Втiлення iдей Маяковського

Юнака мрiють про шанувальниць i подорожi, — Маяковський чимало
ïздив по мирi, i шанувальницi в нього були не тiльки на
батькiвщинi. Юнака марять любов'ю без границь, до обожнювання, до
запаморочення. Маяковський мiг так любити. Але юнака ще вiрять, що й
вони можуть вселяти таку любов. А от цього в життi Володимира
Володимировича, мабуть, не було. Цим вiн був обдiлений у юнацькiй i
дiйшлiй вiк. А який бiль i гiркота нероздiленоï любовi в рядках
поета:

Значить знову темно й понуро Серце вiзьму, слiзьми окапав, нести, як собака, що у будку несе перерiзану поïздом лапу.

Не знаю чому, але в мене зложилося таке враження, що Маяковський був самотньою людиною. Його не завжди розумiли мати й сестра. У нього не було друзiв, яким вiн мiг би вiдкрити свою душу. Нарештi, його по-справжньому не любила жодна жiнка. I Лиля Брик у тому числi. На старостi рокiв у хвилину якоïсь особливоï вiдвертостi, Лили Юрiïвна зiзналася поетовi Андрiєвi Вознесенську: Я любила займатися любов'ю з Осей. Ми тодi замикали Володю на кузнi. Вiн рвався, хотiв до нас, дряпався у дверьь i плагал. Пiсля такого визнання, писав Вознесенськ, — я пiвроку не мiг приходити до неï в будинок. Вона здавалася менi монстром. Але Маяковський любив таку, iз хлистом. Значить вона свята… 1924 рiк був переломним у вiдносинах мiж Маяковським i Лилей Брик. Натяк на це можна знайти у вiршi Ювiлейне, що було написано до 125-рiччю вiд дня народження Пушкiна, 6 червня 1924 року

Я тепер вiльний вiд любовi й вiд плакатiв. Шкiрою ревнощiв ведмiдь лежать пазуристий.

Збереглася записка вiд Л. Брик до Маяковського, у якiй вона заявляє, що не випробовує бiльше колишнiх почуттiв до нього, додаючи: Менi здається, що й ти любиш мене багато менше й дуже мучитися не будеш. На початку жовтня 1928 року Маяковський поïхав у Париж, гдеостался до первх днiв грудня. Крiм читсо лiтературних справ, цельпоездки була цього разу особою. 20 жовтня вiн покинув Париж i поехалв Нiццу, де вiдпочивала його американська подруга Элли Джонс iз дочкою. Це було перше побачення Маяковського з Элли Джонс iз 1925 року й перша зустрiч взагалi з дитиною, батьком якого очевидно був вiн. Зустрiч у Нице була, судячи з листiв Элли Джонс до Маяковського, не дуже вдалоï: уже 25-го жовтня вiн повернувся в Париж. Увечерi того ж дня Маяковський познайомився з Тетяною Олексiïвною Яковлевой, молодiй росiянцi, що приïхала до свого дядька в Париж в 1925 роцi. Ïхня зустрiч не була випадковою. 24 грудня, за день до знайомства, Тетяна Яковлева написла своєï матерi в Пензу :…запросили спецiально в один будинок, щоб познайомити. Маяковський i Тетяна Яковлева вiдразу закохалися дрвг вдруга.

З першого ж дня ïхнього знайомства виник новий пожежу серця,
i засвiтилися лiрики стрiчка новоï любовi. Це вiдразу
побачили й зрозумiли тих, хто був близький Маяковському й хто був прямим
свiдком цiєï подiï. Ельза Триоле у своïх спогадах
пише: У той час Маяковському потрiбна була любов. А Р. О. Якобсон
пам'ятає слова поета про те, що тiльки бiльша, гарна любов може
ще врятувати мене. И тепер, уперше з 1915 року, вiн зустрiв жiнку,
що була йому ростом урiвень. Зi спогаду художника В. И.Шухаева i
його дружини В. Ф.Шухаевой: Маяковський вiдразу закохався в
Тетяну. I, далi: …коли Маяковский бував у Парижi, ми завжди
бачили ïх разом. Це була чудова пара. Маяковський дуже гарний,
великий. Таня теж красуня — висока, струнка, пiд стать йому.
Маяковський робив враження тихого, закоханого. Вона захоплювалася i явно
любувалася ним, пишалася його талантом. Про те, що вони зовнi
становили гарну пару говорили й iншi. Дивлячись на них, люди в кайе
вдячно посмiхалися, на вулицi — оборачивалиьс вслiд iм.
Маяковського захоплювала ïï пам'ять на вiршi,
ïïабсолютнийслух, i те, що вона не парижанка, а
росiйська, паризькоï карбування… елегантн i вихована, здатна
постояти за себе! Нарештi, прийшов час розповiсти ще про одну жiнку
в життi Маяковського. I нехай вона, на вiдмiну вiд Л. Ю.Брик i Т.
А.Яковлевой, не надихнула Маяковського на лiричнi рядки, але ця жiнка
була останньоï, хто бачив Маяковського живим. Це саме ïй поет
робив речення за хвилину до фатального пострiлу. З Веронiкою
Вiтольдiвною Полонской Маяковського познайомив О. М.Брик. Це вiдбулося в
травнi 1929 року, пiсля повернення Маяковського через границю.
Полонская, дочка вiдомого актеа нiмого кiно, молода акторка Мхата,
дружина артиста того ж театру Михайла Яншина, була незвичайно гарна
собою. На той час вона знялася в хронiкальному фiльмi Скляне око,
де було кiлька iгрових епiзодiв. Сценарiй фiльму написали В. Л.Перловий
i Л. Ю.Брик. Те^-те-тодi^-те, наприкiнцi 1928 року, пiд час зйомок
фiльму, Полощучи й зi Сбриками.

Рiзке пояснення вiдбулося 11 квiтня 1930 року. Здавалося — конец.
однакоо 12 квiтня Володимир Маяковський подзвонив у театр, розшукав
Полонскую, просив зустрiтися. Пояснення, почате напередоднi ввечерi в
Катаєва, продовжилося в кiмнатi на Лубянке ранком 14 квiтня.
Маяковський вимагав вирiшити, нарештi, всi питання — i негайно,
загрожував не вiдпустити Полонскую в театр, закривав кiмнату на ключ.
Коли вона нагадала, що спiзнюється на репетицiю, Владимир
Володимирович ще бiльше занервував. Зi спогадiв В. В.Полонской:
… заходив по кiмнатi. Майже бiгав. Вимагав що я iз
цiєï ж хвилини залишилася з ним тут, у цiй кiмнатi. вiн
говорив, що я повинна кинути театр негайно ж. Сьогоднi ж на репетицiю
менi йти не потрiбно. Бiльш того, вiн сам зайде в театр i скаже, що я
нiколи не прийду. … Я вiдповiла, що люблю його, буду з ним, але не
можу залишитися тут зараз. Я по-людськи люблю й поважаю чоловiка й,
тому, не можу надiйти з ним так. I театр я нiколи не зможу кинути…

От i на репетицiю я повинна обов'язково пiти, i я пiду на репетицiю,
потiм додому, розповiдi все… i ввечерi переïду до нього
зовсiм. Але Володимир Володимирович був не згодний iз цим. Вiн
продовжував наполягати на тому, щоб усе було негайно або зовсiм нiчого
не треба. Полонская пiшла. Маяковський вiдмовився неï проводити,
тiльки дав двадцять рублiв на таксi. Але ледь вона причинила дверi, як
пролунав вичтрел. Якийсь час (ïй здалося, що целую вiчнiсть), вона
боялася ввiйти у квартиру… Вона застала його ще живим, вiн ще
намагався пiдняти голову, але ока вже були безжиттєвi. Людина, що
добровiльно йде з життя, несе iз собою таємницю вiдходу. Нiякi
пояснення (у тому числi i його власнi), не в силах проникнути в цю
таємницю. Що з'явилося щирою причиною самогубства? На це питання
на може бути, на мiй погляд, однозначноï вiдповiдi. Так причиною
тому мiг послужити розрив з Яковлевой, i не находившийзавершения роман з
Полонской, i закордонна поïздка Бриков… Читаючи передсмертну
записку Маяковського, мимоволi спливають у пам'ятi рядка з поеми,
оказавшиеся пророчими:

Останнiм буде твоє iм'я, запекшиееся на видертоï ядром губi.

Лиля! Люби мене! — це послднеяя рядок у передсмертному
листi. Це послдений лемент. Раптом трапиться?? Раптом ïï
серце нарештi-те вiдкриється… Адже йому так не вистачало
любовi в життi! В останнi днi життя Маяковський робила розпачливi
зусилля, щоб створити сiм'ю. вiд Веронiки Полонской вiн вимагав
розлучення з Яншиним, i в той же час клопотав про те, щоб одержати
квартиру на однiй площадцi iз Бриками пiсля ïхнього
переïзду з Гендрикова провулка. Без Лили для Маяковського
неможливе нiяке сiмейне життя. I, взагалi, без ïï жити
неможливо!