Засоби поетичноï мови iнтимноï лiрики Лiни Костенко

Поезiï Лiни Костенко про кохання цiннi i як художньо довершене диво словесного мистецтва, i як твори, надiленi здатнiстю ошляхетнювати людськi почуття. Той, хто одною разу потрапив до безмежного дивосвiту лiрики поетеси, приречений вкотре чи то поринати в бурхливе море пристрастi, чи то тiшитися спокiйним i розважливим плином вiчноï рiки кохання. I вже нiколи не стихне пiсня любовi для тих, у чиïй душi проросли рядки: "Я дуже тяжко вами вiдболiла", "Я думаю про тебе весь мiй час, але про це не треба говорити", "Моя любове! Я перед тобою", "Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани", "Я ради цього ладна жить. Всi iншi хай проходять мимо, аби в повторах не згубить одне, своє, неповториме".
Тексти iнтимноï лiрики Лiни Костенко оповитi серпанком таємничостi, недомовленостi, магiï та загадковостi. Лiричнiй героïнi дано глибоко почувати й точно все розумiти, вона достеменно знає, що таке любов, i не терпить приниження цього почуття.
Скiльки написано творiв, у якi поети намагалися вкласти всю силу своєï емоцiйно-лiричноï наснаги! Здається, всi можливi нюанси любовних почуттiв уже зафiксованi в поетичному словi. Та незважаючи на це, на ïх тлi лiрика Лiни Костенко вражає енергетикою, сприймається як вiчно юна, вiтаïстична й злободенна. I це закономiрно, бо ж втiлення емоцiйних станiв у слово вiдбувається на справжньому мистецькому рiвнi, за допомогою досконалих засобiв поетичноï технiки.
Кохання багатоголосе й неосяжне. Воно то пристрасне, неймовiрне, шалене, втiлене в образах iндiйськоï жрицi, весни, урагану, сатани, в ньому навiть вчувається клекiт бою й дзвiн мечiв; то тихе, погiдне, спокiйне; перемогу отримують то бурхливi пориви, то розважливiсть аж до рацiоналiстичноï холоднуватостi. Таку мiнливiсть, суперечливiсть i водночас привабливiсть передано низкою доладно сформованих антитез: "Любов пiдкралась тихо, як Далiла, а розум спав, довiрливий Самсон", "чи бiля тебе душу вiдморожу, чи бiля тебе полум'ям згорю", виразних i промовистих оксюморонiв: "I як ми будем. Як тепер ми будем, такi вже рiднi i такi чужi", "Гукала тиша рупором вокзальним", "Тебе, незнаного, впiзнаю".
Кохання у Лiни Костенко - це не тiльки вибiр особистий, а, найперше, особистiсний, бо передбачає вiдповiдальнiсть перед предками й нащадками, перед власним сумлiнням; це заглиблення у власний внутрiшнiй свiт, саморозумiння й самоусвiдомлення, самоствердження й самореалiзацiя; водночас це думка про iншого, емпатiя, взаємозбагачення. Глибинну фiлософiю любовi поетеса оприявнює в незабутнiх метафоричних рядках: "Слова як сонце сходили в менi. Несказане лишилось несказанним"; "Даруй менi над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву".
Любов високоморальна й високоестетична, вона постає як чинник виховання, формування смакiв i уподобань. Вiчнiсть i непроминальнiсть класики кохання втiлена в образi старого спiвака у вiршi "Пелюстки старовинного романсу". Художнi деталi - бокал, метелик на манiжцi - протиставленi в текстi номiнацiям, що вказують на сiрiсть, буденнiсть, примiтив i вiдсутнiсть тону:
Вiн цей вокал пiдносив, як бокал.
У нього був метелик на манiжцi. Якiсь красунi, всупереч вiкам, До нього йшли по мiсячнiй дорiжцi.
А потiм зникла музика. Антракт. Усi мужчини говорили прозою. Жiнки мовчали. Все було не так. Їм не хотiлось пива i морозива.
Духовне пiдAрунтя iнтимноï лiрики, розумiння любовi як самодостатньоï субстанцiï, що надихає, окрилює, сповнює душу творчою вiтаïстичною енергiєю, засвiдчене у вiршi "Моя любове! Я перед тобою" i втiлене в поетичнi конструкцiï, що своєю формою й змiстом нагадують молитву, iнодi замовляння чи заклинання, а в цiлому поезiя сприймається як своєрiдний гiмн любовi. Почуття лiричноï героïнi витоками мають нацiональну ментальнiсть, i це сповнює ïï душу гордiстю, гiднiстю i честю. Героï iнтимних поезiй Лiни Костенко заглибленi у свiт прадавнiх вiрувань, де присутнiй демонологiчний образ сатани, вогню як стихiï очищення, печi як прадавнього символу родинною щастя й затишку:
I снить в печi веселий сатана, уткнувся жаром в лапи головешок.
Прекрасна, щемка мелодiя iнтимноï лiрики Лiни Костенко бринить в душi то сумом i гiркотою, то вигадкою й оманою, пошуком єдиного й неповторного, то мрiється як сон чи казка, а то лунає рiшучим i вольовим наказом, естетичним i моральним заповiтом.