Постмодернiстський простiр

Постмодернiстський простiр створюється або шляхом
унiверсалiзацiï, коли моделюється космiчний простiр (Х.Л.
Борхес), або в результатi гiперболiзацiï певноï реалiï
соцiального життя (В. Пелевин). Сприйняття миру як хаосу в лiтературi
росiйського постмодернiзму проявляється в натуралiстично
докладному зображеннi всiх виразок i порокiв радянськоï й
пострадянськоï дiйсностi — тiльки виразок i тiльки порокiв
Цiєï эстетической завданню вiдповiдає й особливий
простiр, що Л. Петрушевская дуже точно визначила в знаменитому
висловленнi: Кiнчається щасливе ширяння у висотах, i очам
вiдкривається добре вгноєний простiр, де вiдтепер i назавжди
має бути жити…. Дiя бiльшостi добуткiв росiйського
постмодернiзму розвертається на засмiчених, погано освiтлених
вулицях, у квартирах, схожих навiть не на труни, як кiмната
Раскольникова, а на коробки, у яких возять кроликiв, — з
однаковими осередками, iз запльованими, пописаними лайками сходовими
площадками. Подiï п'єси Л. Петрушевской Три дiвчини в
блакитному вiдбуваються в дачному будиночку, де протiкає дах,
немає елементарних зручностей — пристрiй вiдхожого мiсця
стає нерозв'язною проблемою, навколо якоï й обертаються думки
й учинки героïнь. Дiя Вальпургиевой ночi Вен. Ерофеева
розвивається в психiатричнiй клiнiцi, де хворих б'ють, морять
голодом, катують, а часом i забивають насмерть.
Деяким вiд психбольници вiдрiзняється описана В. Пьецухом у романi
Нова московська фiлософiя комунальна квартира, захаращена,
зарослим багаторiчним брудом, де бродять полчища тарганiв, а люди
бояться виходити на кухню
Новi принципи органiзацiï художнього часу й простори обумовленi, по
визначенню И. Iльïна, тим, що в постмодернiзмi всi, прийняте за
дiйснiсть, насправдi не що iнше, як подання про неï, що залежить до
того ж вiд точки зору, що вибирає спостерiгач i змiна якоï
веде до кардинальноï змiни самого подання. <…>
сприйняття людини оголошується приреченим
намультиперспективизм: на постiйно й калейдоскопически мiнливий
ряд ракурсiв дiйсностi, у своєму мельканнi не дають можливiсть
пiзнати ïï сутнiсть Постмодернiзм — явище, що
розвивається вкрай нерiвномiрно. Постмодернiзм зайняв пануюче
положення в лiтературах, що мають багатий досвiд модернiзму. И.
Скоропанова зауважує, що, хоча постмодернiзм уперше виник в
Америцi, звiдки прийшов у європейську культуру, слiд зазначити
феномен випереджальноï його появи в лiтературах ряду краïн, що
ще не вступили в епоху постмодерна. Такi, наприклад, росiйськi,
польськi, македонська лiтератури, у яких були в наявностi тенденцiï
до культурноï вiдкритостi, космополiтизму, iснували зачатки нового
мислення (3;70). Саме тому, робить висновок И. Скоропанова, можна
говорити про захiдну (американськiй i захiдноєвропейськоï) i
схiдноï (схiдноєвропейськоï й росiянцi) модифiкацiях
постмодернiзму
Захiдна концепцiя постмодернiзму вiдрiзняється деяким
теоретизуванням i близькiстю до структуралiзму. Майже обов'язковим
атрибутом постмодернiстських текстiв є мiркування про процес
написання даного добутку, причому автори апелюють до робiт теоретикiв
структуралiзму й постмодернiзму — Ролановi Барту, Мiшелевi Фуко,
Жаковi Деррида, — пояснюючи читачевi, вихованому на реалiстичнiй
лiтературi, неможливiсть у сучасних умовах писати в традицiйнiй манерi.
Це властиво таким авторам постмодернiстського роману, як Д. Фаулз, А.
Роб-Грийе, Х. Кортасар.
Бiльше того, багато теоретикiв для пiдтвердження своïх гiпотез
створюють художнi тексти, що iлюструють теорiï оповiдання. Визнаний
класик постмодернiзму Умберто Эко, що створив хрестоматiйнi
постмодернiстськi романи Iм'я троянди, Маятник Фуко i Острiв
Напередоднi, є професором семiотики
И. Iльïн уважає, що симбiоз художнього вимислу й
лiтературознавства вiдбиває глибинну недовiру до логiки як
втiленню рацiонального пiзнання миру, що лежить в основi
постмодернiстськоï свiдомостi