Найголовнiше джерело поеми Котляревського життя, сучасна дiйснiсть

Саме талановите, майстерне вiдображення в поемi живоï,
реальноï дiйсностi забезпечили ïй безсмертя. Котляревський
використовує твiр Осипо-ва Котельницького, як певний зразок,
шаблон, для створення цiлком оригiнального, неповторного художнього
твору.
Як довели дослiдники, автор украïнськоï Енеïди виявив
велику словесну ощадливiсть, втiлюючи величезне багатство явищ життя у
небагатьох словах. Дослiдники пiдрахували: Енеïда Вергiлiя
має 9 897 рядкiв, травестiя П. Скарропа понад 20 000 рядкiв,
переробка Зней-ды М. Осипова й О. Котельницького близько 22 000 рядкiв,
а Енеïда Котляревського лише 7 300 рядкiв.
Iншi травестiï забутi, Енеïда живе й житиме…
У чому ж секрет ïï успiху, життєвостi, вiчностi? Тема
поеми Котляревського мандри Енея вiд Троï до далекоï
Латинськоï землi. Основа фабули взята у Вергiлiя i Осипова. У
мандрах Енея зберiгається класичний маршрут. Еней i його вiйсько
припливає до Карфагену, спиняється тут; мандрiвка
триває, нова зупинка в Сiцiлiï, в Кумськiй землi, й, нарештi,
кiнцевий пункт мандрiвки Латинська земля. Ця фабульна основа в рiзних
варiантах є в усiх травестiях. Сама по собi фабульна основа нiчого
не говорить, бо на цiй основi Котляревський створив оригiнальний сюжет,
оригiнальну систему образiв.
Котляревський створив якiсно вiдмiнний твiр, де з особливою повнотою й
майстернiстю показав не абстрактних троянцiв, а украïнцiв, з
ïх нацiональними характерами, побутом.
Бiльше того, самi мандри Енея i його ватаги не ли-ще вiдтворення
фабульних ситуацiй Вергiлiя i Осипова, а значною мiрою є
своєрiдним вiдображенням воєнних походiв, мандрiв
запорожцiв.
Та бачити в Енеïдi тiльки це значить знову ж таки звужено розумiти
змiст твору. У багатьох iстотних i важливих рисах вiдбилась уся
переходова доба вiд староï гетьманщини до нових форм життя, коли
поступово посилювалось соцiальне гноблення й царат намагався перетворити
Украïну на провiнцiальну губернiю Росiï. Козаки перетворились
на селян панських i казенних, у мiстах зростала нова бюрократична
верства: суддi i стряпчi безтолковi, повiренi, секретарi.
Отож у поемi Котляревського широко вiдтворено елементи суспiльного життя
Украïни другоï половини XVIII й початку XIX столiть.
Десятилiттями тривала свого часу дискусiя навколо Котляревського. З
одного боку, применшувалась роль автора Енеïди як письменника. Його
малювали як мирного обивателя, веселого рассказчика, остроумного
балагура i т. д. З другого боку, перебiльшувалась роль Енеïди як
нацiональноï епопеï i роль ïï автора як свiдомого
украïнця, основоположника новоï украïнськоï
лiтератури. Загострення й перебiльшення з одного й другого боку
неправомiрне. Приписувати Котляревському i ту роль, що пiзнiше iсторiя
передала Шевченковi, нiякою мiрою не можна, але, з другого боку, не слiд
вбачати в авторi Енеïди тiльки аматора, що випадково став
письменником. Слiд брати до уваги особливостi лiтературного життя в
тодiшнiй Росiï загалом. Першим справжнiм письменником-професiоналом
у Росiï став Пушкiн . До нього такого свiдомого ставлення до
професiï лiтератора не було. Тому багато творiв поширювалось у
рукописах, чимало з них з'являлось анонiмно.
Щодо Котляревського, то вiдомо з його бiографiï, як вiн,
звiльнившись з вiйськовоï служби, дбає про друкування
своïх творiв i що його заслуги письменницькi були оцiненi
лiтературною громадськiстю Росiï уже в тi часи. Розумiння нових
своïх завдань письменник виявляє вже в перших трьох частинах,
якi написанi до появи в друку першоï книжки:
Тепер же думаю-гадаю, Трохи не годi i писать; Iзроду пекла я не знаю
Нездатний, далебi, брехать; Хiба, читателi, пождiте, Вгамуйтесь трохи,
не галдiте, Пiду я до людей старих; Щоб ïх о пеклi розпитати, I
попрошу ïх розказати, Що чули од дiдiв своïх.
Вергiлiй же, нехай царствує, Розумненький був чоловiк, Нехай не
вадить, як не чує, Та в давнiй дуже жив вiн вiк. Не так тепер i в
пеклi стало. Як в старину колись бувало
Як покiйник написав; Я, може, що-небудь прибавлю, Перемiню i що оставлю,
Писну як од старих чував.
Тут ясно визначенi творчi принципи Котляревського: збереження елементiв
попереднiх Енеïд (що оставлю), змiни, що випливали з нових власних
завдань (перемiню), використання народноï, фольклорноï
традицiï (людей старих). Слiд нагадати, що стан розробки фольклору
був тодi на початковiй стадiï. Власне, саме поява перших трьох
частин Енеïди була певним важливим стимулом до науковоï
розробки, вивчення усноï народноï творчостi . Адже всi спроби
i М. Цертелєва, i М. Максимовича, i Вацлава Залеського з'являються
пiзнiше, вже пiсля виходу в свiт трьох видань Енеïди
Котляревського. Отже, власнi спостереження життя поєднувались iз
збиранням i освоєнням фольклорного матерiалу й дали той сплав, що
зветься украïнською Енеï-дою.
Про характер образiв-тппiв у поемi протягом пiвтора столiття
висловлювались рiзнi, iнколи просто протилежнi думки. Навiть у такий i
не дуже вже давнiй час висловлювались погляди, що головна заслуга
Котляревського у широкому вiдтвореннi побутових картин. Що ж до
характеристик дiйових осiб, то тут вважали, нiби автор Енеïди
виявив менше мистецтво i що навiть Осипов значно переважає його
витриманiстю образу i тону. I все ж такi думки не мають пiд собою
достатнiх пiдстав. По-перше, вимагати вiд автора бурлескно-травестiй-
поï поеми створення характерiв-типiв неможливо. Перше завдання
травестатора iдеального героя класичноï античноï поемиЗНИЗИТИ,
звести iдеальних героïв з неба, з хмар на землю, переодягнути,
висмiяти.
Безперечно, на характеристиках дiйових осiб позначався тривалий час
писання поеми (близько трьох десятилiть), Мiнялися епохи, розвивалася
лiтература, зазнавали певних змiн лiтературно-естетичнi погляди
Котляревського. Пiд час опрацювання п'ятоï i шостоï частин
написанi два драматичнi твори зовсiм iншого жанру.
Дослiдники, якi писали про Котляревського, виходили з рiзного розумiння
художнього напряму, творчого метолу письменника. Протягом багатьох
десятилiть позначалася недостатня теоретична розробка природи бурлескно-
травестiйного жанру. Це нiби жанр сатиричноï лiтератури, але знову
ж таки до нього не можна застосовувати багатьох принципiв
сатиричноï типiзацiï, бо сатира основним своïм завданням
має дошкульно, в'ïдливо висмiяти якесь явище дiйсностi й
допускає певну амплiфiкацiю, гротескне перебiльшення в
типiзацiï. У бурлескно-травестiйнiй поемi можуть бути й позитивнi
образи (наприклад, Низ i Еврiал). Бурлескно-травестiйний жанр не можна
вiднести й до гумористичноï лiтератури, бо й тут смiх не зовсiм
добродушний, iнколи сатирично-в'ïдливий.
У характеристицi творчого методу Котляревського, зокрема титульного
образу Енея, слушнi думки висловив А. Шамрай: Справдi, Енея показано як
запорожця або кошового отамана, тiльки не такого, про якого пише
буржуазна iсторiографiя, а такого, яким вiн виступає в народних
комедiях, гулякою, навiть бешкетником, а разом iз тим i хоробрим
воïном. Цi всi епiчнi, узагальненi риси показанi не як вияв
психологiчно вмотивованого, послiдовного в своïх вчинках характеру,
як то ми бачимо в творах критичного реалiзму ХÏХ столiття, а щораз
пiдказанi ситуацiєю, в якiй перебуває персонаж (коли,
наприклад, Еней бере участь у бенкетi, то це дає нагоду авторовi
показати його таланти п'яницi в гомеричних масштабах, воєнна
ситуацiя, навпаки, дозволяє авторовi показати його лицарськi
нахили знов-таки з епiчним розмахом)
Деякi дослiдники пишуть про непослiдовнiсть Котляревського у змалюваннi
образу Енея, про поєднання рiзних способiв його творення, що не
сприяло створенню цiлiсного характеру персонажа. Нам здається, що
такi вимоги не можна ставити до персонажiв бурлескно-травестiйноï
поеми, що має на метi зниження iдеального героя. Разом iз тим
наявнiсть деяких позитивних рис у характерi Енея свiдчила про те, що
Котляревському, як художниковi слова, який iшов, зрештою, вiд життя,
користуючись певними лiтературними зразками своïх попередникiв,
ставало тiсно в межах бурлескно-травестiйноï поеми, i вiн дав новий
своєрiдний варiант бурлескно-травестiйного жанру. Звiдси й ця
непослiдовнiсть в образi Енея, коли виходити з точно визначених вимог
теорiï бурлескно-травестiйноï поеми. Справдi, коли виписати
всi риси характеру Енея, то в ньому химерно поєднуються риси
бурлаки, п'яницi, паливоди, гульвiси, цинiка з рисами хороброго лицаря,
розважливого отамана, дипломата. Позитивних рис, безперечно, бiльше в
п'ятiй i шостiй частинах поеми. Еней сам називає себе кошовим (V,
14) i не раз справдi виявляє своï органiзаторськi здiбностi,
самоповагу, хоробрiсть, лицарську вдачу. Самий тон авторськоï
розповiдi в п'ятiй i шостiй частинах дещо вiдмiнний вiд попереднiх
частин. Ось для прикладу заспiв перша строфа п'ятоï частини:
Бiда не по деревах ходить, ï хто ж ïï не скуштував? Бiда
бiду, говорять, родить, Бiда для нас судьби устав! Еней в бiдi як птичка
в клiтцi; Запутався, мов рибка в сiтцi; Терявся в думах молодець. Весь
свiт, здавалось, зговорився, Весь мир иа його напустився, Щоб розорить
його вкiнець. Тут абсолютно вiдсутня бурлескна образнiсть, стиль, мова .
Це справдi, як слушно зауважив I. I. Пiльгук, зародки украïнського
раннього романтизму або прероман-тизму.
Проте цс лише поодинокi мiсця. Котляревський не забуває про
художнiй принцип, покладений в основу попереднiх чотирьох частин. Тому
промова Енея перед царем Евандром дуже нагадує лексику перших
частин. Турн у нього собачий син, який хоче його згамкати. Свою
нескоренiсть вiн пiдкреслює словами: лучче очкуром вдавлюся i т.
п. П'ють троянцi й ïхнi союзники так само, як i в перших частинах:
Еней на задвiрку хропти уклався, Евандр же в хату рачки лiз.