Населення Ефiопiï. Ефiопська мала раса
ЗмiстВведення
Етногенез. Древня iсторiя , мiфологiя й культура
Антропологiчний тип ефiопськоï раси. Мiсце проживання
Мови
Господарство народiв Ефiопiï (середина ХХ в.)
Сучасна Ефiопiя
Список лiтератури
Введення
Людськi раси — iсторично сформованi групи людей, зв'язанi
єднiстю походження, що виражається в загальних
спадкоємних морфологiчних i фiзiологiчних ознаках, що варiюють у
певних межах. Поняття раси має бiологiчну основу: подiбнiсть ознак
мнемичеськи обумовлене (передається в спадщину) . Широко поширене
подання про розподiл сучасного людства на три раси:
чорну,
бiлуi
жовту. Однак колiр шкiри (розходження якого
залежать вiд кiлькостi барвника-пiгменту меланина) є не
єдиним, а в деяких випадках i не основнiй ознацi для розмежування
рас. Антропологи використовують для такого розмежування сукупнiсть
подiбних ознак. Серед них: 1. Пiгментацiя шкiри (кiлькiсть меланина,
глибина залягання) 2. Пiгментацiя волось 3. Форма волось (курчавость) 4.
Твердiсть волось 5. Пiгментацiя очей (темнi, свiтлi, змiшанi) 6.
Розвиток третинного волосяного покриву (особа, тiло) 7. Форма очей
(широкi, середнi, вузькi) 8. Епикантус — верхня ськладка столiття
(перекривання краю слiзного горбка) 9. Нiс (висота, довжина, ширина,
форма, спинка носа) 10. Рот (товстi, середнiй, тонкi губи) Серед рас
сучасних людей, що належать до одного виду Homosapiens, у першу чергу
видiляють найбiльш великi пiдроздiли, звичайно називанi бiльшими расами.
Це европеоидная (євразiйська) , монголоïдна ( азиатсько-
американська) , негроïдна (африканська) i австралоидная
(океанийськая) . Двi останнiх звичайно поєднують в одну австрало-
негроïдну (екваторiальну) расу.
У зонi контактiв бiльших рас iснує ряд перехiдних i змiшаних
расових типiв. Перехiдними звичайно називають такi раси, якi
сформувалися в настiльки вiддаленi часи, що тепер важко встановити, чи
є вони результатом змiшання двох рас або ж зберiгають древнi риси,
що iснували в бiльших расових стовбурiв до ïхнього розчленовування.
Змiшанi ж расовi типи утворювалися не тiльки в стародавностi, але й у
середньовiччя, а також у новий i новiтнiй час у процесi метисации. Так,
перехiдний уважають ефiопську расу на сходi Африки, що виникла на
Африканському Розi в далекiй давнинi. За формою носа й будовi лицьового
кiстяка ефiопи майже не вiдрiзняються вiд пiвденних европеоидов, але
шкiра в них майже така ж темна, як у негрiв. Серед негроïдних рис
— спиралевидние волосся, темнi очi. Европеоидние риси —
вузька особа, вузький довгий нiс, середнi губи.
Етногенез. Древня iсторiя, мiфологiя й культура
Походження. Етимологiя слова
Ефiоп. Виникнення мови. Джерела
культури. Початку релiгiï. Правителi Абiссiнiï. Мiжнароднi
вiдносини
Ефiопська перехiдна раса має глибокi корiння в найдавнiшiй
iсторiï й мiфологiï. До нашого часу дiйшла стародавня назва
Ефiопiï —
Абiссiнiя. Незалежна держава Абiссiнiя,
населена в той час кольоровими християнами, уважається найстаршим
з доiсторичних утворень на африканському ґрунтi. Початку
цiєï держави, втiм, досить темнi. Переказ сходить до часiв
пануючи Соломона, i першим засновником абиссинського царства
називається мiфiчний син Хама, по iм'ю Куш, що оселився в Аксуме,
найдавнiшому царському мiстi на захiд вiд Адуа втигре; по iм'ю його,
також мiфiчного, сина Ефiопа, нiбито вся краïна названа
Ефiопiєю.
Царицю Сабейськую легенда переносить в Абiссiнiю i ïï сина,пануючи Менелика або Давида, видає за нащадок ïï
зближення iз Соломоном, царем Iудейським. У всiх цих ськазаннях
утримується згадування про колишнi тiснi зносини Абiссiнiï iз
протилежним арабським материком. У першому дохристиянському тисячорiччi,
не пiзнiше 300 р. до Р. Х., сабейци Ємену вiдправили надлишок
свого населення через Червоне море в Абiссiнiю; тiльки тодi, коли
ефiопськиймова , завдяки християнству, придбав свою лiтературу,
як указує Гуго Винклер, сабейський мова був витиснутий з
Абiссiнiï. Згодом справа повернулася iнакше: в останнi
дохристиянськi столiття володарi Абiссiнiï, у свою чергу,
переступивши за море, затвердилися в Сабе, пiдпорядкованоï в той
час гимиаритам; тiльки часом iудеям, що домоглися зрештою панування над
Сабой, вдавалося звiльнятися вiд абиссинськой опiки. Але з 525 р. по Р.
Х. Инмен протягом семи сторiч перебував пiд владою абиссинських вiце-
королiв. Подiбнiсть прислiвника геез, считавщегося в Абiссiнiï й
тепер священною, богослужбовою мовою, з гимиаритським прислiвником
Пiвденноï Аравiï досить значно. З гееза, на якому писанi
рукописи XIII сторiччя, що дiйшли до нас, утворився нинiшнiй дiалект
Тигрi, i мови Амхари й Шоа вважаються похiдними невiдомоï вже нинi,
бiчноï галузi гееза. Все це доводить, що пiвдень Червоного моря
завжди ськорiше зв'язував, чим роздiляв народи Аравiï й
схiдноï Африки.
Iснування за старих часiв зв'язку мiж Абiссiнiєю i Єгиптом
пiдлягає сумнiву. По Геродоту, з вiйська пануючи Псамметиха 240
тис. воïнiв вийшли до царя ефiопiв, що оселив ïх у своïй
краïнi. Досить iмовiрно, однак, що в цьому й у деяких iнших
випадках пiд древньою Ефiопiєю варто розумiти не абиссинськое
плоськогiр'я, а краïну верхнього Нила; передбачуванi древнi
єгипетськi пам'ятники в Абiссiнiï виявилися пiзнiшого,
давньоєгипетського походження. Набагато ймовiрнiше древнi
вiдносини до грецького i єврейського культурного кола; але не
можна затверджувати, що в Абiссiнiï до введення християнства
панувало iудейське вiровчення. Втiм, i тепер ще в Абiссiнiï живе
багато євреïв (фалаши) , i в абиссинськом християнствi
є деякi єврейськi риси.
Християнство було уведено в Абiссiнiï в IV столiттi нашого
лiточислення, двома полоненими молодими християнами iз заходу, Фрументом
i Едесием. Абиссинськая церква зав'язала стосунки з Коптськой церквою в
Єгиптi, вiд патрiархiв якоï, що мають своє
мiсцеперебування в Каïрi, патрiарх Абiссiнiï, абуна,
одержує свою присвяту. У першi сторiччя християнськоï ери й
грецький вплив дiяло на Абiссiнiю з тодiшньоï головноï гаванi
Адулис. У це й наступний час Абиссинськое царство називалося, по iм'ю
головного мiста, Аксумським або Аксумитським; пiзнiше й навiть до нового
часу часто зустрiчаються назви Хабаш або Хабеш. На думку Рейниша,
можливо, що це iм'я й навiть слово Абiссiнiя походить вiд слова habasat,
що означає суспiльство або товариство, отже, що натякає на
колишнi торговельнi пiдприємства пiвденних арабiв. Назва Хабасат,
по Глазеру, зустрiчається й у Пiвденнiй Аравiï й значать тут
збирачi смоли; подiбне значення має й
Атиоб(ефiопи)
.
У середнi столiття iслам почав своє вторгнення в пiвнiчно-схiдну
Африку, проникав туди всi далi й далi й, нарештi, в XVI столiттi
наводнив всю Абiссiнiю. З тих пор християнська церква краïни
вiддiлилася вiд iншого християнства, але, хоча й у нерухливому станi,
удержалася до нинiшнього часу. Однак, саме в перiодi натиську iсламу
зав'язалися зносини мiж абиссинськими християнами й римсько-католицькою
церквою. Тодi думали знайти в Абiссiнiï царство первосвященика
Iоанна, що захiднi народи шукали так довго. Бажання ввiйти в
безпосереднiй зв'язок iз цим царством, що вважалося досить могутнiм,
впливало на експедицiï, вiдправленi Генрiхом Мореплавцем. У
своïх поïздках в Iндiю португальцi, дiйсно, попадали в
Абiссiнiю; єзуïти з'явилися в краïнi, i в 1626 р.
правитель iз усiм своïм двором приєднався до римськоï
церкви. Це звертання тривало, втiм, недовго, — уже через шiсть
рокiв пiсля цього католицькi священики були вигнанi, i з тих пор
абиссинськая церква, що коштує всього ближче до греко-росiйського,
не зачiпалася вже нiякими зовнiшнiми впливами.
До половини XVIII столiття вся Абiссiнiя перебувало пiд владою негуса
негести, пануючи царiв, що доручав керування окремих провiнцiй
намiсникам, расам. Однак, влада негуса стала поступово слабшати, i в
1831 роцi краïна розпалася на 3 держави — Тигрi, Амхару й
Шоа, до яких у пiзнiший час приєдналися Годжам i Каффа. Мiжусобнi
вiйни усе бiльше й бiльше руйнували згуртованiсть держави, i з пiвдня
набiги галласов заподiювали постiйнi утруднення.
Лише в 1853 роцi один з нижчих чиновникiв в Амхаре, по iм'ю Казаи, знову
з'єднав все царство й вступив на престол Абисинии пiд iм'ям
Феодора I. На початку керування його вiдрiзнялося помiрнiстю, але коли
багато листiв i клопотання його, зверненi до англiйського уряду,
залишалися без вiдповiдi й уваги, вiн здiйснився озлобленням проти
європейцiв взагалi, i насильно затримав у своïй краïнi
англiйського консулаи iнших європейцiв. Коли переговори з ними
виявилися марними, Англiя оголосила йому вiйну, i наприкiнцi 1867 року
почався один iз самих визначних гiрських походiв новiтнього часу. Мули з
Iспанiï, Iталiï й Малiй Азiï, верблюди з Аравiï i
Єгипту й слони з Iндiï супроводжували невелике вiйсько,
чисельнiстю близько 12 тисяч чоловiк. Проти очiкування, абиссинци не
зробили спершу майже нiякого опору; таким чином, англiйське вiйсько, не
стримуване ворогом, могло досягти внутрiшньоï частини плоськогiр'я,
де Феодор зi своïм вiйськом думав удержатися в ськелястому
змiцненнi Магдале, що вважалося неприступним. Але коли у квiтнi 1867
року почалося бомбардування Магдали, Феодор був покинутий здебiльшого
своïх вiйськ i покiнчило життя самогубством.
Потiм пiшли виснажливi внутрiшнi вiйни, поки Iоанн II з Тигрi не вступив
в 1872 роцi на престол. Йому вдалося, незважаючи на багато зiткнень iз
єгиптянами й галласами й на непокору Менелика, правителя Шоа й
Каффи, удержатися на престолi довгий час, поки в 1888 роцi вiн не
вступив одночасно в боротьбу з iталiйцями, якi тим часом з'явилися на
морському березi, з махдистами й з Менеликом. Численне вiйсько махдистов
виступило в похiд проти Абiссiнiï; абиссинци були зовсiм розбитi на
рiвнинi Дебра-Сина, i стародавнє мiстечко Гондар був узятий,
розграбований i зруйнований махдистами. 9 березня 1889 року знову
вiдбулася битва пiд Галабате; перемога вiдмiнювалася вже на сторону
абиссинцев, коли король Iоанн упав, уражений кулею. Цим була вирвана
перемога в абиссинцев; тiло короля було вiдправлено в Омдурман i
виставлене там; влада халiфа перебувала, очевидно, на висотi
своєï могутностi.
Але в Абiссiнiï ще раз з'явився енергiйний владар, що безсумнiвно
перевершує своïх попередникiв, Менелик II iз Шоа, якого
iталiйцi спершу охоче пiдтримували, внаслiдок чого вiн ще в 1889 роцi
мiг вступити на престол Абiссiнiï. Згодом, втiм, правлiння
виявилося несприятливим для iталiйцiв. Розбрати й внутрiшнi вiйни в
Абiссiнiï не припинилися й при Менелике, але давно вже краïна
не була обширнее й замечательнее, чим тепер. На заходi домагання
Абiссiнiï доходять до Бiлого Нила; на пiвднi абиссинськие вiйська
спустилися iз плоськогiр'я, спустошуючи краïни галласов; на сходi
iталiйська область знову звузилася, i про протекторат Iталiï над
Абiссiнiєю не може бути й мовлення. Як справедливо зауважує
Карл фон Брухгаузен,
ще небагато рокiв тому глузували з домагань. Цар Менелик,
абиссинського володаря, що бажав розсунути своï границi до Хортума
й до озер Рудольфа й Вiкторiï, а тепер уже нiхто не смiється
над ними. Абiссiнiя, — чого ще кiлька десятилiть тому назад нiяк
не можна було припустити, — зробилася фактором у
європейськiй полiтицi й перебуває в дружнiх вiдносинах
особливо iз Францiєю й Росiєю, але також i з Англiєю,
що вiдмовилася на ïï користь вiд частини своєï
Сомалiйськоï областi, i, зрештою, з Iталiєю
що народився в 1842 роцi, по оповiданнях знаючих його осiб, був
талановитим правителем, добре ознайомленим з полiтичними умовами й поза
межами своєï держави. Вiн був високого зросту й темного
кольору шкiри. Можливо, разюче вiдродження Абiссiнiï в
стародавностi iз глибокого зацiпенiння залежало як вiд самого народу,
так i заснована на якостях правителя i його вiйська.
Життя древнiх абиссинцев. Одяг. Прикраси. Зброя. Житло. Характер народу
Життя абиссинцев у стародавностi iз зовнiшньоï сторони по деяких
рисах була подiбна з життям арабiв. Чоловiка носили широкi шаровари,
накидку й пов'язку навколо тiла, жiнки — довгi сорочки й накидки,
абиссинци магометани — тюрбан i сандалiï. Для теперiшнiх
абиссинцев особливо характернi були шаровари. Сама вживана прикраса в
абиссинцев — шийнi пов'язки з амулетами, а в жiнок — срiбнi
й золотi прикраси, кiльця, дзвiночки, щипчики, вушнi розетки й т. п. Як
зброя колись служили ґнотовi рушницi, як i в Аравiï, списи й
бiльшi щити з буйволовоï шкiри. У вiйнах останнього часу в руках
абиссинцев перебувала й сучасна вогнепальна зброя. У числi жител кам'янi
будiвлi займали видатне мiсце, але, по бiльшiй частинi, вони вибудуванi
недбало, так само, як i хатини, що були в багатьох випадках круглими
солом'яними житлами, оточеними огорожею з тернику. Церкви вiдрiзнялися
бiльше ретельною архiтектурою, хоча часто являли собою лише круглi
солом'янi хатини, але там можна було знайти й церкви, висiченi в
ськелях, досить значноï величини.
Зовнiшнє життя древнiх абиссинцев здається вбогий i
малорозвиненоï, i характер народу не робить сприятливого враження.
У Європi вiдомi, по перевазi, дурнi сторони народного характеру й
державного життя абиссинцев, у всякому разi, набагато бiльше, нiж бiльше
вигiднi риси, якi, звичайно, не зовсiм ïм далекi. Правда,
абиссинськое християнство, у своïй довгiй замкнутостi й глибокiй
нерухомостi, не може робити враження освiжаючi й приваблюючого до себе,
але навряд чи йому можна вiдмовити в здатностi до подальшого розвитку.
Воно дотепер майже заглушалося дрiб'язковою обрядовiстю, зовнiшнiм
святенництвом i символiчними прийомами: воно страждає й моральними
недолiками, недостатньою чистотою життя бiлого й чорного духiвництва,
загальною закостенiлiстю, вiрою в чаклунiв i гадання. Це
виражається й у зовнiшнiх обрядах, що мiстять багато ветхоï
врочистостi; правда, у духовних осiб можна знайти стародавнi книги й
церковнi рукописи, але знання ïх дуже обмеженi; новi книги можна
знайти дуже рiдко й загальна освiта перебуває в станi регресу. Але
якщо християнська церква в Абiссiнiï не виявляє внутрiшнього
розвитку, то християнство, взагалi, останнiм часом усе бiльше й бiльше
здобуває ґрунту: iслам вiдступає тут, протилежно
многим iншим краïнам Африки. Незважаючи на всi, християнство все-
таки сприяло тому, що ця краïна зайняла трохи вище культурне
положення; наслiдками християнства є почасти бiльше м'якi вдачi й,
особливо, вiдсутнiсть работоргiвлi й вище положення й недоторканнiсть
жiнки.
Проте, iсторiя Абiссiнiï до новiтнього часу показувала, що в народi
ховається вiдома схильнiсть до жорстокостi й звiрства. В
англiйськоï армiï зник усякий жаль до низверженному Феодору,
коли стало вiдомо, що ще за день до настання, 350 полонених були
порубанi, i сам правитель приймав у цьому участь доти, поки в нього не
утомилася рука. На початку XX столiття абиссинськими полчищами, що
проникали до пiвдня до Огадена, навiть до Бердери на Джубе, були
зробленi в краïнах галласов страшнi жорстокостi.
Абиссинци iз. Неохайнiстю хижацьких абиссинцев
Шоа, говорить Менгес, — теперiшнiй бич i загибель кожноï
краïни, де вони поселяються
порозумiються й разюче поширення холери в краïнах галласов, що
спостерiгалася кiлька рокiв тому назад.
Правитель, негусак негести, цар царiв, був абсолютним владарем i в очах
народу є уособленням уряду. Негусак один був вiдповiдальний за
всi, за вiйну й мир, за гарне й дурне положення краïни. За старих
часiв негусак обирався знатними особами з якого-небудь стародавнього
роду. Цьому порядку обрання повинен бути приписаний занепад царства,
тому що протягом 55 рокiв, мiж 1778 i 1833 р., на престолi побувало 22
iмператора, i з тих пор iсторiя Абiссiнiï була рядом зiткнень мiж
негусом i окремими вiце-королями й намiсниками, що виражали домагання на
престол. Кожний намiсник намагався, у мiру можливостi, експлуатувати
свою провiнцiю, i навiть таким енергiйним правителям, як Феодор, що за
допомогою свого вiйська намагався потопити в кровi всякий опiр, не
вдавалося встановити порядок i спокiй: як тiльки вiн придушував
повстання в однiй частинi краïни, воно спалахувало знову в iншому
мiсцi. У часи правлiння Менелика II Абiссiнiя являла собою
з'єднання королiвств (Годжама, Шоа, Джимми, Каффи й Валомо) i
провiнцiй iз залежними начальниками; проте, нацiональна згуртованiсть
Абiссiнiï була досить значна.
Палеоантропологичеськие знахiдки. Гiпотези
В 1929 р. у Трансваалевi, у мiсцевостi Спрингбок-Флетс, був знайдений
череп, що ставиться, цiлком ймовiрно, до палеолiту. Вiн
характеризується долихокефалией, злегка похилим чолом, помiрковано
розвиненими надбрiвними дугами й, наськiльки можна судити по досить
смiливiй реставрацiï, дуже високою особою. Череп не подiбний нi з
австралоидними, нi з боськопськими черепами. Висловлювалася думка про
подiбнiсть його iз черепами сучасноï ефiопськоï групи.
Висновок цей був би дуже важливий для розумiння проблем етногенезу
народiв Пiвденноï Африки, якби вiн не був заснований тiльки на
одиничноï, i притiм реставрованоï, знахiдцi. Тому, незважаючи
на можливу правильнiсть цiєï гiпотези, уважати ïï
доведеноï не можна.
Численнi знахiдки кiсткових залишкiв дають можливiсть затверджувати, що
населення всiєï Пiвнiчноï Африки й пiвнiчноï Сахари
в епоху неолiту в загальному мало вiдрiзнялося в антропологiчному
вiдношеннi вiд сучасного й мало всi ознаки сучасноï европеоидной
раси (з безсумнiвною домiшкою ефiопського типу) . Цей тип був
розповсюджений як у Єгиптi, так i на захiд вiд його, у Суданi й у
Сахарi, не говорячи про областi до сходу й пiвдня вiд Єгипту, де
вiн iснує до наших днiв.
Хоча будова черепа древнiх єгиптян має в загальному
европеоидний характер, але, очевидно, йому властива дуже значна домiшка
ефiопського расового типу. Треба мати на увазi, що черепа европеоидов i
черепа ефiопськоï расовоï групи iз працею отличими друг вiд
друга. Беручи до уваги, що самi єгиптяни зображували себе червоно-
коричневими й безбородими, ми доходимо висновку, що населення древнього
Єгипту мало риси европеоидного типу в сполученнi з рисами
ефiопського расового типу.
При археологiчних вишукуваннях у Нубiï в 1929-1934 гг. неподалiк
вiд пiвденноï границi Єгипту, бiля мiстечка Аниба, були
знайденi поховання, у яких виявленi черепи ефiопського типу. Вони
вiдрiзняються крайньоï долихокефальностью, високими вузькими
особами й ортогнатностью. Наявнiсть прикрас i рiзних предметiв побуту
дозволило точно визначити вiк цих поховань часом середнього царства
(початок II тисячорiччя до н. е.) . Таким чином, цi знахiдки
встановлюють, що область поширення ефiопського типу простиралася далеко
на пiвнiч уже в цю епоху.
Основнi знахiдки, що свiдчать про стародавнiсть расового ефiопського
типу, були зробленi в районi Схiдноï Африки — у Кенiï й
Угандi.
В 1913 р. у пiвнiчнiй частинi Танганьïки пiд руслом рiки Оль-Геджу-
Олдоваи при геологiчних роботах був знайдений кiстяк сучасного виду
людини. Череп дуже великий, iз прямим чолом i рiзко долихокефальний.
Особа дуже високе й вузьке, злегка прогнатное, нiс теж дуже вузький i
виступаючий. Рiст
олдовайського людини180 див. Визначення
геологiчного вiку знахiдки викликало жваву полемiку. Череп виявлений пiд
руслом рiки, на пiдставi чого, визначаючи геологiчну епоху утворення
русла, вважали за можливе вiднести цю знахiдку до найглибшоï
стародавностi. Очевидно, даний випадок — це поховання в руслi
рiки. Поховання подiбного типу вiдомi в етнографiï. Iз цiєю
метою вiдводили рiку, ховали померлого на днi, а потiм направляли
ïï в колишнє русло. По переказi, вождь гунiв Аттила був
похований у вiдведеному заздалегiдь руслi рiки. Аналогiчнi способи
поховань засвiдченi також у деяких народiв Африки. Очевидно, мiсце
олдовайськой знахiдки представляє собою досить пiзнiше поховання
такого типу.
Бiля озера Ельментеита (Кенiя) при археологiчних дослiдженнях у печерi
Гембл знайдено кiлька кiстякiв, похованих у ськорченому положеннi. Вони
були густо обсипанi червоноï охрой i заваленi каменями. У
навколишньому шарi знайденi кремiннi знаряддя й керамiка. Неподалiк, на
так званiй дiлянцi Бромхеда, виявленi такi ж поховання. Усього в печерi
Гембл знайдено два повних кiстяки, на дiлянцi Бромхеда — шiсть бiльш-
менш повних черепiв i багато iнших костей. Черепа всiх цих знахiдок
схожi на олдовайський череп. Всi вони долихоили мезокефальние, особи
винятково високi, орто- або мезогнатние, носи вузькi й помiрковано
виступаючi. Рiст дуже високий. Всi цi знахiдки зовсiм явно визначаються
епохою неолiту. З антропологiчноï точки зору вони належать древнiм
представникам ефiопськоï расовоï групи, що вiдрiзняються вiд
сучасного типу бiльшими абсолютними розмiрами черепiв.
Антропологiчний тип ефiопськоï раси. Мiсце проживання
Ефiопська раса, або ефiопська антропологiчна група, представляє
собою як би ланка мiж негроïдними й европеоидними типами. До
цiєï групи належать народи пiвнiчно-схiдноï частини
Африки: Сомалiйського пiвострова, Ефiопiï й прилягаючих до неï
краïн. Очевидно, ефiопський тип представлений також i в пiвденнiй
частинi Аравiйського пiвострова. Усе найбiльш значнi народи Ефiопiï
(амхара, тигрi, гураге, галла, сомалi, данакиль, беджа й iн.) входять у
цю ефiопську групу.
Антропологiчнi типи ефiопськоï групи, з одного боку, мають деяка
подiбнiсть iз негрськими. До числа загальних ознак ставляться, по-перше,
коричневий iз червонуватим вiдтiнком колiр шкiри: вiн лише небагато
свiтлiше кольору шкiри негрських народiв тропiчного лiсу; по-друге, що
в'ються волосся, iнодi майже кучерявенькi, хоча нiколи не сягаючi
характерноï для негрiв ступеня курчавости; по-третє, досить
повнi губи, але не настiльки роздутi, як у представникiв
негроïдноï раси. З iншого боку, ознаки вiдмiнностi носять
зовсiм европеоидний характер: прогнатизм повнiстю вiдсутнiй, але вузький
i виступаючий. Таким чином, по лицьовому кiстяку ефiопська група рiзко
вiдрiзняється вiд негроïдноï раси. Тому деякi
антропологи вiдносять ефiопську групу до числа европеоидних. Специфiчнi
для неï ознаки: дуже вузьке (близько 130 мм) i досить висока особа,
вузький довгий череп (головний покажчик 74-76) , iз прямим чолом i
слабко розвиненими надбрiвними дугами, середнiй i високий рiст. Уважати
ефiопську расу результатом змiшання европеоидной i негроïдноï
рас не можна, тому що в цьому випадку повиннi були виникнути промiжнi
форми. Уважати ïï вихiдною формою, з якоï розвилися й
негри, i темноволосi европеоиди, також не можна. Бiльш можливо iнше
припущення. Одна iз древнiх форм негро-австралоидной раси могла
розвитися в напрямку зменшення прогнатизму й ширини носа, загальноï
грацилизации черепа й т. п. Питання цей доводиться вважати вiдкритим. У
всякому разi, палеоантропологичеськие данi вказують на те, що ефiопська
група вже цiлком сформувалася в ранньому неолiтi в межах Схiдноï
Африки. Досить iмовiрно, що антропологiчнi особливостi негроïдних
типiв Схiдноï Африки виникли при участi древнiх форм ефiопського
типу. Мови
Семiтськi мови Ефiопiï, або, як ïх iнодi називають, ефiопськi,
становлять одну з пiдгруп семiтських мов, найбiльш приближающуюся до
семiтських мов пiвденноï Аравiï.
Ефiопськi мови пiдроздiляються на наступнi: (a) мови североефиопськие.
До них ставляться геез, тигрi й тиграи (тигринья) . Геез — мова
древньоï держави Аксум — у цей час зник. Мовою геез в
Ефiопiï тепер ведеться тiльки богослужiння, i його викладають у
монастирських школах як мова богослужбових книг. Тигрi — мова
населення основноï частини Еритреи, бiля Массауа й на всьому
узбережжi, аж до Касали. На ньому говорять також на островах архiпелагу
Дахлак. Мова тигринья вживається до пiвдня вiд областi поширення
тигрi. Назва його походить вiд амхарського слова
тигринья, яким
населення центральноï частини Ефiопiï називає своïх
пiвнiчних сусiдiв тиграи. У межах властиво Ефiопiï живе лише
частина тиграи, iншi —i в Еритрее; (b) мови южноефиопськие (мови
властиво Ефiопiï) пiдроздiляються на захiднi й схiднi. До захiдного
ставляться амхара — державна мова Ефiопiï, захiднi дiалекти
гураге й, можливо, мова аргобба; до схiдних-схiднi дiалекти гураге й
мова населення Харара — харари.
Мiсто Харар уже в XIV в. був центром мусульманства. Вплив арабськоï
культури помiтнiше всього в цiй частинi краïни. Харари, на вiдмiну
вiд всiх iнших мов Ефiопiï, має писемнiсть, засновану на
арабському алфавiтi. Писемнiсть всiх iнших мов Ефiопiï —
амхара, тигрi, галла й iн. — заснована на древнеабиссинськом
алфавiтi. Писемнiсть всiх iнших мов Ефiопiï — амхара, тигрi,
галла й iн. — заснована на древнеабиссинськом алфавiтi геез, з
деякими до нього додаваннями. Древнеефиопськая писемнiсть виникла на
основi сабейськой писемностi — одного з видiв южноарабського
листа.
У число южноефиопських мов входить майже зниклий нинi мова гафат.
Наприкiнцi XVII в. на ньому говорило населення областi Гафат, що
зберегла ця назва до наших днiв. Судячи з повiдомлення сучасного нам
ефiопського iсторика Аляка Тайе, що видав в 1927 р.
Iсторiю, дотепер мiсцевi жителi областi Гафат iнодi ще говорять
Ефiопiï
мiж собою на цiй мовi. Зникнення його показує, з якою швидкiстю
поширюється державна мова Ефiопiï — амхарський.
Господарство народiв Ефiопiï (середина ХХ в.)
Ремесла. Промисловiсть. Одяг. Прикраси. Обробка шкiри, дерева.
Гончарство. Плетиво
У господарствi народiв центральноï й пiвнiчно-захiдноï
Ефiопiï значне мiсце займають такi ремесла, як ткацтво, обробка
шкiри, плетиво, гончарство, обробка дерева й металу.
Одяг виготовляють iз домоткани. Горизонтальний ткацький верстат амхара,
тигрi й галла досить широкий i дозволяє довести ширину тканини до
1 м. Вироблення тканин для широкого вжитку майже припинилося в мiстах ще
до iталiйськоï окупацiï, тому що мiсцеву тканину витиснули
англiйськi, американськi i японськi ситцi, але вона знову вiдродилася
пiд час другоï свiтовоï вiйни у зв'язку зi ськороченням
iмпорту.
Чоловiчий костюм працюючого населення ськладається зi штанiв,
довгоï сорочки, накидки — шамми й бурнуса. Чоловiча сорочка
туникообразного покрою — камис шиється з одного шматка
тканини з вирiзом для голови; вшитi довгi рукави сильно звуженi в кистi.
Ворiт сорочки стоячий. Короткi й вузькi штани — сури зшиваються iз
двох полотнищ i чотирикутного клина, що утворить широкий крок, i трохи
нижче колiн щiльно обтягають ногу. Сорочку носять поверх штанiв. Широкий
пояс (маканат) має в довжину 6-10 м, завширшки 15-35 см; на обох
кiнцях пояса витканi рiзнобарвними шовковими нитками поперечнi смужки.
Цей пояс обертається навколо талiï кiлька разiв.
Шамму носять поверх сорочки. Шамми бувають рiзнi: властиво шамма —
з вузькою кольоровою облямiвкою по двох довгих сторонах, шамма без
облямiвки — рiк зекзек, тонка шамма iз широкою червоною смугою, що
йде уздовж шамми посерединi, — джано, або кута, i тонка шамма iз
широкою рiзнобарвною шовковою вишивкою посерединi — макалькем, i
т. д. Способи носiння шамми дуже рiзноманiтнi.
У холодну погоду поверх шамми надягають бурнус iз чорноï вовни з
каптуром для голови. Бурнуси-Накидки без рукавiв надiваються через
голову. У гарну погоду звичайно головного убору не носять i в дуже
рiдких випадках пов'язують голову шматком бiлоï тканини —
шаш, серпанковоï або бавовняноï.
Взуття в бiльшостi випадкiв вiдсутнiй. Тiльки коли селяни направляються
в пустельнi мiсцевостi, де розпечений пiсок обпалює пiдошви нiг,
вони надягають сандалiï. Сандалiï зшиваються iз семи-восьми
шарiв шкiри, що вирiзується по ступнi.
Чоловiчий одяг iмущих класiв населення звичайно ськладається iз
сорочки, штанiв i особливого виду бурнуса — кабби. Сорочку й штани
шиють iз дорогою тонкоï матерiï, часто iз шовковоï. Ворiт
сорочки й рукави застiбаються на безлiч дрiбних круглих мiдних або
срiбних ґудзикiв i обшитi чорним шовковим бордюром. Кабба, це
накидка iз чорного тонкого сукна, шовку або атласу, що часто обшли
бахромою або золотий тасьмою. Як головний убiр носять бiлу або кольорову
пов'язку або солом'яний капелюх. Шкiрянi орнаментованi сандалiï
поступаються мiсцем європейського взуття зi шнурками й гетрами.
Сучасний костюм — штани, сорочку iз краваткою й пiджак —
носять переважно iнтелiгенти, чиновники й купцi. Бiльшiсть населення
дотримується нацiонального костюма.
Одяг селянки ськладається з довгоï щiльноï сорочки,
шамми й бурнуса. Шамма iнодi прикрашається вузькою вишитою
облямiвкою з бокiв. Штани селянки носять тiльки при верхiвковiй
ïздi. Селянки ходять босонiж, з оголеною головою, лише зрiдка
пов'язуються хусткою. Волосся заплiтаються в численнi кiськи, що
починаються в чола й спуськаються на плечi.
Костюм жiнки iмущих класiв вiдрiзняється вiд описаного вище тiльки
якiстю матерiалу. Сорочки мають той же покрiй, що й у селянок. Рукава
дуже вузькi, iнодi бiльше пiвтора метрiв довжини. Сорочку пiдперiзують
широким поясом, як у чоловiкiв. Шаровари довжиною бiльше трьох метрiв,
сильно звуженi в щиколотки, утворять поперечнi ськладки. Рукава сорочок
i краю штанiв розшитi кольоровим шовком. Нацiональний ефiопський
орнамент вишивки на одязi вiдрiзняється дуже своєрiдним i
ськладним малюнком, що нагадує тi квiти, те геометричнi фiгури, i
виконується чорним, червоним i сiрим шовком. Шамми жiнок iмущих
класiв виготовляються з тонкоï привiзноï тканини; кабби шиють
iз чорного сукна, атласу або шовку з яськравою бахромою. Жiнки носять
головну пов'язку, поверх якоï надягають фетровий капелюх. На ногах
— шкiрянi сандалiï або привiзнi європейськi туфлi.
I жiнки, i чоловiка люблять рiзнi прикраси мiсцевого виробництва, по
своïй якостi майже що не уступають тонким виробам ювелiрiв
Європи. Жiнки носять рiзноманiтнi коштовностi: серги — гутча
тонкоï фiлiгранноï роботи, намиста, браслети, кiльця iз золота
й срiбла, головнi шпильки — вальба, срiбнi колечка, що надягаються
по неськольку штук на перший суглоб пальця — калабат. Чоловiка
носять мiднi й золотi серги, iнодi з пiдвiськами з ланцюжкiв.
Ще наприкiнцi XIX в. ефiопськi воïни носили поверх сорочки джано
(шамму iз червоною смугою внизу) , лемд (накидку) i головнi пов'язки з
левиноï гриви. У цей час лемд (оксамитова накидка, за формою
напоминающая шкiру лева, леопарда або барса) надiвається в дуже
рiдких випадках. Майже повсюдно уведений європейський вiйськовий
костюм, якому доданi деякi нацiональнi риси: до верху офiцерського
кашкета пришивається шматок хутра, тому що ранiше воïни
носили на головi пов'язки з левиноï гриви. Iнодi замiсть погонiв
пришивають шматки хутра. Воïни носять обмотки й майже всi ходять
босонiж, лише деякi мають шкiрянi сандалiï. Обробка шкiр, так само
як i ткацтво, має велике значення в господарствi народiв
Ефiопiï. Зi шкiри виготовляють сiдла, збрую, ременi, сумки, щити й
пiхви, глечики для води, формою чайники, що нагадують, рiзноманiтний
посуд, футляри для рогових i дерев'яних кубкiв. Щити служать тепер
тiльки для вiйськових парадiв; ïх виробляють зi шкiри бика,
гiпопотама або буйвола.
Не менш митецькi народи Ефiопiï в обробцi дерева й рога,
виробництвi глиняного посуду, плетивi кошикiв i iнших виробiв. Плетенi
вироби найрiзноманiтнiшоï форми й призначення дуже поширенi в
побутi. Спосiб плетива кошикiв — спiральний. Для обробки
користуються соломою, пофарбованоï в рiзнi кольори, частiше
зелений, жовтий або фiолетовий; сомалi й данакиль вiддають перевагу
жовтий i лiлувато-червоний. Орнамент — шаховий ромбовидний або у
виглядi концентричних кiл рiзного фарбування. У великому ходi кошика
довгасте й плоськодоннi; дно й отвори ïх мають овальну форму,
кришки — конусоподiбну. Дуже часто зустрiчаються плетенi посудини
у виглядi графинчиков, вiдкритi кошики у формi вази на пiдставцi. Для
впакування кава амхара, галла й тигрi плетуть бiльшi мiшки. Становлять
iнтерес плетенi сита, стiл-кошик i парасольки. Сита з пiдставками
роблять iз товстих, попередньо щiльно ськручених мотузок. Стiл-Кошик
— кругле плетене блюдо на високiй широкiй пiдставцi у формi
усiченого конуса; у переверненому видi стiл цей може служити кошиком для
зберiгання запасiв.
З дерева виготовляють посудини, частини сiдел, плуги, ратища копiй i т.
д. Виделиваются всiлякi рiзьбленi ложки, дерев'янi посудини, широкi
чашки для зберiгання капусти й м'яса, дерев'янi рiзьбленi кубки для
пити. Всi вироби орнаментованi рiзьбленням у виглядi концентричних кiл
або трикутникiв i часто пофарбованi в червоний, желти й чорний кольору.
Трохи грубiше й простiше по виробленню дерев'яний посуд сомалiйцiв.
Рiг iде на виготовлення начиння й табакерок. Дном для рогових кубкiв
звичайно служить дерев'яний або шкiряний кружок.
Глиняний посуд тепер витiсняється привiзний металевоï.
Гончарний посуд населення виробляє двома способами: амхара, тигрi
й галла — шляхом спiрального нарощування валикiв; каффичо й
сомалiйцi — шляхом витягування. Обидва способи дають прекрасний
результату,, навiть без застосування гончарного кола. Звичайно посудини
пiддаються тривалому випалу на вогнi. Iнодi ïх покривають зовнi
глазур'ю. Форми глиняних посудин рiзноманiтнi: для води виготовляють
бiльшi глечики з бiлоï глини, круглодонние горщики служать для
зберiгання масла або рiдкого тесту; у неглибоких широких миськах iз
двома ручками замiшують тiсто; на глиняних ськоворiдках печуть коржа;
маленькi посудини використовуються для варiння й зберiгання приправ до
страв.
Дуже поширенi також вироби мiсцевих ковалiв. У ХIХ в. ковалi постачали
воïнiв шаблями, кинджалами, ножами, наконечниками копiй. Ювелiри
виготовляли iз золота й срiбла браслети, серги, ажурнi срiбнi прикраси
для головних уборiв i т. п. зразки, привезенi росiйськими мандрiвниками,
свiдчать про високий рiвень ювелiрного мистецтва в Ефiопiï.
Сучасна Ефiопiя
Загальнi вiдомостi. Державний лад. Населення. Архiтектура й образотворче
мистецтво
Сучасна Ефiопiя — соцiалiстична держава в Пiвнiчно-Схiднiй Африцi.
Граничить на Заходi iз Суданом, на пiвднi — з Кенiєю, на пiвденно-
сходi — iз Сомалi, на сходi — iз Сомалi й Джiбутi. На
пiвнiчному сходi обмивається Червоним морем. Населення — 29
млн. чiл. (1977) . Столиця — м. Аддис-Абеба. Ськладається з
14 провiнцiй.
З 1974 вся повнота влади належить Тимчасовiй вiйськовiй адмiнiстративнiй
радi (ВВАС) . Вищий орган ВВАС — з'ïзд ВВАС. Вiн обирає
ЦК iз 32 членiв i Постiйний комiтет з 16 членiв, визначає основнi
напрямки внутрiшньоï й зовнiшньоï полiтики, затверджує
бюджети, плани розвитку, визначає завдання оборони, державноï
безпеки, ратифiкує договори, ухвалює рiшення щодо створеннi
або лiквiдацiï державних органiв i громадських органiзацiй,
повiдомляє вiйну або надзвичайний стан. ЦК ВВАС здiйснює
загальне керiвництво внутрiшньою й зовнiшньою полiтикою, Постiйний
комiтет ВВАС — полiтико-iдеологiчне керiвництво. Глава держави й
уряду — голова ВВАС. З вересня 1975 р. затвердженi новi державний
герб i державний прапор .
Бiльша частина населення Ефiопiï ставиться до ефiопськоï раси;
захiднi й пiвденно-захiднi райони населенi представниками
негроïдноï раси. Народи Ефiопiï (ефiопи) говорять
переважно на мовах семито-хамитськой сiм'ï. Амхара (амара) ,
гураге, агобба, харари, тиграи, тигрi й чать бени-амер говорять
семiтськими мовами. Найбiльш великi народи — галла й амхара. Пiвнiчно-
захiднi, захiднi й пiвденно-захiднi окраïни Ефiопiï населяють
народи, що говорять на нилотських мовах i мовах Схiдного Судану: нуер,
анаук, бурун, туркана, бареа, кунама, берта, ари, дмитрику й iн. В
Ефiопiï формується ефiопськi нацiï, основним етнiчним
компонентом якоï є амхара, гураге, частково тиграи, галла
центральноï частини Ефiопiï, агау, каффа, уоламо й iн. У
краïнi багато вiрменiв i грекiв, що давно переселилися в Ефiопiю, у
великих населених пунктах живуть також араби, iндiйцi, пакистанцi,
вихiдцi з Європи, Америки й сусiднiх африканських краïн. По
релiгiйнiй приналежностi бiля половини населення — мусульмани,
бiльшiсть iнших — християн монофиситського користi. Невелика
група, що йменує себе фалаша (говорить на дiалектi агау)
сповiдає iудаïзм. На крайньому пiвднi, пiвночi й заходi
краïни зберiгаються мiсцевi традицiйнi вiрування. Державна мова
— амхарський. Офiцiйно прийнятий у краïнi ефiопський календар
зберiгає ряд рис, що сходять до древнiх близькосхiдних календарiв
(30 днiв у кожному мiсяцi, додатковий тринадцятий мiсяць) ; лiточислення
зрушене на 7 рокiв 8 мес. назад у порiвняннi з iншими християнськими
календарями.
У багатоликому й древнiм мистецтвi Ефiопiï сполучаються
традицiï африканськоï культури й спадщина древневосточного
мистецтва, самобутнє переосмислення християнських архiтектурних
типiв i сюжетiв i європейськi впливи. До найдавнiшого (до 2-го
тис. до н. е.) кушитським культурам Пiвденноï Ефiопiï сходять
кам'янi стели зi схематичними зображеннями людини й символiчних знакiв;
пiзнiше в Пiвденнiй Ефiопiï ставилися нагробнi дерев'янi людськi
фiгури народу консо. На пiвнiчному сходi краïни вiдкритi наськальнi
розписи (Ганзаба, Адди-Кейнх) , рельєфи (Шебе) з фiгурами бикiв,
рельєфнi людськi фигри ( Даро-Кавлос) . стосовнi до доiсторичного
перiоду й бiльше пiзнi. У серединi 1-го тис. до н. е. на гiрськi плато
розцвiло мистецтво древневосточного типу, джерела якого лежали в Сабе
(Юж. Аравiя) : будiвлi з тесаних кам'яних плит — прямокутнi храми
iз плоською покрiвлею (Йеха, Хаульти) , греблi: вiвтарi ифризи iз
зображенням гiрського козла (мiсячне божество Альмаках) ; узагальнена,
плавна по силуетi ськульптура — сидячi царськi фiгури,
рельєфи, теракотовi й кам'яного голови 5-4 вв. до н. е; вiдомi
також наськальнi зображення левiв (Гобедра бiля Аксума) , кам'янi й
бронзовi фiгурки тварин, кам'янi сфiнкси, вотивние трони. Пiдйом
мистецтва Ефiопiï наступив в 1-й пол. i сiрий. 1-го тис. до н. е. з
пiднесенням Аксумського царства. Будувалися бiльшi палаци з каменю з
дерев'яними зв'язками в 2-3 поверхи, iз плоським дахом на стовпах, iнодi
iз внутрiшнiми дворами (палац Такха-Марьям в Аксуме) , кам'янi стелли
висотою до 33 м, що iмiтують багатояруснi вежi; трони на схiдчастих
пiдставах, греблi, водоймища, ряди житлових будинкiв. Еллiнiстичнi
впливи вiдчуваються в рiзьбленнi по каменi: бутонообразние капiтелi
гранованих стовпiв, зображення архiтектурних мотивiв i пiвмiсяця (на
стелах) , виноградноï лози. Керамiка розписувалася геометричним
орнаментом, iнодi зображеннями людей, тварин, рослин . На монетах
представленi профiльнi голови царiв, оточенi столiттям колось. Пiсля
християнiзацiï Аксума (сiрий. 4 в.) будувалися монастирськi
комплекси й базиликальние церкви: у комплексi Дебре-Дамо трехнефная
церква, з нартексом i хорами, має дерев'янi стелi, у тому числi
iмiтацiю зводу в середньому нефi; потовк нартекса прикрашають 33 касети
зi стилiзованими фiгурами тварин i геометричним вiзерунком.
Пiсля занепаду Аксума традицiï мистецтва Ефiопiï вiдродилися в
12-13 вв. у середньовiчному царствi до сходу вiд озера Тана зi столицею
Лалибела. Палаци й суспiльнi будинки Лалибели не збереглися, але дiйшли
висiченi в туфових масивах, вибудуванi в печерах або окремо вартi
церкви. Ськельнi церкви (у Лалибеле й багатьох iнших мiсцях) мають
базиликальний, iнодi хрестоподiбний план i плоськi дахи; усе аж до
деталей вирiзано з каменю, причому iмiтуються зводи, древянние зв'язки й
лиштви, раськреповки й тяги. З коптським i сiрiйським мистецтвом
зв'язане рiзьблення по каменi: хрести й аркади на дахах церков,
рельєфи на фасадах церков Бет-Марьям i Бета-Голгофа в Лалибеле; у
декор церкви в Йемрахе входять зображення африканських тварин. З'явився
фреськовий живопис-стилiзованi площиннi фiгури святих, зображення
мисливських сцен i тварин (церква Медхане-Алем у Лалибеле) ,
євангельськi сюжети (церква Бет-Марьям) , геометричний орнамент.
Яськравiсть кольору й площиннiсть вiдрiзняють темпернi iкони, у тому
числi диптихи й триптихи; вiдомi також панно на полотнi. З 14 в.
розвивалася ефiопська мiнiатюра, що переломила впливи коптського, сиро-
месопотамського, вiрменського мистецтва в схематичному площинному, але
повному наïвноï виразностi i яркою барвистостi стилi. В 15-16
вв. Ефiопiя вiдродилася як цiлiсну державу, будувалися мiста, палаци,
багатi церкви (бiлокамiнна церква Макана Селассие в горах Уолло —
центральне святилище, оточене дерев'яною колонадою) . В 17 столiттi до
пiвночi вiд озера Тана створена нова столиця Гондар. Кам'янi замки-
палаци з кутовими вежами, аркадами, арковими прорiзами, зубчастими
парапетами, богатим оздобленням вигадливо сполучили мiсцевi
традицiï iз впливом європейського (головним чином
португальського) зодчества. Прямокутнi й круглi в планi церкви багато
розписувалися. У живописi росли риси нарядностi й розповiдностi,
пiдсилилися європейськi впливи. Протягом багатьох столiть
зложилися особливостi декоративного мистецтва Ефiопiï. Рiзноманiтнi
форми керамiки, прикрашеною гравiруванням, розписом, рельєфом. У
вазах iз гранiту, алебастру, мармуру вiдчуваються еллiнiстичнi
вiзантiйськi традицiï. Ювелiрнi вироби показують рiзноманiтнi
зв'язки з Єгиптом, Аравiєю, Грецiєю, Вiрменiєю,
Iндiєю; багатi формами й орнаментикою (у тому числi ськладна
плетiнка) металевi й дерев'янi хрести.
В 2-й половинi 19 — початку 20 вв. будувалися мiста (у тому числi
нова столиця Аддис-Абеба) , окремi будинки лiкарень i шкiл; переважали
безладне планування й найпростiшi житла. У живописi з'явилися iсторичнi
й батальнi картини патрiотичного характеру. В 20 в. для будiвництва
столицi запрошувалися архiтектори з багатьох європейських i
азiатських краïн, в 1930-х рр. велися планувальнi роботи в мiстах
Пiвнiчно-схiдноï Ефiопiï. Будiвництво розгорнулося в 60-х рр.,
коли були зведенi суспiльнi будинки легенiв, ясних форм iз бетону,
кольорових пластиков, ськла.
Традицiйне народне житло Ефiопiï — круглi в планi плотовi
обмазанi глиною будинку (
тукуль) , з конiчною покрiвлею;
прямокутнi будинки (
хедме) з каменю iз глиною й щебенями, що
мають плоський дах i навiс; на пiвднi — також куполообразние
хатини. Традицiйнi народнi ремесла — гончарство (рiзноманiтнi,
часто глазурованi посудини) , плетиво iз соломи ( столи-кошика для
ïжi, кошика з конiчною кришкою, прикрашенi вiзерунком з
концентричних кiл i ромбiв) , обробка металу (ажурнi, карбованi,
фiлiграннi хрести й прикраси) , вишивка (на накидках
шамма, на
жiночих сорочках i штанях, часто зi ськладним плетеним орнаментом) ,
рiзьблення по дереву, тиснення по шкiрi.
Ефiопська музика зложилася пiд впливом давньогрецькоï,
iудейськоï, пiзнiше арабськоï культур, а також у
взаємодiï з деякими африканськими культурами. Музичний
фольклор рiзноманiтний. Народи Ефiопiï грають на струнних, духових
i ударних iнструментах: однострунних ськрипках, флейтах, трубах,
барабанах.
Лiтература Ефiопiï багатомовна. Лiтературна мова в Ефiопiï не
завжди збiгається з мовою повсякденного спiлкування й фольклору.
В Ефiопiï видається близько 20 газет i журналiв, урядових,
вiдомчих i часток. Список лiтератури
1. Населення миру. Демографiчний довiдник. Укладач В. А. Борисов. Изд-В
Думку. М., 1989.
2. Васильєв С. В. Конспекти лекцiй.
3. Народи миру. Iсторико-етнографiчний довiдник. Головний редактор Ю. В.
Бромлей. М.,
Радянська енциклопедiя, 1988.
4. Бiльша Радянська Енциклопедiя. т. 30. (3 изд.) , М., 1978.
5. Народи миру. Етнографiчнi нариси. Пiд загальною редакцiєю члена-
кореспондента АН СССР С. П. Толстова. Изд-В Академiï Наук СРСР.
М., 1954.
6. Народи Африки. За редакцiєю Д. А. Ольдерогге, И. И. Потехина.
Изд-В Академiï Наук СРСР. М., 1954.
7. В. Сиверс. Всесвiтня географiя. Ф. Ган. Африка. Изд-В
Освiту.
Спб, 1902.
