Р. Г. Ськринников. Давньоруська держава

Древня Грецiя була колиською європейськоï цивiлiзацiï.
Навколишнiй ïï варварський мир перебував у станi шумування. Не
тiльки кочовi орди, що вийшли iз глибин Азiï, але й землеробськi
племена, що жили в Пiвнiчнiй Європi, були утягненi в загальний
рух. Схiдна Європа лежала на перехрестi ïхнiх шляхiв. До
початку новоï ери в степах Причорномор'я жили ираноязичние племена
ськiфiв i сарматов. Греки, заснувавши колонiï на берегах Чорного
моря, пiдтримували жвавi зносини зi ськiфами. Грецькi мiста були
вогнищами античноï культури в Причорномор'я. Руïни Танаиса на
Донi й Херсонеса в Криму є пам'ятниками тоï пори. Торгiвля
ськiфiв iз греками проклала шляхи зi Схiдноï Європи в
краïни Середземномор'я.
Еллiнiстичнi держави впали, поступившись мiсцем Римськоï
iмперiï. Наступила нова епоха в розвитку свiтовоï
цивiлiзацiï. Володiння Рима простиралися вiд Британiï до
Закавказзя. Римськi легiони просунулися на пiвночi до Рейну. Серед
варварiв, що жили до сходу вiд Рейну, видiлялися своєю
чисельнiстю германцi й слов'яни. Як тiльки Рим став хилитися до
занепаду, варвари обрушилися на його володiння з усiх бокiв. Наступила
епоха великого переселення народiв, у якому слiдом за германцями
взяли участь слов'яни.
Сусiди називали слов'ян венедами. Пiд цим iм'ям вони були вiдомi
римським письменникам Плинию, Тациту, Птоломею. Пiсля просування в
Пiвденну Європу слов'яни засвоïли свою сучасну назву.
Ськлавинами називали себе члени одного iз племен, що брали участь у
вторгненнi на Балкани.
Германське плем'я готове, просуваючись iз Пiвнiчноï в Пiвденну
Європу, створило велику державу вiд устя Дону до Дунаю.
Серед iнших племен готи пiдкорили деякi зустрiнутi ними на шляху
слов'янськi племена. В IV в. н. е. кочiвники гуни, що прийшли з
Азiï, розгромили готовi й обрушилися на Римську державу, що
розпалася на той час на Захiдну й Схiдну iмперiï. Цiною величезних
втрат римлянам удалося вiдбити орду гунiв, але в V в. пiд ударами готова
захiдна Римська iмперiя припинила своє iснування.
Вiзантiя (Схiдна Римська iмперiя) устояла проти вторгнення германцiв. З
VII в. на Балкани рушили слов'яни. Особливу погрозу для византийцев
представляло слов'янське плем'я антiв, що прийшло з низов'ïв Дунаю.
На початку VII в. анти були розгромленi кочовою ордою аварiв, що
рухалися в Європу слiдом за гунами, i зникли з особи землi. Але
племена ськлавинов, що з'явилися на пiвнiчних границях Вiзантiï,
протягом VII в. зайняли й заселили бiльшу частину Балканського
пiвострова, проникнули на Пелопоннес i в Малу Азiю.
Пересування германських племен на захiд дозволило слов'янам просунутися
на Нижню Ельбу й у балтiйське Примор'я. ДО VII-VII вв. слов'яни
освоïли великi простори в Схiднiй Європi. В епоху великого
переселення народiв шляхи племен не вiдрiзнялися прямолiнiйнiстю, не
були пiдлеглi єдиному принципу або метi. Деякi зi слов'янських
племен, що брали участь у вторгненнi на Балкани, були вiдкинутi вiд
границь Вiзантiï й пiшли в Поднiпров'я. Спогаду про це вiдбилися на
сторiнках раннiх росiйських лiтописiв. Деякi iз приднiпровських племен
прийшли з басейну Вiсли, з територiï майбутньоï Польщi. Один
iз самих потужних потокiв слов'янськоï колонiзацiï вiдзначений
на пiвночi. Вiн кинувся зi слов'янського Помор'я на озеро Iльмень i
Волхов. Продовжуючи рух на схiд, слов'яни вийшли в межирiччя Оки й
Волги. На берегах Балтики й на верхнiй Волзi ïхнi племена
зустрiлися з балтами й финно-угорським населенням. Щiльнiсть населення
була незначна, простори вiльних земель далеко перевершували площа
освоєних угiдь. Мiсцевi племена, виявившись у зонi розселення
слов'ян, поступово змiшувалися з ними. Особливо iнтенсивно цей процес
протiкав у басейнi рiки Волхов, де осiло одне iз самих численних
схiднослов'янських племен — ильменьськие словене. На вододiлi
Днiпра, Захiдноï Двiни й Волги жили племена кривичiв. Далi всiх на
схiд просунулися вятичи. По берегах Захiдноï Двiни жили полочане,
серед болiт Полiсся — дреговичi, пiвденнiше в Поднiпров'я, —
галявинi й древляни, на схiдному березi Днiпра — радимичi й жителi
пiвночi.
Бiльша частина територiï, зайнятий слов'янами, була покрита
дрiмучими лiсами з безлiччю рiк i болiт. Ґрунт на пiвночi не
вiдрiзнялася родючiстю, а клiмат був суворий, що не благоприятствовало
виникненню великих вогнищ землеробства. Створення невеликих орних
заïмок вимагало величезноï працi. Хлiбороби рубали й спалювали
дерева, викорчовували пнi й розорювали рiллю. Через 10-15 рокiв земля
виснажувалася. Доводилося переходити на нову дiлянку й заново корчувати
лiс. У пiвденнiй лiсостеповiй смузi хлiборобам досить було випалити
трав'яний покрив. Але й там рiллю пiсля ïï виснаження закидали
на кiлька рокiв i роздирали нова дiлянка, що вiднiмало багато
сил. Слов'яни вирощували пшеницю й просо. На пiвночi почали культивувати
жито. Хлiб був головною ïжею людей, отчого зерно називали
житом (вiд слова жити). Слов'яни розводили домашню худобу
— коней, кiз, овець, свиней, полювали на хутрового звiра, лосiв,
кабанiв, дикого птаха. Рiки й озера буяли рибою, у лiсах роïлися
бджоли. Рибальство й бортництво займало важливе мiсце в життi
слов'янських племен. Серед товарiв, якi слов'яни вивозили в сусiднi
степи, сучасники насамперед назвали хутро й мед. Шкурки куниць iз
древнiх часiв служили еквiвалентом обмiну. Згодом кунами стали називати
срiбнi грошi.
Своï житла слов'яни влаштовували у виглядi напiвземлянок з
покрiвлею, майже касавшейся ськатами землi. Пiч i житло палилася по^-
чорному, без димоходу. Слов'янська громада називалася мир або
вервь. Поселення, що становили мир, були вилученi вiд
iншоï громади на кiлька десяткiв кiлометрiв.
За словами византийцев, древнi слов'яни не управляються однiєю
людиною, але издревле живуть у народоправствi, i тому в них щастя й
нещастя в життi вважається справою загальним; як язичники вони
поклоняються боговi-громовержцевi. Характерною рисою слов'ян (як i iнших
варварiв) византийци вважали любов до волi: ïх жодним чином не
можна схилити до рабства або пiдкорити в соєю краïнi;
бранцям, що потрапили до них на вiйнi, вони пропонують на вибiр: за
викуп повернутися на батькiвщину або залишитися серед слов'ян на
положеннi вiльних i друзiв.
Торгiвля з околишнiми племенами й особливо вiйни вели до розкладання
родоплеменного будуючи слов'ян. Вiйськовий видобуток збагачував
старiйшин плем'я. Однак розкопки слов'янських городищ VII-IX вв.
показують, що майнова нерiвнiсть у слов'ян було ще незначним.
Слов'яни були язичниками, обожнювали сили природи й померлих предкiв.
Серед сил природи сонце й вогонь займали головне мiсце. Даждьбог
персонiфiкував сонце, богом вогню був Сварог, вiтру й бури Стрибог.
Заступником череди — ськотьим богом уважався Велес.
Слов'яни споруджували дерев'янi статуï своïх богiв на
вiдкритих мiсцях посерединi капищ. Умилостивити iдолiв
можна було жертвами. Кожний рiд шанував щура, мiстичного предка,
засновника роду. (Звiдси й пращур i чур мене, найдавнiша з
вiдомих молитов-заклинань.) Священними шанувалися гаï, озера й
рiки, населенi лiсовиками, водяниками й русалками. Нi храмiв, нi жерцiв
у слов'ян не було.
Рання iсторiя схiдних слов'ян тiсно пов'язана з iсторiєю хазар,
норманнов i византийцев. Хазари були найближчими сусiдами галявин на
сходi. Кочова орда хазар переселилася в Європу слiдом за гунами,
аварами й болгарами. На вiдмiну вiд iнших орд, що пройшли через
поволзькi степи на захiд, хазари, потiснивши болгар, осiли в Поволжя.
Утворення Хазарського каганату в серединi VII в. змiнило особу
Схiдноï Європи. Каганат на два сторiччя призупинив рух
кочових орд iз Азiï в Європу, що створило сприятливi умови
для слов'янськоï колонiзацiï Схiдноï Європи. Хазари
створили яськраву культуру, що увiбрала в себе традицiï багатьох
племен i народiв вiд Китаю до Вiзантiï. Найбiльшим фактом в
iсторiï хазар було утворення на територiï каганату багатих
мiст, що стали важливими центрами європейськоï торгiвлi.
Хазарська торгiвля пожвавила древнi шляхи iз Причорномор'я у Вiзантiю й
розширила спiлкування з азiатським миром. У союзi з Вiзантiєю
хазари вели тривалу вiйну з Арабським халiфатом. Будучи розгромленi
арабами, вони були змушенi пiти в передгiр'я Кавказу, а каган i його
двiр прийняти iслам. В VII-IX вв. спiлкування з Вiзантiєю привело
до швидкого поширення в Хазарии християнства, що ґрунтовно
потеснили iслам. Вiзантiйськi майстри в IX в. побудували для хазар
кам'яну мiцнiсть на Донi. У межах каганату утворилося сiм християнських
еписькопств. Бiльшу роль в iсторiï Хазарии грали євреï,
вихiдцi з володiнь Арабського халiфату й Вiзантiйськоï
iмперiï. Завдяки єврейському купецтву Хазария значно
розширила свою участь у мiжнароднiй торгiвлi. Перехiд влади в руки
єврейськоï елiти привiв до того, що iудаïзм став
однiєï з ведучих религий на територiï каганату.
В IX в. хазари пiдкорили собi деякi схiднослов'янськi землi. Вятичи,
жителi пiвночi, галявинi й радимичi, що жили в безпосереднiй близькостi
вiд границь Хазарии на Середнiй Волзi й Поднеровье, стали платити данина
каганату.
На Балтицi й у верхнє Поволжя найближчими сусiдами слов'ян були
племена фiнiв i балтов. До пiвночi вiд них у Ськандинавiï жили
норманни, що належали до германських племен. З VIII в. у стани
Європи пiддалися натиську з боку кочiвникiв моря —
вiкiнгiв. Перiод вiкiнгiв завершив епоху великого переселення
народiв. В IX в. норманни завоювали Iрландiю й Пiвнiчну Англiю,
затвердилися в устя Луари й Сени й осаджували Париж. Вони намагалися
пiдкорити iмперiю франкiв, що розпалася на двi держави. Погроза
завоювання носила реальний характер. Лише цiною крайньоï напруги
сил франки узяли гору й винищили норманнськие армiï в Бретанi й на
Рейнi. Натиськ вiдновив на рубежi X в., коли Рольв Роллон, маючи 15-20
тисяч воïнiв, захопив пiвнiчно-захiдне узбережжя Францiï й
заснував герцогство Нормандiю. Наприкiнцi столiття вся Англiя була
обкладена даниною на користь датських конунгiв (вiйськових проводирiв,
королiв). У цей же час норманни вiдкрили Гренландiю й першими з
європейцiв досягли берегiв Пiвнiчноï Америки. Норманнськие
князiвства з'явилися на морських узбережжях Iталiï й Сицилiï.
Християнський мир iз працею зупинив вторгнення варварських племен з
Данiï й Ськандинавiï. Константинопольський патрiарх попередив
православний Схiд про нову небезпеку в 867 р. На Заходi собор
духiвництва в Меце в 888 р. вирiшив доповнити християнську молитву
словами: …i вiд жорстокостi норманнов избави нас, Господи!
Вторгнення в краïни Захiдноï Європи здiйснювали вiкiнги
з Данiï й Норвегiï. У нападах на Схiдну й Пiвденну
Європу брали участь норманнськие флотилiï з Норвегiï й
Швецiï.
Слов'янськi поселення не обiцяли норманнам багатого видобутку. Але,
освоïвши рiки Схiдно-Європейськоï рiвнини, вони проклали
собi дорогу в межi Хазарии й Схiдний Римськой iмперiï. У Хазарию
ськандинави попадали через Верхню Волгу. Великий шлях з варяг у
греки вiв з моря Варязького в озеро велике З (Ладожськое), по
рiках Волхов, Ловать через волоки на Днiпро й у Понт Евксинський (Чорне
море). По чорному морю вiкiнги спрямовувалися до Царьграду
(Константинополя). Фiнськi племена Прибалтики, першими подвергшиеся
набiгам ськандинавiв, називали норманнов роутси, звiдси
роси або русявi. Слiдом за фiнами ця назва стали вживати
ïхнi сусiди — слов'яни. По вiдомостях арабських авторiв
русявi торгували хутрами, медом i iншими товарами. Якi вони одержували
як данину в землях фiнiв i слов'ян. Крiм того, норманни промишляли
работоргiвлею. Проходячи через землi слов'ян, вiкiнги захоплювали
полонених i продавали ïх у рабство.
Експансiя норманнов на заходi й сходi протiкала приблизно в однакових
формах i з однаковими наслiдками. Спочатку ськандинави грабували
прибережнi поселення, особливо церкви й монастирi, пiзнiше заводили
торговельнi мiсця — вики й, нарештi засновували герцогства
й князiвства на завойованих землях.
Першi спроби заснувати своï вики й князiвства в Схiднiй
Європi норманни почали, очевидно, уже в IX в. Захiднi хронiки
зберегли вiдомостi про те, що не пiзнiше 838 р. у Константинополь
прибутку посли, що назвали себе русами (росами). Вони були посланi
своïм государем — хаканом у Вiзантiю заради дружби.
Виконавши посольську мiсiю, русявi вирiшили повернутися у свiй каганат
не прямим пiвнiчним шляхом через степи, а кружним, через Нiмеччину. До
цього кроку ïх змусили, очевидно, не стiльки пересування кочових
орд, ськiльки позицiя, зайнята Хазарией. Володiючи низов'ями Дону й
Днiпра, хазари контролювали шляхи з Пiвнiчноï Європи на Чорне
море. Установлення дипломатичних зв'язкiв i союзу мiж норманнами й
Вiзантiєю не вiдповiдало ïхнiм iнтересам. Покинувши
Константинополь, посли русов прибутку до двору iмператора франкiв в
Ингельгейме, i отут з'ясувалося, що посли по кровi й мовi є
свеонами (шведами). Хазарський каганат пiдтримував зносин з багатьма
державами й був добре вiдомий всiй Європi. ПРО каганат
русов нiчого не знали нi у Вiзантiï, нi в Нiмеччинi. Тому
послiв франки затримали в себе, i цьому каганату не вдалося
зав'язати дипломатичнi зносини зi Схiдною Римською iмперiєю. Але
iмперiя незабаром зштовхнулася з хаканами русов вiч-на-вiч.
В 860 р. флот русов в 200 човнiв раптово з'явився в стiн
Константинополя. Iмператор з вiйськом i весь грецький флот перебували
вдалинi вiд столицi, зайнятi вiйною з арабами в Малiй Азiï. Русявi
протягом тижня палили церкви й монастирi в стiн вiзантiйськоï
столицi, грабували й убивали жителiв. Потiм вони поринули на судна й
зникли так само зненацька, як i з'явилися. Є данi про те, що
якийсь час через русявi зробили набiг на пiвденне узбережжя Каспiйського
моря в районi Абеськуна. Iмовiрно, норманнам не треба було пробиватися
силою через володiння Хазарського каганату. Мир з Хазарией був
необхiдною умовою для успiху ïхнiх далеких походiв на Чорне й
Каспiйського моря.
Незабаром пiсля набiгу 860 р. греки почали першу спробу звернути русов у
християнську вiру. Восени 865 р. тато римський Микола I нагадав
вiзантiйському iмператоровi про недавнiй набiг варварiв на Вiзантiю,
коли тi вмертвили велику кiлькiсть людей, спалили церкви святих на
околицях Константинополя майже до самих стiн його. Без сумнiву, тато
мав на увазi розгром, учинений русами в 860 р. Русявi, писав далi тато
римський, так i залишилися безкарними дотепер, але ж вони —
язичники, люди iншоï вiри, вороги Христови. З листа Миколи I
випливало, що в 865 р. не було й мови про християнiзацiю русов. Однак
два роки через константинопольський патрiарх Фотiй, непримиренний
супротивник тата римського, як би вiдповiдаючи на його докiр, оголосив у
своєму посланнi, що русявi замiсть недавнього грабiжництва й
великоï проти нас зухвалостi (мається на увазi напад 860
г — Р. С.) перемiнили язичеську вiру на чистi й непiдробленi
християнськi ревнощi вiри…прийняли єписькопа й пастиря.
Византийци приступилися до християнiзацiï русов приблизно в один
час iз хрещенням болгар. Вiдомо, що болгарський цар Борис прийняв
християнство в 865 р., але його знати повстала проти хрещення в 865 або
866 р., а син Бориса намагався в 893 р. повернутися до язичества.
Хрещення русов натрапило на ще бiльшi труднощi, чим хрещення болгар.
Византийцам доводилося не раз починати все з початку. Фотiй прийнявся за
справу при iмператорi Михайловi III, спiвправителем якого з 866 р. став
Василь Македонянин. У результатi перевороту 867 р. Михайло був убитий.
Василь заснував македонську династiю й звiв на патрiаршество Iгнатiя.
Онук Василя I Костянтин VII Багрянородний у бiографiï дiда згадав
про хрещеннi русов. Вiдомостi Фотiя носили самий загальний i
неконкретний характер. Вiн мiг послатися лише не що раптово опанувало
варварами християнська запопадливiсть. Чиновники канцелярiï, що
збирали матерiал для Костянтина Багрянородного, змогли встановити бiльше
конкретнi й прозаïчнi подробицi справи. Усе почалося з того, що
византийци вiдправили русам щедрi подарунки — золото, срiбло й
дорогоцiннi одяги — i тим самим схилили народ русов до
переговорiв. Уклавши мирний договiр, iмператор Василь I переконав русов
перейти в православ'я й улаштував так, що вони прийняли
архiєписькопа, рукоположенного патрiархом Iгнатiєм. Як
видно, справа обiгу русов почав Фотiй, продовжували Iгнатiй i Василь I.
Витонченi вiзантiйськi дипломати при ськладаннi будь-якого мирного
договору з варварами намагалися включити в текст статтi, що передбачають
можливiсть хрещення варварiв, особливо ж ïхнiх князiв. Очевидно,
статтi аналогiчного змiсту були вставленi в перший договiр грекiв з
русами, ув'язнений пiсля в 865-867 гг. Цi статтi передбачали посилку до
русам архiєписькопа, рукоположенного патрiархом Iгнатiєм.
Однак нiяких вiдомостей про те, у яке мiсто повинен був ïхати
пастир i чим закiнчилася його мiсiя, не збереглося.
Норманнам доводилося вести торгiвлю на християнських, мусульманських i
хазарських ринках, що давало ïм можливiсть познайомитися з рiзними
вiросповiданнями. Ïхнє вiдношення до релiгiï визначалося
ïхнiм способом життя. Внаслiдок крайньоï жорстокостi, грабежiв
i вбивств норманни придбали дурну репутацiю. Повiдомляючи себе
християнами, русявi намагалися поправити справа й завоювати загальну
довiру, а разом з тим придбати усi права й привiлеï, якими
користувалися християнськi купцi в рiзних кiнцях миру. Арабський географ
ибн-хордадбех (середина IX в.) точно помiтив суть справи, написавши, що
купцi-русявi лише видають себе за християн. Навiть хрещенi русявi
довгий час залишалися двоеверцами. Деякi з них не зупинялися на цьому й
приймали третю вiру. При князi Булдмире (Володимирi) пiсля хрещення Русi
в Хорезм прибуло чотири купцi-русява з оточення киïвського князя.
Вони оголосили мiсцевому правителевi, що є християнами, але
вирiшили прийняти iслам. Внаслiдок цього вони одержали подарунки вiд
правителя й змогли з успiхом торгувати в його володiннях. Першi спроби
Вiзантiï хрестити русов не мали успiху з тiєï причини,
що каганат русов був ефемерним полiтичним утворенням, а основнi
бази норманнов розташовувалися занадто далеко вiд вiзантiйських границь.
На Заходi не могли точно визначити навiть мiсцезнаходження каганату.
Європейцi не знали, звiдки прибуток в Ингельгейм посли хакана
русов. У лiтературi висловлене припущення, що вони прибутку iз Криму.
Однак, якби русявi мали володiння в Криму, ïхнiм послам нiщо не
заважало б повернутися додому прямим шляхом по морю. У дiйсностi послам
хакана довелося обрати кружноï шлях, щоб минути хазарськi степи.
Повiсть минулих лiт свiдчить про те, що князь Рюрик,
затвердившись у Новгородi, вiдпустив своïх бояр Аськольда й
Дира в похiд (його ототожнюють iз походом 860 р.) на Константинополь,
пiсля чого тi повернулися в Русь i стали княжити в Києвi, але це
повiдомлення важко прийняти на вiру через його очевидну легендарнiсть.
Iмена вiкiнгiв (конунгiв), що зробили напад на Царьград, а потiм, що
уклали мир, з iмператором, установити неможливо. Перше норманнськое
князiвство в Схiднiй Європi одержало назву каганату з
тiєï причини, що утворилося воно на периферiï
Хазарського каганату. Типовими поселеннями ськандинавiв тоï епохи
були торговельнi мiсця — вики, що стали iсторичними
попередниками мiст Пiвнiчноï Європи. Як установлено
дослiдниками останнього рокiв, є багато подiбних рис мiж виками й
неукрiпленими поселеннями типу Ладоги в Схiднiй Європi. Археологи
охарактеризували ïх як вiдкритi торгово-ремiсничi поселення
полiетнiчного характеру. Подiбнiсть зi ськандинавськими виками
створює ґрунт для твердження, що норманни-русяво зiграли
особливу роль у пiдставi подiбного роду поселень. I на пiвночi й на
сходi Європи вики нiколи не змiцнювали. Пояснюється це
достатно просто. Норманни вели вiйну на кораблях i у випадку небезпеки
миттєво залишали своï пристанi. Ïхнi стоянки далеко не
вiдразу перетворилися в постiйнi поселення. Подiбно степовикам,
кочiвники моря — норманни не мали потребу в сухопутних фортецях. У
перiод великого переселення образ ïхнього життя не можна
назвати цiлком осiлим.
Самий древнiй з росiйських мiст — Ладога виник на пiвночi не тому,
що тут зложилися умови, найбiльш сприятливi для виникнення мiського
життя. Ладога розташовувалася поблизу вiд Ськандинавiï, а тому
першi норманнськие колонiï виникли саме тут уже в VII в. Виками (з
погляду ïхнього походження) минулого й деякi iншi неукрiпленi
поселення, що з'явилися на водних артерiях Схiдноï Європи. Iз
древнiх часiв першорядне значення мав шлях з Ладоги у Волгу. По ньому в
Ськандинавiю надходило срiбло iз краïн арабського Сходу. Самим
великим виком на цьому шляху було городище Тимерево бiля майбутнього
Ярославля на Волзi. Iнший шлях, вiдомий з лiтопису як шлях з варяг у
греки, пролягав у пiвденному напрямку. Головними стоянками русов тут
стали Рюриково городище на Волховi пiд Новгородом i Гнездово на Днiпру
пiд Смоленськом. Проводир русов носив титул хакана. Як видно, раннiй
росiйський каганат утворився ще в тi часи, коли русявi пiдтримували
найбiльш iнтенсивнi зв'язки з Хазарией, а не з Вiзантiєю.
Вiдкриття рунiчних написiв на схiдних дирхемах зi ськарбiв VIII-IX вв.
наводить на думку, що раннiй етап схiдноєвропейськоï торгiвлi
варто розглядати не як арабський, а як норманно-арабський.
Русявi надовго затрималися на хазарських границях, про що свiдчить
розташування ïхнiх городищ зi ськандинавськими могильниками. Самий
великий норманнський некрополь розташовувався в Гнездово пiд
Смоленськом. У Києвi вiдзначене чи не єдине поховання
ськандинавського воïна, знайдене на територiï мiста
Ярослава. Звiдси треба, що Киïв на вiдмiну вiд Гнездово не
належав до числа раннiх виков, а значить не мiг бути столицею каганату
русов у серединi IX в. Киïв розташовувався на границi великого
степу. Норманни же волiли триматися на достатнiй вiдстанi вiд степових
кочовищ. Степ служив свого роду бар'єром на шляху просування
норманнов у межi Схiдноï Римськоï iмперiï. Через
вiддаленiсть виков греки не могли назвати жодного мiста русов,
який би мiг прийняти призначеного для ïхнього хрещення
архiєписькопа. В IX в. процес становлення норманнських князiвств у
Схiднiй Європi був далекий вiд завершення. Раннiй каганат русов
середини столiття був, швидше за все, союзом вiйськових проводирiв
вiкiнгiв — конунгiв, що об'єдналися для вiйни iз сусiднiми
державами. З розпадом союзу каганат зник з особи землi, а разом з ним
зникло християнське архiєписькопство, що пропонували утворити для
русов греки.
Очевидно, проникнення русов у схiднослов'янськi землi протiкало без
тривалих кривавих воєн i запеклих боïв. Приблизно такий же
характер носило розселення слов'ян на землях, мешканцями яких були рiдкi
й нечисленнi фiнськi племена. Iншими за своïм характером i
наслiдкам були вторгнення вiкiнгiв у межi давно сформованих держав
— Вiзантiйськоï iмперiï й Хазарського каганату. Щоб
воювати з ïхнiми армiями, що володiли вiйськовою перевагою, русявi
сталi залучати до участi у своïх походах слов'янську знать i
племiннi ополчення. Крiм того, слов'яни будували судна для вiкiнгiв,
постачали ïхнiми припасами та iн. Слов'янськi поселення ставали
свого роду супутниками виков. Приплив слов'ян у такi поселення
далеко перевершував приплив ськандинавiв у вики. Iз цiєï
причини Рюриково городище згодом поступилося Новгороду, що
розташовувався неподалiк, а Гнездово — Смоленськовi. Вiдзначений
археологами перенос мiст на Схiдно-Європейськiй рiвнинi був
зв'язаний, швидше за все, з роздiльним iснуванням норманнських виков i
слов'янських поселень на ранньому етапi ïхньоï iсторiï.
процес, Що Почався, асимiляцiï норманнов слов'янським населенням
змiнив ситуацiю. Торговельнi мiсця поступилися мiсцем
полiетнiчним поселенням, якi почали перетворюватися в столицi конунгiв i
ïхнiх князiвств.
На великому просторi вiд Ладоги до днiпровських порогiв безлiч мiсць i
пунктiв носили ськандинавськi назви. Проте, слiди ськандинавськоï
матерiальноï культури в Схiднiй Європi нечисленнi й
неглибокi. Русявi не будували змiцнень i користувалися послугами
ремiсникiв, жителiв поблизу слов'янських поселень, що стояли. Не дивно,
що предмети норманнськой культури на Русi згодом зникли пiд потужним
шаром слов'янськоï культури.