Твiр по добутку Салтикова-Щедрiна За рубежем

Новими й значними досягненнями збагатилася в За рубежем салтиковская
сатирична галерея вершителiв i провiдникiв внутрiшньоï полiтики
Росiйськоï iмперiï. Насамперед це портрети двох вiдчайдушних
радникiв Удава й Диби. (Потрiбно було дуже ненавидiти царське
самодержавство i його слуг, щоб знайти для ïхньоï
сатиричноï персонiфiкацiï прiзвища з такою етимологiєю й
з такими iсторичними асоцiацiями.) Крiм того, це фiгури находящегося
тимчасово не при справах графа Твердонто й пана, що перемiнив його на
керiвному постi, Пафнутьева.
Першi два адмiнiстратори — дiячi староï бюрократiï, що
висунулися завдяки беззавiтнiй лютостi при виконаннi начальницьких
приписань, третiй — бюрократ новоï формацiï, що
адмiнiстрував за допомогою створеноï ïм теорiï повсюдного
смерчу i готовящийся знову застосовувати цю теорiю, останнiй —
адмiнiстратор короткого перiоду лiберальних вiльностей. Таким чином,
кожний з сановникiв представляє цiлком певний напрямок
внутрiшньоï полiтики самодержавства на певному ж, конкретному
ïï етапi. Разом з тим — верб цьому одне зi
своєрiдностей салтиковской типiзацiï — кожний з
сановникiв окремо й всi вони в сукупностi втiлюють корiннi й незмiннi
риси всiєï взагалi полiтики царського самодержавства, саму
суть ïï, головне зло режиму
Перший раз у лiтературi так повно й сатирично сильно стали перед читачем
в образi репортера Подхалимова негативнi риси однiєï iз
професiй новоï буржуазноï iнтелiгенцiï в Росiï
— журналiста, газетяра безпринципноï капiталiстичноï
преси
Прочитавши перший роздiл За рубежем, П. В. Анненков писав И. С.
Тургенєву: Читали Щедрiна За рубежем? Презабавно, але шкода, що
розкидається й до повного типу не доходить, а все-таки й сатиричнi
фiгурки, якими обмежується, дивнi, повчальнi й носять у своïх
кишенях дипломи на почесних членiв росiйськоï культури.
При всьому спiвчутливому вiдношеннi до Салтикову й висо який оцiнцi його
таланта Анненков допускає в наведеному вiдкликаннi певну
однобiчнiсть Художник-Реалiст Салтиков повною мiрою був здатний доходити
до повного типу i створювати, коли вiн ставив перед собою таке завдання
(наприклад, у романi Добродiï Головлеви), мир живих людей, глибоких
людських характерiв. Подiбно iншим гiгантам у мистецтвi критики,
викриття й заперечення — Рабле, Гойï, Домье,
Грибоєдову, Гоголю, Салтиков сполучив у своєму талантi
потужний реалiзм, неможливий без психологiзму, з майстернiстю
сатиричноï графiки, побудованоï на прийомах рiзких заострений
i гротеску, при мiнiмумi психологiï У книзi За рубежем Салтиков
гостро й рiзко викривав сучасний йому захiдний буржуазний мир, так само
як i мир ворожих йому явищ росiйськоï дiйсностi. Звiдси
своєрiднiсть ïï поетики, — як, втiм, i iнших
сатиричних книг Салтикова, — поетики боротьби й напади, що вимагав
звертання до умовних форм i прийомiв, зокрема, до гротеску. Салтиковское
мистецтво гротеску збагатилося в За рубежем зразками, що не уступають
шедеврам цього роду з Iсторiï одного мiста Така, наприклад, трiщина
в черепi в вiдчайдушних радникiв Удава й Диби, що поступово, у мiру
стовщення формулярного списку, у кожного з них утворюється для
того, щоб приписання начальства швидше доходили по призначенню.
Якщо не вважати хлопчика без штанiв, за яким коштує образ
росiйського народу, насамперед селянства, серед дiючих осiб За рубежем
немає позитивних героïв i фiгур. Всi вони належать до
ворожого й миру, що заперечується письменником,, i все тому
створено прийомами навмисного зсуву реальних лiнiй, намальованi
гостросатиричним олiвцем. У цiй книзi немає таких масивних, точно
з металу вiдлитих фiгур, як, наприклад, Дерупов з Добромисних мовлень.
Пропонована читачевi За рубежем колекцiя образiв — у бiльшостi не
мальовничих або скульптурнi портретiв, а графiчнi профiлi i силуети.
Iндивiдуальна психологiя в зображеннях, створених такими замальовками,
майже вiдсутнiй. Напроти того, психологiя соцiальнi й полiтичнi,
визначальнi типи не окремих осiб, а цiлих категорiй, цiлих станiв,
демонструється пiдкреслено й гiперболiчно, з великою смiливiстю й
широтою узагальнення
Такi, зокрема, всi образи французьких ситих буржуа i республiканцiв без
республiки, як груповi, так i iндивiдуальнi. При цьому на вiдмiну вiд
типiв росiян полити ческих дiячiв, виведених усюди пiд сатиричними
назвами анонiмно, французькi представленi також i пiд своïми
власними iменами: Гамбетта, Клемансо, Греви й iн. У цiй галереï
найбiльших дiячiв Третьоï республiки з найбiльш ïдким
сарказмом намальований образ сенатора й соромливого лiберала (також i
письменника) Лабуле. У цьому образi-гротеску, особливо в буффонадной
сценi снiданку автора з Лабуле в ресторанi, предметом сатиричноï
критики Салтикова є свята святих власницького миру — принцип
нагромадження багатств.
Рухливу панораму цього строкатого миру, його явища, що перемiняються,
слова й учинки що з'являються або вiдразу незабаром зникаючих осiб
обов'язково коментує учасник всiх подiй — автор або
оповiдач. Голос його постiйно звучить у багатоголоссi оповiдання —
звучить завжди як ведучий
Салтиков-Щедрiн — майстер схованоï, тонкоï iронiï.
У боротьбi iз цензурою вiн використовує езопiв мову. Автор начебто
говорить про якесь невiдоме мiсце, а насправдi описує сучасну йому
дiйснiсть
Новаторство Щедрiна полягає в тiм, що вiн увiв у казку полiтичну
сатиру. Письменник перевернув саме подання про сатира, розсунувши
границi можливостей осмiяння. У нього предметом сатири стали не окремi
подiï й не приватнi особи, зайнятi в них, а все життя держави вiд
верху до низу, вiд сутностi царського самодержавства до безсловесного
народу. Основна iдея казки про два генералiв у тiм, що причина народних
нещасть не тiльки в зловживаннi владою, але й у самому характерi народу