Народ i Росiя в лiрицi Некрасова

Тема Росiï й положення росiйського селянства хвилювали багатьох
письменникiв i поетiв. Ще Пушкiн показав важке положення селянства в
безправнiй i голоднiй Росiï. Чiтко зобразив ситуацiю в Росiï
Лермонтов: краïна рабiв, краïна панiв. Некрасов у своïй
лiрицi вiдбиває свiй погляд на положення народу в сучаснiй йому
Росiï. Вiн насмiлився глянути в очi правдi й у весь голос заявити
про страждання народу, про його безмежне терпiння й справжню
шляхетнiсть. Дворянин по походженню, Некрасов, як нiхто iншоï,
зумiв зрозумiти душу росiйськоï людини й перейнятися повагою до
народу.
Тому вся творчiсть вiн присвятив служiнню народу. Поет говорив: Я
покликаний був оспiвати твоï страданья, терпеньем вражаючий народ.
Недарма образ Музи Некрасов взяв не з античноï мiфологiï, до
якоï зверталися багато хто його попередники, а з народного життя. В
1848 роцi Некрасов пише вiрш Учорашнiй день, години в шостому…, де
показує образ своєï Музи: Учорашнiй день, години в
шостому, Зайшов я на Сiнну; Там били жiнку батогом, Селянку молоду. Нi
звуку з ïï грудей, Лише бич свистали, граючи… I Музi я
сказав: Дивися! Сестра твоя рiдна!.. Муза Некрасова — Муза
бiднякiв, горда й прекрасна у своєму стражданнi, що призиває
до отмщенью.
Той же образ батогом висiченоï Музи повторився потiм i у вiршi Про
Муза! я у дверей труни…, написаному поетом за кiлька днiв до
смертi. Гiркотою й стражданням за долю народу перейнята вся лiрика
Некрасова. Де б не трудилася росiйська людина, скрiзь його принижували й
нехтували. Безправна праця стала нормою життя. Поет не може не
жахнутися, бачачи дивовижнi страждання бурлак на Волзi: Майже
пригнувшись головою До нiг, оповитим линвою, Взутим у постоли, уздовж
рiки Повзли гульбою бурлаки, И був нестерпно дикий И страшно ясний у
тишi Ïх мiрний похоронний лемент, — И серце здригнулося в
менi. Читаючи цi рядки, ми ясно бачимо всi тi мучення, якi випали на
частку бурлак. Вони показанi зi страшноï, неприкрашений-ний
правдою. И ця правда, як той стогiн, що пiсень зветься, чується
всюди, де трудиться, страждає й просто тягне своє животiння
росiйський мужик. Тi ж картини вбогостi й безправ'я ми бачимо в селах,
де вiд зорi до зорi працює на своïй смузi селянин-трудiвник.
Безвiдраднi картини сiльського життя (вiрша У селi, Незжата смуга). Умер
син-годувальник, i баба мати змушена йти по мирi. Надриває душу
тужливий осiннiй пейзаж, занедбана смуга, з якоï не в силах забрати
врожай виснажений хворобою орач. Росiйська людина скрiзь безправний i
нещасний. Недарма у вiршi Мiркування в парадного пiд'ïзду поет
говорить: Назви менi таку обитель, Я такого кута не видал, Де б сiвач
твiй i хоронитель, Де б росiйський мужик не стогнав. Некрасов не тiльки
описує важке положення народу, але й засуджує його
нескiнченне терпiння. У поемi Залiзниця поет показує рабську працю
селян i в той же час пiдкреслює ïхня покiрливiсть: Грабували
нас грамотiï-десятники, Сiкло начальство, давила нестаток…
Усi перетерпiли ми, божий ратники, Мирнi дiти працi! Мужик покiрно
зносив всi приниження й знущання, нiкого у своєму нестатку й
безправ'ï не обвинувачуючи, крiм самого себе: Ой, мужик! мужик! ти
грешнее всiх, И за що тобi вiчно томитися! Показуючи безправ'я народу,
Некрасов протиставляв його паразитичний, розкiшноï життя
багатiïв i вельмож. Ця думка вiдбита у вiршi Мiркування в парадного
пiд'ïзду.
Вiрш починається з опису Петербурга, сцен, що щодня вiдбуваються у
парадного пiд'ïзду, там, де вирiшуються долi прохачiв. Але
зарозумiла й корислива верхiвка столицi байдужна до народного горя: наш
не любить обiрваноï чернi. На тлi жебракiв, обiрваних селян
видiляється власник розкiшних палат, вершитель людських доль.
Некрасов гострим сатиричним пером малює портрет вельможi,
проведшего життя у залицяннi, обжерливостi, грi. Некрасов жалує
селян, якi вiд безвихiдностi п'ють, пропивають останню копiйку в
харчевнях. Але поет не iдеалiзує мужикiв. Його вiдношення до
народу чужо й сентиментальностi. Зображуючи народне життя, Некрасов
дивився зсередини, намагаючись зрозумiти психологiю селянина
Такi вiршi, як Селянськi дiти, Похорони, Дума, Сiльськi новини,
правдиво, у всiй ïï непривабливостi, показують життя селО .
Некрасов дуже точно малює безвихiдний трагiзм положення селянина,
темнi сторони його побуту й психологiï, закоренiле вiкове рабство й
гноблення. Але в цього приниженого народу вже з'являються яскравi,
сильнi особистостi, теперiшнi героï. Такi Яким Нагой, Єрмил
Гирин, Савелiй, якi в майбутньому здатнi стати теперiшнiми народними
ватажками. Поет захоплюється ïхньою богатирською силою,
працьовитiстю, але показує й негативнi сторони ïхнього життя.
Так, Яким Нагой говорить про себе, що вiн до смертi працює, до
пiвсмертi п'є. Однак бiльша частина селян зберегла
достоïнство. Навiть Якiв Вiрний, котрий уважався зразковим холопом,
зважився на протест, нехай навiть i поплатився за це власним життям.
Некрасов вiрить, що, незважаючи на, здавалося б, безмежне терпiння
народу, вiн пiднiметься на боротьбу. Закликом до боротьби служить Пiсня
Еремушке, де поет проголошує:
Неприборкану, дику До гнобителiв ворожнечу И доручення велику До
безкорисливоï працi, Глибокою вiрою в народ, у його творчi сили, у
його талановитiсть наповнений вiрш Школьник. Сiльський хлопчик, школяр
нагадує поетовi про славну долю ЛомоносовО. Некрасов вiрить, що
саме з народу прийдуть новi, яскравi таланти, якi прославлять Росiю: Не
бездарна та природа , Не загинув ще той край, Що виводить iз народу
Стiльки славних, те й знай… Поезiя Некрасова — поезiя життя.
Ïï сувора правдивiсть сполучається з високою
майстернiстю й досконалiстю форми.