю Тебе за хрест, за виразки й мученья,
За кров, що струменiла вiд цвяхiв.
И якщо б не було нi пекла й нi раю,
Любов моя до Тебе глибока, свята,
Зiгрiта Твоïм божественним вогнем,
Неслася б до небес сердечною мольбою,
И я б, як тепер, вiдмiнювалася перед Тобою,
Перед цим свiтовим голгофським вiвтарем.
(* No me mueve, mi Dios, para querer te
El cielo que me tienes prometido Ni me mueve el infierno tan temido
Para dejar por eso de ofender te.
Tu me mulves, mi Dios; mueve me el ver te
Clavado en esa cruz y escarnecido;
Mu?ve me el ver tu cuerpo tan herido;
Mueven me las angustias de tu muerte.
Mu?ve me, enfin, tu amor de tal manera
Que, aunque no hubiera cielo, yo te amara,
Y aunque no hubiera infierno, te temiera.
No me tienes que dar por que te quiera,
Por que, si cuanto espero no esper?ra,
Lo m?smo que te quiero te quisiera.)
Наш недосконалий переклад може дати лише слабке поняття o тiм, що
виражено в цих строфах iспанською мовою, тут сила почуття, поступово
пiднiмаючись патетичною, жагучою гамою, повинна була невiдхильно дiяти
на сприйнятливi душi, робити в них швидкий перехiд вiд вiдносного спокою
з вищоï екзальтацiï.
Таким же мiстичним духом були перейнятi й всi видатнi послiдовники св.
Терези, так жив i дiяв св. Хуан Христов, — засновник ордена
босоногих кармелiтiв, духiвник авильского монастиря, де св. Тереза була
iгуменею, i разом з тим автор мiстичних творiв. Вiн написав трьохактну
алегорiю “Сходження на гору Кармель” i “Похмура нiч
душi”, — дiалог мiж праведною душею i ïï
Божественним нареченим. Iмператриця Марiя — дочка Карла V i
ïï дочка — Хуанна, королева Португальська, —
обидвi прийняли постриг у монастирi-кармелiток, — думали, почували
й надходили по тимi ж зразкам, a Катарина Кардонская, — колишня
наставниця. Дона Хуана Австрiйського й близька родичка принцеси
Салернской, — провела цiлих вiсiм рокiв сувороï
отшельнической життя в печерi, тiльки згодом випадково вiдкритоï
пастухом, i цим добровiльним зреченням вiд всiх земних радостей, —
постом, молитвою, самокатуванням вона придбала таку могутню силу, що
скорила самого переможця при Лепанто, збудивши як у ньому, так i у всiй
його армiï, гарячий фанатизм.
Вплив св. Терези вiдбивається й на двох найбiльших духовних
письменниках, яких народжувала Iспанiя в ту епоху, коли релiгiя,
безсумнiвно, була головним двигуном громадського життя. Це Люис
Гранадский, — автор книги “Керманич грiшникiв”, o
якоï з похвалою озивається Мольер (Sganarelle) (*), i Люис
Леонский, що написав Toлкование на книгу Iова, Iмена Христови та iншi.
Цi письменники, за своïм характером, мало пiдходять на французьких,
— на Боссюе, наприклад, або на Массильона. З боку форми, тобто
краси складу i ясностi вираження думок, перевага безсумнiвно
залишається за останнiми; але якщо ми зiставимо в проповiдниках
двох нацiй ступiнь страстi почуттiв, що виражаються, силу ïхнього
враження й впливу, глибину проникнення в серця, то пальма першостi
повинна бути присуджена iспанцям.
(* Так, Керманич грiшникiв — одна iз кращих книг;
Читати б вам ïï так черпати назиданья, —
Тодi й всi моï розумнi желанья,
Без заперечення, ви б виконували вмить.)
Iснує один розповсюджений переказ o Люисе Леонском, що ми
приводимо тут заради iлюстрацiï його характеру. Великий проповiдник
i разом з тим чудовий лiрик поет, Людовик Леонский задумав перекласти на
iспанську мову “Пiсня Пiсень” царя Соломона. Коли ця робота
вже значно просунулася вперед, один з послушникiв, що спостерiгав за
чистотою його келiï, викрав рукопис i представив ïï
духовному начальству. Iнквiзицiя приходить у хвилювання, i Люис
Леонский, професор Богослов'я в Саламанкском унiверситетi, укладений у
в'язницю. Наслiдок по цiй справi затягається на цiлих п'ять рокiв,
i в рiзний час пiдсудного сiм разiв призивають до формального допиту.
Нарештi, коли Верховне Судилище в Мадридi визнало його невинним i
унiверситетською кафедрою була повернута йому знову, Люис, поспiшаючи
скористатися цим давно бажаним рiшенням, у той же день з'явився перед
своïми слухачами, тими, що зiбралися незлiченною юрбою, i, не
згадавши навiть нi єдиним словом o винесених гонiннях, з
неостиглою любов'ю до справи, почав своє мовлення звичайними
словами: “Отже, ми говорили востаннє…”, начебто
вчора тiльки перервав свою лекцiю, a не п'ять рокiв тому. Перейнятий
почуттям дисциплiни, як щирий солдат з армiï церкви, вiн покiрно
виносить свiй довголiтнiй арешт i, вiдбувши покарання, з колишньою
енергiєю береться до зброï, вертаючись до свого поста