Знайомство з особливостями побудови оповiдання Милорада Павича Дамаскин

Свiтова критика невтомно висловлює своє захоплення Милорадом
Павичем, вважаючи його письменником абсолютноï лiтератури, а твори
— справжнiм поетичним i фантасмагоричним дивом. Французькi та
iспанськi критики пишуть, що вiн автор першоï книги XXI столiття,
австрiйцi називають ватажком європейського постмодернiзму. Милорад
Павич, один з найвiдомiших сучасних сербських письменникiв, означив наш
час i мистецтво особливою магiєю та фантазiєю, якi вирiзнили
його як привiлейованого митця i свiдка цього часу.
Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белградi. Вiн письменник
та iсторик лiтератури XVIII i XIX ст., фахiвець в галузi бароко та
символiзму, перекладач Пушкiна i Байрона, професор унiверситету, член
Європейського мистецького об'єднання. Йому належить кiлька
поетичних збiрок, чотири збiрники оповiдань (Залiзна завiса, Конi
святого Марка, Росiйський хорт i Вивернута рукавиця), роман-лексикон на
100000 слiв Хозарський словник, роман-кросворд Краєвид,
намальований чаєм, роман-клепсида Внутрiшня сторона вiтру та роман-
таро Остання любов у Царгородi, а також драма у формi театрального меню
Завжди i ще один день. Остання книга Павича, роман Скринька для писання,
побачила свiт у 1999 роцi, безпосередньо напередоднi бомбардування
Югославiï, пiд час вiйни (!) з'явився ïï другий наклад.
Павич не лише письменник, який блискуче представляє оригiнальний
пiдвид фантастичноï лiтератури, але й автор, який ламає нашi
стереотипи щодо розумiння часу, iсторiï, долi, кохання i того, що
ми називаємо логiчним розумiнням сенсу буття. Вiн створює i
оновлює сьогоденну лiтературну дiйснiсть, нашi знання i сни,
переiнакшуючи i пам'ятаючи все те, про що ми знали i снили, i те, про що
тiльки дiзнаємося.
Iз висловлювань Милорада Павича.
Я вважаю, що культура певного народу важливiша, нiж держава. Все, що я
робив, робив зважаючи на це. Моя батькiвщина сербська лiтература.
Вiзантiйська культура, до якоï належить сербська лiтература,
охоплює певний простiр, в якому я розвивався i в якому хотiв
розвиватися. В такому просторi я себе добре вiдчував, я вiдчував себе
вдома. Йдеться про так звану Схiдну Римсь ку iмперiю, як називають цю
схiдну половину європейсь коï цивiлiзацiï. Дамаскин один
iз найвидатнiший дiячiв християнськоï церкви, лiтератури i
культури, духовний ватажок могутнього руху проти iконоборства, боротьби
з iконами заборони не лише поклонiння iконам, а й права на саме
ïхнє iснування, прирiвнювання ïх до язичницьких iдолiв.
То була перша, найстрашнiша хвиля iконоборства, пiдтримана особисто
iмператором Вiзантiï Левом Iсавром. Iоанн Дамаскин вивiв тодi iкону
з-пiд смертельного удару. Вiн перший прийняв i витримав бiй за iкону.
Iмператор удався до наклепу до халiфа нiбито випадково потрапив лист,
змiст якого засвiдчував зраду християнином iоанном Мансуром державних
iнтересiв мусульманськоï Сирiï на користь християнськоï
Вiзантiï: вiн закликав Льва Iсавра захопити Дамаск та ще й
пропонував йому свою допомогу. Халiф, уражений зрадою улюбленого
мiнiстра, в гнiвi звелiв вiдтяти Дамаскиновi кисть правицi та вивiсити
обрубок на центральнiй площi столицi, А далi, як засвiдчує
житiє, подiï набули мiстичного характеру: Увечерi на прохання
святого Iонна халiф повелiв повернути йому вiдсiчену руку Приклавши
ïï до суглоба, преподобний став молитися перед iконою
Пресвятоï Богородицi та просити зцiлення.
Саме тодi й з'явилася нова, тепер уже канонiзована iкона Богородицi
— Божа матiр Троєручниця: це Дамаскин на знак вiчноï
подяки за чудесне зцiлення прикрiпив до срiбного окладу чудотворноï
iкони руку, вилиту з чистого срiбла. Сьогоднi ця iкона перебуває у
монастирi Хiлардарi (Грецiя, Афон)
Iсторiя Йована Лествичника. Так звали видатного дiяча православноï
церкви монаха Iоанна (бл. 525 600 р. р.), прозваного за його основною
працею Лествични-ком. Лестивця, тобто драбина, наскрiзний символ важкого
духовного сходження, що проходить через усю його книг. Лестивця, що веде
на небеса, слово до пастиря. Понад усе цiнує Iоанн саме напружене
зусилля боротьби iз самим собою. У передмовi до книги сказано, що Iоанн
Лествичник рано (будучи 16 рокiв тiлесним вiком, досконалiстю ж розуму
тисячолiтнiм) став послушником, а через чотири роки постригся в монахи
на Синаï. 40 рокiв Iоанн був самiтником в пустелi Фола, не
проронивши за цей час жодного слова.
Справдились слова Дамаскина, сказанi на прощання Николичу: Коли
згадаєте, де нагрiшили i кого скривдили, покаєтеся й
спокутуєте грiх, борг повернете, тодi вам Йован закiнчить храм.
Правда, за батька покаялася донька, але вона його рiдна кров. Якщо
розкаяння щире, то Бог прощає борги, таким є важливе
положення християнськоïдоктрини, яка не позбавляє надiï
на прощення навiть злочинцiв. Отож самшит пiд вiкнами Николичiв знову
почав рости, церква головного майстра Йована, присвячена введенню
Пресвятоï Богородицi до храму, була збудована, а ïï
хазяйку, Атилiю, там чекали два подарунки вiд двох Йованiв: два перснi
(кожен з лiтерою А) для неï та ïï нареченого Олександра.