Моï шкiльнi товаришi (твiр-мiркування)

Когось iз них я знаю з дитячого садка, з кимсь познайомилася вже в
школi. Всi ми дуже рiзнi, а поєднує нас школа, iнодi —
спiльнi нтерес. Я знаю, що коли ми закiнчимо школу, те все розбiжимося в
рiзнi сторони, будемо рiдко зустрiчатися, нашi погляди на життя
помiняються, будуть новi проблеми, новi друзi й недруги, але шкiльнi
товаришi залишаться в пам'ятi назавжди.
Мене охоплює смуток, коли я зауважую, що ми невблаганно ростемо,
втрачаємо дитячу щиру радiсть. Якщо обманюємо, то всi
изощреннее, якщо любимо, то усе хворобливiше, якщо вiддаємо, то
усе безжальнiше. Тому, напевно, менi й подобається творчiсть В.
Крапивина, у його добутках дружба — це любов, хвороблива й свiтла.
Але це в добутках, а в життi — ми спiлкуємося,
спiвробiтничаємо, приходимо на виторг один одному, особливо на
уроках. У нас загальнi радостi й неприємностi. Ми заздримо тому,
хто через хворобу не прийшов у школу, але не думаємо про те, що
йому, може бути, зараз дуже погано. Ми в азартi можемо посмiятися над
одним з нас, а через п'ять хвилин забути про це. Ми звикли до отрутних
жартiв А коли ми минулим улiтку пiшли всiм класом у похiд, спочатку було
весело, потiм дiвчиська утомилися, а хлопцi забрали в них рюкзаки й
волокли ïх на собi, як i своï. До ночi вони розбивали наметове
мiстечко й збирали хмиз, а ми готовили вечерю на багаттi й вiдпочивали.
Потiм були гiтара й пiснi, дзенькiт комарiв i солодкий сон. Наступного
дня ми рушили далi по маршрутi. I так тиждень. Ми звикли, що хлопцi
стають iншими: уважними, турботливими, сильними, кмiтливими
А в школi все повторилося: жарту, глузування, сарказм. Але було лiто, i
я знаю, якi ми iншi, теперiшнi. I ми дружимо набагато мiцнiше, нiж
здається з першого погляду. I будемо пам'ятати один одного через
двадцять, сорок лiт