Борис Iванович Дубров. Солдатська Слава
сторінка №7
... унаслiдок яких було знищено 3 залiзничнi ешелони, 10 танкiв, 6дотiв, близько батальйону пiхоти, 120 автомашин. Збив 3 лiтаки
"фокке-вульф". Знявши гiмнастерку з сержантськими погонами, одягнув
комбiнезон тракториста. Кращий механiзатор колгоспу iменi Жданова
Сiмферопольського району Кримської областi.
Очаковський Сергiй Сергiйович. Добровiльно пiшов на фронт
шiстнадцятирiчним юнаком. Сапер. Мiж Невелем i Новосокольниками проклав
пiхотi проходи через мiннi поля до зайнятої фашистами висоти. На дiльницi
Тлущ - Радземин, коли фашистський дот зупинив наступ батальйону, зробив
уночi коридор у мiнному полi, перенiс на дот шiстсот кiлограмiв толу i
пiдiрвав. Вiдзначився, переправляючи пiхоту через Вiслу. На плацдармi
знешкодив мiни i наступав у бойових лавах автоматникiв. На територiї
фашистської Нiмеччини вiд закладених сапером мiн у важливий момент
зупинилося 5 "тигрiв", що вирiшило долю бою. Член КПРС з 1944 року. Живе в
Одесi. Робiтник залiзничної станцiї.
Павлов Микола Матвiйович. Танкiст, командир гармати. За югославським
мiстом Кладово влучним вогнем знищив на висотi доти фашистiв i забезпечив
швидке просування своєї частини. В Чехословаччинi, помiтивши, що 2 самохiднi
гармати ворога "затиснули" наш танк, своїми пострiлами пiдпалив їх. Перший
пробрався по замiнованому мосту через Влтаву, ручним кулеметом вибив
гiтлерiвцiв iз траншей i дав змогу саперам розмiнувати мiст. Був комсоргом
роти. Народився 1924 року в селi Заморинi Фiровського району Калiнiнської
областi. Тепер живе в Запорiжжi. Ковшовий заводу "Запорiжсталь". Старшина
запасу.
Палiй Петро Петрович. Доброволець. У званнi сержанта командував
комсомольською обслугою мiномета. На мисi Херсонес придушив кiлька вогневих
точок ворога, взяв у полон 30 фашистiв. У Карпатах розбив обоз iз
боєприпасами i шестиствольний мiномет. В бою за мiсто Моравська Острава був
поранений, але не пiшов з позицiї, гранатами нищив гiтлерiвцiв, якi
намагались оточити обслугу. Народився 1922 року в селi Сергiївцi
Солонянського району Днiпропетровської областi. До вiйни працював у
колгоспi, був членом комiтету комсомолу. Тепер живе у Днiпропетровську.
Шофер автоколони. Старшина запасу.
Пантюшко Андрiй Iванович. Розвiдник. Захисник Ленiнграда. Весь перiод
блокади у надзвичайно важких умовах ходив у тил ворога через мiннi поля i
завали. Приносив цiннi вiдомостi, трофейну зброю i "язикiв". Не раз пiд час
облоги мiста добував "язикiв" iз ворожих траншей i блiндажiв. Смiливо дiяв
сержант-комсомолець i в наступальних боях у Прибалтицi, в Нiмеччинi. На його
рахунку - 30 "язикiв", кiлька пiдбитих самохiдних гармат ворога. Як командир
взводу розвiдки особливо вiдзначився при визволеннi Чехословаччини.
Народився 1920 року в селi Вiльному Новомосковського району
Днiпропетровської областi. До вiйни працював токарем. У пiслявоєнний час, до
1955 року, служив у армiї в званнi лейтенанта. Тепер живе в
Днiпропетровську. Працює на будiвельнiй дiльницi.
Папуча Василь Макароїшч. Батьки переїхали в село Михайлiвку на
Запорiжжi з Попелака Генiчеського району Херсонської областi у 1929 роцi,
коли Василевi було чотири роки. У Михайлiвцi вступив до комсомолу, працював
на колгоспних полях. Звiдти в 1943 роцi пiшов на фронт. Навiдник
76-мiлiметрової гармати. Вiдзначився в боях пiд час форсування Днiпра, у
звiльненнi станцiї Снiгурiвка, Бобруйська, в боях у Схiднiй Пруссiї. На його
рахунку 12 пiдпалених "тигрiв". Пiсля вiйни був секретарем Михайлiвського
райкому комсомолу. Згодом закiнчив партiйну школу, працював секретарем
райкому партiї. Останнiм часом — заступник голови райвиконкому. Капiтан
запасу.
Пекур Петро Григорович. У районi Ковеля фашистськi танки прорвали нашу
оборону. Назустрiч "тиграм" поспiшила батарея, у якiй навiдником однiєї з
гармат був комсомолець Петро Пекур. Тодi в бою вiн пiдпалив 2 ворожих танки.
Пiзнiше, на Вiслi, знову пiдбив 2 "тигри". А на вулицях Берлiна знищив
кiлька кулеметних гнiзд. Поранений, не покинув бойового поста. Крiм ордена
Слави трьох ступенiв, нагороджений двома орденами Червоної Зiрки.
Демобiлiзувався в званнi гвардiї старшини i повернувся на Чернiгiвщину в
рiдний Козелецький район (там народився 1925 року в селi Шолойках). Закiнчив
будiвельний технiкум. Працює майстром у мiжколгоспбудi. Член КПРС.
Петрукович Олексiй Степанович. Гвардiї старшина комсомолець-розвiдник
Олексiй Петрукович (народився 1920 року в селi Зiловi Чернишевського району
Читинської областi) вiдзначався кмiтливiстю у бойовiй обстановцi. Пiд Iзюмом
на Харкiвщинi (там тепер живе i працює слюсарем), помiтивши, звiдки
фашистськi коригувальники спрямовують ракетами бомбовi удари своїх лiтакiв,
сам послав ракети у напрямi коригувальникiв ворога, i обманутi "юнкерси"
знищили свiй спостережний пункт. Згодом вистежив i взяв у полон ворожого
снайпера. В степу пiд Одесою захопив машину з двома штабними офiцерами. У
Польщi й Нiмеччинi узяв 10 важливих "язикiв".
Петруновський Михайло Данилович. Повiтряний стрiлець-радист
лiтака-розвiдника ПЕ-2 комсомолець Михайло Петруновський брав участь майже в
150 вильотах у тил ворога. Сотнi вiйськових об'єктiв i скупчень живої сили,
технiки були знищенi за тими даними, якi передавав екiпаж ПЕ-2. Народився
Михайло Петруновський 1921 роцi в селi Троїцькому Попаснянського району
Ворошиловградської областi в сiм'ї хлiбороба. В армiї з 1941 року, спочатку
— курсант льотної школи, потiм — школи стрiльцiв-радистiв. Бойовий шлях
пролiг вiд Сталiнграда до Кенiгсберга. Тепер працює в Дебальцевому. Старший
iнженер заводу залiзобетонних конструкцiй. Член КПРС. Старшина запасу.
Пiкалов Андрiй Микитович. Розвiдник. Народився 1924 року в селi
Лещ-Плотi Солнцевського району Курської областi. До вiйни працював
трактористом у колгоспi. Воювати почав бiля Воронежа i дiйшов до Берлiна.
Захопив 5 "язикiв" у ходi лiквiдацiї Корсунь-Шевченкiвського угруповання; 7
"язикiв" привiв на Сандомирському плацдармi. Розвiдував фортецю Модлiн i
забезпечив успiшний штурм її. За Одером вивiв пiхоту в тил ворога, i вона
несподiваною атакою взяла укрiплену висоту. Живе в Харковi. Шофер вантажного
автопарку. Член КПРС.
Попов Валерiй Володимирович. Командиром протитанкової гармати пройшов
вiд Воронежа (народився поблизу цього мiста -- в селi Перльовцi 1924 року)
до Чехословаччини. Поблизу Моравської Острави був поранений. Коли
лiквiдовували Корсунь-Шевченкiвське угруповання ворога, спалив 2 "тигри".
Неподалiк Києва знищив танк i самохiдну гармату. В Карпатах, у боях за
перевал, пiдбив танк, самохiдну гармату, бронетранспортер, розгромив кiлька
дзотiв, машини з живою силою. Демобiлiзувався в званнi старшини,
комсомольцем. Живе в мiстi Антрацитi Ворошиловградської областi. По
закiнченнi медичного училища працює зубним технiком у стоматологiчнiй
полiклiнiцi. Депутат мiської Ради депутатiв трудящих.
Потапенко Павло Софронович. Найбiльше запам'яталась комсомольцю Павлу
Потапенку розвiдницька операцiя на березi озера Балатон в Угорщинi: тодi вiн
з товаришами привiв у штаб командира есесiвського полку. А в цiлому на його
рахунку 20 полонених гiтлерiвських солдатiв i офiцерiв. Це було в
Дебальцевому i пiд Одесою, в Яссах i поблизу Вiдня. Почав воювати в 1942
роцi вiсiмнадцятилiтнiм юнаком. Повернувся в своє село Кузьминцi
Гайсинського району на Вiнниччинi в 1946 роцi. Робiтник спиртового заводу.
Сержант запасу.
Приходько Пилип Романович. Народився 1925 року в селi Козаровичах
Києво-Святошинського району Київської областi. Звiдти й на фронт пiшов у
1943 роцi. Розвiдник. Першого "язика" захопив на рiчцi Стрипi. Потiм — на
шляху до Берлiна — ще 20. Пiдiрвав блiндаж, знищив гранатами групу фашистiв
в укрiпленому будинку у Краковi. В тилу фашистiв їхнiм кулеметом проклав
дорогу оточенiй групi розвiдникiв. Тепер живе в селищi Iванковi на Київщинi.
Головний iнженер авторемонтних майстерень. Закiнчив заочно автодорожнiй
iнститут. Член КПРС. Офiцер запасу.
Риженко Григорiй Iванович. Кавалер орденiв Червоного Прапора, Слави
трьох ступенiв, Червоної Зiрки, Вiтчизняної вiйни, Григорiй Iванович Риженко
народився 1923 року в Прилуках на Чернiгiвщинi. Там живе й тепер, працюючи
заступником директора по господарству Прилуцького медучилища. У комсомолi
перебував з 1938 року. Член КПРС iз сiчня 1945 року. Старшина запасу.
На вiйнi був сапером-розвiдником. Особливо вiдзначився в боях по
лiквiдацiї Корсунь-Шевченкiвського угруповання фашистiв, коли на закладених
ним мiнах пiдiрвалися 3 танки i 2 самохiднi гармати. В районi Ровно привiв
двох "язикiв" — офiцера i солдата. Пiд час форсування Вiсли переправив 2
взводи автоматникiв i, будучи пораненим, не покинув поля бою. На Одерi
пляшками iз запалювальною рiдиною вивiв з ладу 2 ворожi танки, пiдiрвав
амбразуру дзота, а обслуговуючих дзот 5 ворожих солдатiв та 1 офiцера взяв у
полон.
Рудник Макар Прокопович. У 1939 роцi п'ятнадцятилiтнiй комсомолець iз
села Згарок Деражнянського району Хмельницької областi їде вчитися в
iндустрiальне Запорiжжя. Звiдти через два роки добровiльно йде на фронт,
стає командиром рою розвiдки. На Пiвнiчному Кавказi захопив мотоциклiста,
який вiз пакет зi штабу армiї во-рога. Пiсля поранення був комiсований з
армiї, але знову повернувся на передову. В районi Охтирки 6 розвiдникiв,
очолюванi Рудником, розгромили батальйон гiтлерiвцiв. У Тернополi знешкодив
спостережний пункт ворога i привiв "язика" — штабного офiцера. Першим з
групою бiйцiв форсував рiчку Шпрее. Був 4 рази поранений. Тепер живе в селi
Садовому на Хмельниччинi. Iнвалiд Великої Вiтчизняної вiйни.
Русанов Iван Васильович. До призову в армiю комсомолець Iван Русанов
працював у колгоспi села Кизил-Жулдуз Аланульського району Алма-Атинської
областi, де народився 1925 року. Брав участь в боях на Днiпрi. Був
командиром мiнометної обслуги. Орденом Слави III ступеня нагороджений за
влучний вогонь пiд час прориву оборони противника на Кiровоградщинi. Пiд
Яссами зiрвав кiлька контратак гiтлерiвцiв, а згодом допомiг вибити їх iз
зайнятих рубежiв. За це нагороджений орденом Слави II ступеня. Орден Слави I
ступеня увiнчав подвиг сержанта при форсуваннi Тиси. Там, на плацдармi,
вогнем мiномета примусив фашистiв тiкати з розташованого поблизу села. На
фронтi був комсоргом роти. Пiсля виходу в запас оселився в селi Тарасiвцi
Чернiвецької областi. Працює в колгоспi рахiвником. Член КПРС. Старшина
запасу.
Самко Володимир Єгорович. Фронтовий шлях сапера-комсомольця Самка
пролiг вiд села Мутина Кролевецького району Сумської областi, де вiн
народився 1923 року, до Праги. Переправляв пiхоту через Днiпро i Прип'ять,
знiмав поставленi фашистами мiннi поля i пропускав наступаючi частини в
районi Козятина i Малина; робив проходи крiзь дротянi загорожi, знешкоджував
мiни, висаджував у повiтря ворожi доти на захiд вiд Тернополя. За швидке
наведення переправи пiд обстрiлом ворога через чехословацьку рiчку Опава
нагороджений третiм орденом Слави. Має також медалi вiд польського i
чехословацького урядiв. Як i до вiйни, працює автослюсарем у рiдному селi
Мутинi. Старшина запасу.
Сахно Микола Iванович. У березнi 1943 року, коли радянськi вiйська
визволили село Семенiв Яр Богодухiвського району на Харкiвщинi,
вiсiмнадцятилiтнiй Микола попросився до автоматної роти. Пройшов з боями всю
Україну, Бiлорусiю. В Литвi став розвiдником. Здiйснив багато героїчних
подвигiв. За час вiйни захопив понад 30 "язикiв". У пiслявоєнний перiод
Микола Iванович жив у Семеновому Яру, потiм вчився у технiкумi. Нинi працює
на одному з харкiвських заводiв слюсарем. Старшина запасу.
Свiтличний Григорiй Никифорович. Токаревi харкiвського заводу iменi
Комiнтерну Григорiю Свiтличному минуло вiсiмнадцять, коли вiн у 1941 роцi
сiв за важелi танка. Вiд Дону до Берлiна довiв свою бойову машину гвардiї
старшина. Знищив 30 гармат ворога, 20 "тигрiв" i "пантер", сотнi
гiтлерiвцiв. Брав участь у глибоких рейдах, якi увiнчались визволенням
Кам'янця-Подiльського, Львова. Успiшно провiв 48 танкових атак. У
пiслявоєнний час перебував на понадстроковiй службi в Харкiвському танковому
училищi. Тепер — слюсар Харкiвського екскаваторного заводу.
Сиворакша Петро Федорович. Рiдко зустрiнеш на грудях солдата чи
сержанта часiв Великої Вiтчизняної вiйни офiцерський орден. А Петро
Сиворакша — кавалер ордена Богдана Хмельницького III ступеня. Одержав його
двадцятилiтнiм старшим сержантом на Вiслi. Взявши на себе командування
батальйоном, вiсiмнадцять днiв успiшно керував боями. За те, що захопив
цiнного "язика" пiд Калинковичами, його нагородили орденом Слави III
ступеня, за знищення ворожого дзота i полонення 20 гiтлерiвцiв у мiстi
Порицьку — орденом Слави II ступеня; а орден Слави I ступеня з'явився на
гiмнастерцi за Кракiв, де Сиворакша пiдпалив танк, захопив бронетранспортер
i взвод фашистiв. Пiсля вiйни Петро Федорович повернувся до рiдної Кирiївки
на Чернiгiвщинi. Працює в колгоспi. Старшина запасу. '
Симонов Євгенiй Олексiйович. У лiсничого Дахновського лiсництва на
Черкащинi Євгенiя Олексiйовича Симонова (народився 1922 року в селi
Владимировцi Єртильського району Воронезької областi) зберiгається "рахунок
помсти", який вiн, розвiдник, гвардiї старшина, вiв пiд час вiйни з
фашистськими загарбниками: "Особисто взято, при сприяннi групи, 32 "язики".
Снайперський рахунок — 18 вбитих ворожих офiцерiв i солдатiв. Знищено 15
кулеметних точок. Пiдiрвано 3 гармати, 4 танки, бронетранспортер. Знищено
близько роти фашистiв. Взято в полон 282 солдати i офiцери". За цими цифрами
— десятки смiливих операцiй — вiд Великих Лук i Орловсько-Курської дуги до
Секешфехервара в Угорщинi. Нагороди: ордени Вiтчизняної вiйни II i I
ступенiв, три ордени Слави, медаль "За вiдвагу". Був 5 разiв поранений. У
1943 роцi, комсомольцем, вступив у партiю.
Симоненко Павло Романович. Рiзнi завдання виконував на фронтi
боєць-комсомолець з мiста Благодатного Волноваського району Донецької
областi Павло Симоненко (народився 1920 року). У Криму з групою
товаришiв-автоматникiв взяв укрiплену висоту i впродовж доби утримував її,
доки не пiдiйшли свої. Безстрашно воював проти гiтлерiвцiв у Прибалтицi. З
особистої зброї знищив понад 100 гiтлерiвцiв. Як i до вiйни, працює вчителем
— викладає фiзику в школi селища Володимирiвки Волноваського району на
Донеччинi. Нагороджений Похвальною грамотою Мiнiстерства освiти УРСР.
Сичов Микола Iллiч. Глибокi тили фашистiв — то було постiйне мiсце дiй
бiйця армiйської розвiдки комсомольця Миколи Сичова. На Житомирщинi вiн iз
товаришами виявив дислокацiю ворожих резервiв, їхнi бази постачання i
повiдомив про них по рацiї. А потiм прикрив вiдхiд групи. На Захiдному Бузi
Сичов коригував iз плацдарму по рацiї вогонь нашої артилерiї. Коли ж
помiтив, що гiтлерiвцi хочуть висадити в повiтря мiст, перешкодив їм i
протримався до пiдходу нашої пiхоти. I таких епiзодiв було багато на шляху
до Берлiна. Живе Микола Iллiч там, де й народився в 1924 роцi, — у мiстi
Долинському Кiровоградської областi. Працює головним iнженером районного
об'єднання "Сiльгосптехнiка". Офiцер запасу.
Скоропад Павло Михайлович. Виходець iз сiм'ї хлiбороба села Пушкарного
Краснопiльського району Сумської областi (народився 1919 року). До вiйни
працював електриком на шахтi в Донбасi. 1939 року призваний на службу в
Далекосхiдну армiю. Наприкiнцi 1941 року рядовий-комсомолець Скоропад
висадився з повiтряним десантом у тилу фашистських загарбникiв, особисто
пiдiрвав фабрику в Ялтi. Пiд Сталiнградом — мiнометник. З 1943 року --
командир мiнометної обслуги. Визволяв Ростов, Донецьк, Севастополь, Шауляй,
штурмував Кенiгсберг. Вiйну закiнчив старшиною, командиром взводу. Живе в
мiстi Ханженковому Донецької областi. Передовий прохiдник шахти iменi
Кiрова.
Скрипкiн Федiр Михайлович. Свою першу нагороду — медаль "За вiдвагу"
комсомолець Федiр Скрипкiн (народився 1923 року в селi Чернавi
Iзмалковського району
Орловської областi) одержав на Курськiй дузi: зупинив кулеметом
фашистську атаку. Ордени Слави трьох ступенiв позначили дальшi фронтовi
дороги Федора — вiд Корсуня, Одеси, Днiстра до Вiсли, Одеру, Берлiна.
Вiдважний кулеметник вiдбив 150 атак гiтлерiвцiв. Був двiчi поранений, але
не покидав поля бою до пiдходу замiни. За Одером з особистої зброї знищив
кулеметну точку ворога. Живе в Донецькiй областi. Робiтник очисного вибою
шахтоуправлiння No 22 тресту "Жовтеньвугiлля". Старшина запасу.
Степанюк Володимир Миколайович. Син робiтника iз села Городницi, що на
Житомирщинi (народився 1921 року). Як розвiдник танкової бригади, брав
участь у боях пiд Москвою, на Курськiй дузi, при форсуваннi Днiпра, Вiсли,
Одеру. На рахунку Степанюка — 30 приведених "язикiв". У 1944 роцi був
прийнятий до партiї. В запас пiшов у званнi старшини. Працює у Харковi в
залiзничному депо "Жовтень". Машинiст електровоза. Без вiдриву вiд
виробництва закiнчив 10 класiв i залiзничний технiкум. Тричi обирався членом
Харкiвського обкому КП України i депутатом обласної Ради депутатiв трудящих.
Був делегатом XXII з'їзду КП України. Кандидат у члени ЦК профспiлки
залiзничникiв. За трудову доблесть пiсля вiйни нагороджений п'ятьма значками
"Вiдмiнник соцiалiстичного змагання", значком "Почесному залiзничниковi",
двома медалями.
Ступаков Михайло Iванович. У музеї частини, в якiй воював Михайло,
експонується його шинеля з 18 пробоїнами вiд осколкiв, її продiрявило у 1944
роцi, коли сержант Ступаков повз через прострiлювану ворогом зону на
засiдання партiйної комiсiї, де мали затвердити рiшення первинної
органiзацiї про його прийом у партiю. Мiнометник завжди був на передовiй --
i пiд Севастополем i на Смоленщинi, i в Литвi, Схiднiй Пруссiї. Знищив сотнi
гiтлерiвцiв, 15 кулеметних гнiзд, взяв у полон 30 солдатiв ворога. Народився
1924 року в селi Гудовцi Суразького району Брянської областi. До вiйни
працював на Донбасi. З армiї повернувся туди ж. Закiнчив технiкум
громадського харчування. Iнженер-кулiнар вiддiлу робiтничого постачання в
Ясинуватiй.
Суворов Володимир Iванович. У груднi 1943 року в глибинi фашистської
оборони пiдозрiло пересувалися вiйська. Потрiбен був "язик". Прохiд у
дротянiй загорожi зробив для розвiдникiв вiсiмнадцятилiтнiй сержант-сапер
комсомолець Суворов. Вiн дiяв поблизу рiдного мiста Калязiна Калiнiнської
областi. Пiзнiше став розвiдником. У Латвiї з групою товаришiв розгромив у
тилу гiтлерiвцiв штаб їхньої дивiзiї, захопив кiлькох офiцерiв iз важливими
документами. Рiй Володимира Суворова першим форсував Вiслу, перетнув
замерзлий Одер i зброєю, вiдбитою у ворога,-- фаустпатронами,-- утримував
позицiї.
У березнi 1945 року Володимир був прийнятий до партiї. Пiсля
демобiлiзацiї живе в Кiровоградi. Працює в мiськкомi партiї. Заочно закiнчив
iсторичний факультет педагогiчного iнституту. До орденiв Вiтчизняної вiйни,
Слави трьох ступенiв приєдналась у 1966 роцi медаль "За трудову вiдзнаку".
Офiцер запасу.
Тарахтiй Федiр Iванович. Двадцятилiтнiй одеський робiтник Федiр
Тарахтiй, незважаючи на поганий стан здоров'я, добровiльно пiшов у 1944 роцi
на фронт. Мiнометник-комсомолець знищив на територiї Югославiї 4 фашистських
кулеметних гнiзда. В Угорщинi сам прикрив вихiд пiдроздiлу з оточення. У
горах видерся на високу прямовисну скелю, закрiпив на вершинi канат i
вiдкрив шлях ротi у тил ворога. В Австрiї пробрався з товаришем у зайняте
гiтлерiвцями село, знищив гранатами обслуги двох гармат. Тепер працює
слюсарем одеської автобази 22-12. Рядовий запасу.
Тимошенко Iван Архипович. У бiй з фашистами вступив механiком-водiєм
танка пiд Рибницею, куди прибув з села Новинки Калинковицького району
Гомельської областi (там народився 1924 року, до вiйни працював бригадиром
тракторної бригади). У Трансiльванiї комсомолець розчавив танком 2 ворожi
гармати, а коли машину пiдбили i весь екiпаж, крiм Тимошенка, був зранений,
сам продовжував стрiляти з гармати, спалив бронетранспортер ворога. У
Чехословаччинi врятував вiд зруйнування мiст i утримував його до пiдходу
наших частин. Поблизу Вiдня не дав гiтлерiвцям скористатися їхнiм складом
фаустпатронiв i цим забезпечив успiх танкової атаки, а також знищив
бронетранспортер. Живе у Кривому Розi на Днiпропетровщинi. Служить у
райвiйськкоматi. Капiтан.
Тисьменецький Петро Харитонович. Учасник 32 розвiдувальних операцiй; з
кожної приводив "язикiв". На Днiпровському плацдармi полонив офiцера, знищив
опорний пункт ворога. Поблизу Мiнська в складi групи розвiдникiв, якi
прорвалися на танках у тил фашистiв, взяв участь у захопленнi обозу з
продовольством i боєприпасами. 31 грудня 1944 року, незадовго до прориву
ворожої оборони iз розвiдки боєм, привiв есесiвця, який дав дуже важливi
вiдомостi. Старшина-комсомолець демобiлiзувався в 1946 роцi. Закiнчив
сiльськогосподарський iнститут. Працює головним iнженером Полтавського
мiжобласного тресту електрифiкацiї. Живе в Полтавi (народився в сiм'ї
залiзничника в мiстi Сквирi на Київщинi). Нагороджений значком "Вiдмiнник
енергетики i електрифiкацiї СРСР". Член КПРС. Лейтенант запасу.
Фiлiпенко Якiв Петрович. Син робiтника з Донецька, народився 1925 року.
Вiйна застала на учнiвськiй лавi. В окупованому Донецьку приєднався до групи
юних месникiв-комсомольцiв, яка влаштовувала диверсiї на залiзницi. 12
вересня 1943 року, в день визволення Донецька, добровольцем пiшов на фронт,
став кулеметником, а пiзнiше був переведений у розвiдку. За форсування
Днiпра нагороджений орденом Червоної Зiрки. У передмiстi Барановичiв захопив
цiнного "язика" i за це нагороджений орденом Слави III ступеня. В Бiлорусiї
здiйснив тридцятикiлометровий рейд у тил ворога i там особисто захопив
фашистського полковника. Нагорода — орден Слави II ступеня. Орден Слави I
ступеня одержав у Схiднiй Пруссiї за те, що взяв чотирьох важливих "язикiв".
Пiсля демобiлiзацiї повернувся в Донецьк, працював на залiзницi, водив
автомашину, а тепер — прохiдник шахти "Жовтнева".
Харченко Михайло Михайлович. Добровiльно пiшов на фронт у першi днi
вiйни вiсiмнадцятилiтнiм юнаком iз будiвництва у Павлоградi
Днiпропетровської областi, де працював за комсомольською путiвкою (сам родом
iз села Худякiв на Черкащинi). Учасник оборони Сталiнграда. Там командував
роєм розвiдки. З групою бiйцiв привiв 13 "язикiв", особисто — 5. Пiд Яссами
пробрався з своїм роєм у тил ворога, знищив 11 мiнометiв, захопив у полон 25
гiтлерiвцiв. У Польщi розвiдники Харченка вiдбили у ворога мiст через рiчку
i утримували його до пiдходу наших вiйськ. Демобiлiзувався старшим
сержантом. Живе в селi Худяках на Черкащинi. Комбайнер колгоспу "Маяк".
Лейтенант запасу.
Хитьов Михайло Дмитрович. Командир обслуги протитанкової гармати.
Народився 1919 року в селi Бежбатман Пiвнiчно-Нурлатського району Татарської
АРСР. Сталiнград, Курськ, Полтава, Кiровоград, Первомайськ, Котовськ, Ясси,
Ченстохов — ось мiста, пiд якими у герцi з ворогом гармата старшого
сержанта-комсомольця Хитьова знищила 38 танкiв. Тепер живе в селищi
Любашiвцi Одеської областi. Тесля пересувної механiзованої колони. Старшина
запасу.
Чайковський Олександр Михайлович. Народився 1924 року в Миколаєвi в
сiм'ї робiтника. На фронт пiшов добровiльно у березнi 1944 року, тодi ж
вступив у комсомол. Орденом Слави III ступеня нагороджений за врятування
екiпажу танка. Поблизу Варшави сержант-розвiдник Чайковський взяв важливого
"язика", i це було вiдзначено орденом Слави II ступеня. У Берлiнi пiд час
штурму iмперської канцелярiї захопив з товаришами у полон трьох
гiтлерiвських генералiв. Хоробрiсть i кмiтливiсть розвiдника в боях за це
мiсто вiдзначена орденом Слави I ступеня. Живе в Херсонi. Працює шофером
автобусного парку. Член КПРС. Старшина запасу.
Череватий Микола Васильович. Ордени Слави трьох ступенiв, Вiтчизняної
вiйни II ступеня, медалi "За вiдвагу", "За бойовi заслуги", "За визволення
Варшави", "За взяття Берлiна" прикрашають груди Миколи Череватого, який
шляхами вiйни пройшов од села Лимана Старобiльського району
Ворошиловградської областi, де народився 1924 року, i до Ельби. Влучно бив
мiномет старшини - на його рахунку 25 розтрощених кулеметних гнiзд, десятки
утриманих плацдармiв, вiдбитих атак. З 1947 року - знову в селi Лиманi.
Спочатку працював машинiстом вуглепiдйомного крана, а потiм закiнчив
педагогiчне училище i став учителем молодших класiв.
Чмiль Iван Григорович. До вiйни комсомолець Iван Чмiль iз села
Андрiївки Iзюмського району Харкiвської областi був найкращим трактористом
артiлi. А в 1941 роцi вiн, двадцятилiтнiй колгоспник, пiшов боронити
радянську землю вiд фашистських загарбникiв i став найкращим шофером
стрiлецького полку. В 1943 роцi закiнчує авiацiйну школу, потрапляє
стрiльцем-радистом в екiпаж штурмовика IЛ-2. На рахунку гвардiї старшини
Чмiля 2 збитi "юнкерси", 3 потопленi бронекатери, десятки знищених дотiв та
iнших фортифiкацiйних споруд ворога. Вiн воював над просторами Криму,
Бiлорусiї, Польщi, Нiмеччини. З 1946 року Iван Григорович знову за важелями
трактора i штурвалом комбайна в колгоспi села Андрiївки.
Чорний Григорiй Iванович. Народився 1921 року в селi Малiй Кардашiвцi
Голопристанського району Херсонської областi. Звiдси в 1943 роцi пiшов на
фронт. Воював у складi гвардiйського стрiлецького полку. Визволяв Крим,
Литву, Латвiю, брав Кенiгсберг. Був командиром стрiлецького рою. Першим
ввiрвався зi своїми бiйцями в окопи ворога на околицi Шауляя i утримував
позицiю, знищивши близько 100 гiтлерiвцiв. Згодом забезпечив прорив оборони
противника в районi Тiльзiта. Тодi ж пiдiрвав 2 кулеметних гнiзда фашистiв.
На вулицях Кенiгсберга старший сержант-комсомолець висадив у повiтря вороже
укрiплення i цим дав змогу своєму батальйоновi успiшно просуватися вперед.
Живе в рiднiй Малiй Кардашiвцi, працює сторожем у сiльському споживчому
товариствi. Старшина запасу.
Чуднiвець Микола Йосипович. За кожним водним рубежем по шляху до
Берлiна були плацдарми, що їх звичайно утворювали й тримали невеликi групи
бiйцiв. I завжди в складi цих груп був радист-комсомолець, потiм - комунiст
Микола Чудновець. Вiн коригував вогонь артилерiї на Днiпрi, Вiслi, Шпрее.
Вiдбивав автоматом i гранатами контратаки ворога. У Берлiнi вмiло вiднаходив
спостережнi пункти i звiдти по рацiї передавав важливi повiдомлення в штаб.
Народився 1923 року в селi Троїцькому Папаснянського району, а тепер живе в
селищi Новоiванiвцi Лисичанського району Ворошиловградської областi.
Робiтник шахти No 15-20 тресту "Первомайськвугiлля". Старшина запасу.
Чупiн Якiв Iванович. 1942 рiк. Сiмнадцятилiтнiй юнак iз села Мiзонова
Iшимського району Тюменської областi Якiв Чупiн чує про себе у вiйськкоматi:
непридатний до служби в армiї. I все-таки вiн домiгся вiдправки на фронт.
Став кулеметником. Коли фашисти прорвали оборону наших вiйськ пiд Ковелем,
вiдбив кулеметом 3 атаки. Через мiсяць, перебуваючи в засадi, знищив групу
фашистської армiйської розвiдки, добув карти опорних пунктiв ворога.
Вiдзначився й за Вiслою, де зiрвав 6 контратак гiтлерiвцiв. Комсомольцем був
з 1943 року. За мирних часiв закiнчив вiйськове училище, служив
полiтпрацiвником. Згодом пiшов у запас. Закiнчив Кiровоградський iнститут
сiльськогосподарського машинобудування. Працює на кiровоградському заводi
"Червона Зiрка". Член КПРС. Капiтан запасу. ;
Шабанов Володимир Макарович. На Курськiй дузi нашi штурмовики
розбомбили танкову колону противника i поверталися на свою базу. Раптом
з'явилися "фокке-вульфи". Одного з них влучно збив повiтряний стрiлець,
двадцятичотирьохрiчний комсомолець iз Донецька Володимир Шабанов. Iншим
разом, коли пiдбитий IЛ робив вимушену посадку на передовiй, а на нього
знову насiв "фокке-вульф", Шабанов також не промахнувся. За роки вiйни
знищив 6 фашистських лiтакiв, багато наземної технiки i солдатiв ворога.
День Перемоги зустрiв у Вiднi. Живе у Кривому Розi на Днiпропетровщинi.
Машинiст пересувної електростанцiї. Старшина запасу.
Шакалiй Василь Iллiч. Кмiтливiсть i вiдвага — обов'язковi риси
розвiдника. Саме завдяки цим якостям сержантовi-комсомольцю Василевi Шакалiю
вдалося захопити поблизу мiста Турова начальника зв'язку нiмецької армiї,а
незабаром викрити ворожу розвiдку, переодягнену в форму радянських солдатiв,
i привести в свiй штаб її командира. У Нiмеччинi Шакалiй затримав
диверсанта, взяв у полон пiлота збитого лiтака. Має на своєму рахунку 22
добутих "язики". Народився (1920 року) i тепер живе в селi Круподеринцях
Оржiщького району на Полтавщинi. Працює майстром мелiоративної станцiї.
Старшина запасу.
Шандиба Володимир Данилович. Танкiст. Механiк-водiй "тридцятьчетвiрки".
Захисник Ленiнграда. Брав участь у проривi блокади i знищив тодi роту
гiтлерiвцiв, 2 кулеметних гнiзда. Визволяв мiсто Пушкiн, де розчавив
мiнометну ворожу батарею. На плацдармi за Одером, пораненим, продовжував
вести бiй, пiдпалив 4 фашистськi бронетранспортери. З госпiталю поїхав у
мiсто Охтирку на Сумщинi, де народився 1923 року, закiнчив 10 класiв, звiдти
комсомольцем пiшов на фронт. Тепер працює iнспектором райфiнвiддiлу. Член
КПРС з 1943 року. Нагороджений значком "Вiдмiнник фiнансової роботи".
Шапошников Микола Степанович. Частина, в якiй служив
червоноармiєць-комсомолець (1921 року народження) Микола Шапошников,
призваний з хутора Кулєшовка Пiдгорненського району Воронезької областi,
вступила в бiй з фашистами у першi днi вiйни. Артилерист Шапошников захищав
Ленiнград, Сталiнград. Був двiчi поранений. На Орловсько-Курськiй дузi
знищив 7 танкiв ворога. Вiдзначився й на плацдармi за рiчкою Захiдний Буг та
на Сандомирському плацдармi — там пiдпалив самохiдну гармату "фердинанд", 3
автомашини i знищив роту гiтлерiвцiв. У Берлiнi викотив з товаришами гармату
на другий поверх будинку i вiв вогонь по рейхстагу. Знищив танк i 2
кулеметних гнiзда. Крiм трьох орденiв Слави, нагороджений орденом Червоної
Зiрки i значком "Вiдмiнний артилерист". Живе у селi Никифорiвцi
Немирiвського району Вiнницької областi. Колгоспник. Старшина запасу.
Шевченко Олексiй Васильович. Серед десантникiв, якi висадилися з моря
на кримський берег у тилу ворога в сiчнi 1943 року, був i рядовий Олексiй
Шевченко, розвiдник. Протягом двох дiб вiдбивав атаки гiтлерiвцiв на висоту
— спостережний пункт нашої артилерiйської батареї. Поранений, залишався в
строю. У Карпатах 10 дiб розвiдував у тилу фашистiв їхнi комунiкацiї,
вогневi точки. Захопив "язика". В Чехословаччинi сержант Шевченко з
товаришами пiдбив 10 ворожих танкiв. Так дiяв на фронтi
колгоспник-комсомолець iз села Шевченкового Котелевського району на
Полтавщинi (народився 1922 року). Тепер Олексiй Васильович в рiднiй артiлi
"Заповiт Iллiча" очолює передову комплексну бригаду. Член КПРС. Заочник
зооветеринарного технiкуму.
Шелякiн Василь Микитович. Артилерист. Бойовий шлях: Пiвнiчний Кавказ,
Днiпро (вночi переправився з гарматою i знищив укрiплення ворога, вiдбив 5
атак фашистiв), Вiсла (на плацдармi пiдпалив танк), Лодзь (сам полонив 9
гiтлерiвцiв), Берлiн (розгромив мiнометну батарею й кулеметнi гнiзда, а
потiм у пiдвалi iмперської канцелярiї, куди спустився з трьома бiйцями, взяв
у полон 60 офiцерiв). Член КПРС з 1944 року. Був парторгом батареї. З вiйни
повернувся в рiдне село Благодатне Арбузинського району на Миколаївщинi, де
народився 1922 року. Спочатку завiдував фермою мiсцевого колгоспу, а потiм
оволодiв спецiальнiстю теслi. Тепер живе i працює в Первомайську на
Миколаївщинi. Старшина запасу.
Шуляченко Михайло Михайлович. 1925 року народження (село Гольма
Балтського району Одеської областi). Воювати почав у квiтнi 1944 року.
Розвiдник. У районi Дубоссар, коли полк попав в оточення, врятував прапор
частини. На околицi Будапешта захопив у полон гiтлерiвського офiцера, сiв у
ворожу машину i, поки ворог опам'ятався, проскочив лiнiю оборони. Згодом
сержант Шуляченко i його розвiдники пробрались вночi тонкою кригою на острiв
посеред Дунаю, знешкодили вогневi точки противника. У Братiславi Михайло в
тилу у нiмцiв коригував по рацiї вогонь нашої артилерiї, а потiм зчинив
серед ворогiв панiку, в результатi якої фашисти покинули свої позицiї i
втекли. В 1948 роцi повернувся в Гольму. Працював рахiвником, закiнчив 11
класiв вечiрньої школи. Потiм очолював комплексну бригаду. Тепер Михайло
Михайлович працює головою сiльської Ради депутатiв трудящих.
Якушко Олександр Iванович. З дивiзiйною розвiдкою пройшов вiд села
Бобровиць Чернiгiвської областi, де народився 1925 року, до Праги. У званнi
старшини командував взводом. Десятки разiв проникав у глибокий тил фашистiв:
захоплював "язикiв", спостерiгав, фотографував лiнiї оборони ворога i
пiдходи до них, з'ясовував дислокацiю вiйськових частин, розташування
вогневих засобiв. Це допомогло ефективно провести артпiдготовки на Днiстрi,
Прутi, поблизу Мiшкольца, Брно, Банської Бистрицi. У 1946 роцi
демобiлiзувався. По закiнченнi сiльськогосподарського технiкуму був обраний
головою колгоспу. З 1965 року — головний агроном артiлi "Комунар" у селi
Кобижчi Бобровицького району. Член КПРС. Студент-заочник
сiльськогосподарської академiї.
Яновський Iван Сидорович. Його бойова бiографiя почалась у 1941 роцi
пiд Мiнськом, де прямою наводкою Iван Яновський пiдбив 3 гармати, кiлька
фашистських танкiв. Поблизу Сталiнграда пiдпалив ще 3 ворожi машини. Пiд час
штурму Козачого Кургана — ще 3. В цих мiсцях став членом партiї. Пiзнiше
знищив 4 танки за Чернiговом, 8 — бiля села Галки, 6 — пiд Калинковичами i
т. д., усього — 53. Вiйну закiнчив у званнi старшини. Учасник Параду
Перемоги в Москвi. Має ордени Червоного Прапора, Слави трьох ступенiв,
Вiтчизняної вiйни II ступеня. Демобiлiзувався в Миколаївську область (там
народився 1920 року в мiстi Жовтневому в сiм'ї робiтника) . Працював на
заводi iменi Носенка, потiм — начальником охорони на елеваторi станцiї
Людмилiвка Братського району. Другий орден Червоного Прапора Iван Яновський
одержав у 1956 роцi за бої на територiї Нiмеччини у квiтнi 1945 року. В 1967
роцi переїхав в Одесу.
Яцький Михайло Дмитрович. Один iз наймолодших за вiком учасникiв вiйни
(народився 1926 року в Новоросiйську), нагороджений орденами Слави трьох
ступенiв. Коли пiд мiстом Кельмами три атаки нашої пiхоти захлинулись, а
офiцери полягли, вчетверте пiдняв бiйцiв у наступ командир рою автоматникiв
Михайло Яцький, i фашисти не витримали. Пiзнiше знищив бронетранспортер iз
12 гiтлерiвцями. I в розвiдцi, куди згодом потрапив, сержант дiяв смiливо:
має на своєму рахунку 6 "язикiв". У тилу ворога сам вступив у бiй з двома
взводами гiтлерiвцiв i знищив 44 солдати, 4 офiцери. У пiслявоєнний час
закiнчив автотранспортний технiкум. Працює в Євпаторiї. Спочатку був
механiком, тепер — начальник автоколони. Член КПРС. Офiцер запасу.