Морально-етична тема: Дивна людина "гомо советикус&quot

Ми будуємо незалежну Росiю, а вiз i нинi там. А у возi дотепер
повнiсiнько “гомо советикусов”. I такий вiн важк i
неповороткий, тому що сидять у ньому ще й дотепер i президент, i
прем'єр, i депутати, i директори, i чиновники — вiд великого
до маленького. У переважнiй бiльшостi це люди безвiдповiдальнi й
аморальнi, люди “комунального” мислення, якi не хочуть волi,
тому що не знають, як нею користуватися
Як же можна з ними, так ще й пiд ïхнiм керiвництвом вибудувати
незалежну Росiю? Адже держава дiється не в майбутньому, воно
будується зараз. А що обiцяють нам нашi “государi”?
Просять почекати. Мов, перехiдний перiод. Щось довго ми переходимо. Так
ще й невiдомо куди … Подивимося навколо. Сiрi, невиразнi й без
посмiшок особи. Немiчнi й розгубленi фiгури — вийшли як з
однiєï в'язницi, iм'я якоï “Радянський
Союз”. I тягне нашого президента до таким, як i вiн сам, i
говорять державнi чоловiки чужою мовою чужого народу, погоджуючись зi
статусом “чуба”. Нi пошани, нi гордостi. I поллється
зi сторiнок газет i журналiв, з екранiв телевiзорiв ностальгiя про
минуле “раï” (читай, про в'язницю). Скрiзь бачимо образ
“гомо советикуса”, чуємо його голос, вiдчуваємо
на собi його безiнiцiативнiсть i емоцiйну недорозвиненiсть. Звучить
державний гiмн Малоросии, а в Президента, мiнiстрiв, депутатiв,
футболiстiв на вустах — печатка нiма. Тому що немає ïм
наглядача, комусь змусити вивчити текст напам'ять …
Зводимо новi i реставруємо старi храми, мостимо тротуари й
алеï i смiтимо, смiтимо. Тому що виховалася стара система.
Шукаємо очами мiлiцiонера, а наглядача й охоронця в душi
немає. Дивна якась ця людина — “гомо советикус”.
Те залiзною завiсою, берлiнською стiною вiдмежовувався вiд
“гнилого” капiталiстичного ладу, то дорвався до того
американського бруду й аморальностi, як до цiлющого джерела. От i осягни
його душу… А чи була вона в нього, та душа. Безбожностью й
бездуховнiстю позначений в iсторiï шлях “гомо
советикуса”: знищенi храми й iншi пам'ятки культури, розстрiляний
i знищений кольори нацiй, та й саму iсторiю нашу перелицьовано. Де тут
ця духовнiсть?! Цiкаво влаштований мир, загадковi психологiя й душа
людини. Бруд прилипає надовго, пам'ять тримає довше у
своïх потаєних куточках погане. Як же важко позбутися вiд
звичок минулого. Десять рокiв, здається, незалежнi, а продукт
радянськоï пори — “гомо советикус” — i
дотепер живе, дотепер серед нас i сьогоднi керує нами. А або
є рецепт, спосiб позбутися вiд нього, убити в собi “гомо
хамуса” — аморальноï людини, споживача готових
матерiальних i iнтелектуальних благ? I як видужати вiд старезностi
— фiзичноï й моральноï, заляканостi, зацькованостi,
байдужостi, якими хворiє украïнське суспiльство? Прикладiв
багато. Вiзьмемо лише трохи. Наше героïчне минуле … Мiста,
фiгури, подiï. Забуваємо, цураємося, не рятуємо.
Часто думаю: невже седоглавий Чигирин, що сторiччями стояв форпостом на
границi Дикого поля, захищаючи вiд чужоземних орд не тiльки рiдну землю,
а й всю Європу, не заслужив кращоï долi? А тихий замрiяний
Суботив -Богданова колиска? Мотронинский монастир? Болiло колись серце в
Тараса Шевченко за цi святi мiсця. А в нас? У кожного украïнця,
думаю, всi цi найменування повиннi викликати трепетнi почуття
нацiональноï гордостi, пошани й любовi
И ще от про що мiркую … Щоб вiдродити держава, потрiбно
вiдродити iсторiю, святинi народнi. Нехай знають депутати (i не тiльки
вони), хто ще цього не знав. Наша земля є мiсцем народження
першоï в Європi парламентськоï системи керування.
Козацькi ради були зразком для європейськоï демократiï.
Видатний син британського народу Кромвель писав листи Хмельницькому як
рiвний до рiвного, i хiба провина гетьмана в тiм, що через 350 рокiв прем'єр-
мiнiстр Англiï Маргарет Тэтчер скаже, що не знає такоï
держави — Росiя…
Хiба не смутно й боляче?. Так що робити, щоб позбутися вiд комплексiв
“гомо советикуса” — жадiбностi, приниження,
безвiдповiдальностi й аморальностi? Як по менi — убити в собi
раба, пiднятися з колiн, зiтхнути повними грудьми, наповнити душу
гордiстю за себе, свiй народ, його героïчне минуле й прекрасне
майбутнє . Бути такими в малому й великому, скрiзь i завжди. I не
вiд ювiлею до ювiлею повиннi пiклуватися про пам'ятнi мiсця, великi
iмена нашоï iсторiï, а щороку, щомiсяця, щодня, щоб
заглиблювалася iсторична пам'ять, затверджувалося прагнення до
державностi, фундамент якоï кров'ю й потiм закладали переможнi
предки. З молоком матерi повинен усмоктувати дитина любов i повага до
нацiональних святинь, оточена батькiвськими увагою й пошаною…