Неоромантизм поезiï Олени Воза

Романтизм як лiтературну течiю виник на початку XIX столiття, але
вiдновився через сто рокiв в обновленiй формi неоромантизму. Iз самого
початку головними темами романтизму були протиставлення мрiï й
дiйсностi, буденного й героïчного, надзвичайного. Романтики
зображували виключенню, особливi характери, якi розкривалися в
надзвичайних обставинах, але якщо властиво романтизм часто грiшив
вiдривом вiд дiйсностi, прагненням зобразити екзотичнi й навiть
фантастичнi ситуацiï, змальованi химерними, контрастними i
яскравими фарбами, представники неоромантизму описували тими ж засобами
дiйснiсть першоï половини XX сторiччя, насичену реальними
революцiйними перетвореннями, вiйнами, боротьбою
Великi, надзвичайнi подiï вiдбувалися на очах поетiв i
письменникiв, ïх не треба було переносити в потойбiчний мир,
iсторичне минуле або в далекi краïни. Бiльш того — значна
частина художникiв безпосередньо брала участь у боротьбi, а не тiльки
оспiвувала борцiв, що, природно, створювало реалiстичнiсть через
теперiшнє знання теми
Початок будь-яких iсторичних буремних пор мимоволi будило в людях
мрiï й надiю, вимагало не тiльки рацiонального, а й емоцiйного
трактування того, що вiдбувалося. Але, крiм бiльшоï наближеностi до
дiйсностi, неоромантизм мав ще одну iстотну вiдмiннiсть вiд перебiгу-
попередника: полiтичну обумовленiсть, що розкинуло естетично близьких
художникiв по рiзних таборах — революцiйнi романтики, що iдейно
ґрунтувалося на своєрiдному месiанiзмi свiтовоï
пролетарськоï революцiï, i неоромантизму нацiонально-
визвольноï боротьби, що придбав розквiт трохи пiзнiше: напередоднi
й пiд час Другоï свiтовоï вiйни Особливе мiсце займає
в цьому напрямку Празька школа украïнських письменникiв, учасниками
якоï були такi яскравi художники як Євгенiй Маланюк, Олексiй
Стефанович, Юрiй Драган, Олег Ольжич , Юрiй Липа й Олена Вiз.
Неоромантичние основи пiдсилювалися в цiєï групи синтезом
символистичних, iмпресiонiстичних i реалiстичних засобiв поетичного
створення. Творчiсть О. Воза вiдрiзнялося серед творчостi iнших
представникiв Празькоï школи особливою темою, яку можна назвати
любов i боротьба, або чоловiк i жiнка в боротьбi. Цей мотив виник не
випадково: його покликала до життя бiографiя самоï Олени Воза. Ця
жiнка, що у дитинствi не знала навiть украïнськоï мови, пiсля
одруження стала одним з видатних дiячiв украïнського нацiонально-
визвольного пiдпiлля й загинула в боротьбi з нiмецьким фашизмом. Хто
сказав, що великi почуття залишилися в сивiй давнинi? Любов привела О.
Вiз до боротьби И залишилася в ïï творчостi назавжди.
Ïхнi вiршi мають автобiографiчний елемент, але не зводяться до
автобiографiï. Швидше за все це роздумування над ролями чоловiкiв i
жiнок, якi пристали до боротьби, якi, на думку О. Воза, не однаковi:

• Тому що ми лише жiнки
• У нас душу — колодязь,
• З якоï ви п'єте: змагайся й крiпися

Iнакше кажучи, на ïï думку, призначення жiнки морально пiдтримувати борець^-борця-людини-борця, надихати ïх на боротьбу, а вже потiм приймати в нiй участь особисто, тому що саме життя не дозволяє зi спокiйною совiстю обмежуватися господарством i звичайними жiночими обов'язками:

• Що нам щастя солодких звичок
• У незмiнних обiймах будинку -
• Може завтра вже нас вiдкличе
• Канонада грiзного грому

Чоловiки повиннi бути першими, ïхня справа вiдкривати новi шляхи й вставати до бою, бути першопрохiдниками боротьби, подавати приклад. I це не означає, що жiнки залишаються пасивними:

• Ми ж, радiстю життя вас напоïвши доверху
• Без металевих слiв i без подихiв даремних
• По ваших же слiдах пiдемо хоч на смерть

Отже, розмежування ролей, але разом з тим i єднiсть в iм'я загальноï iдеï — звiльнення Батькiвщини. Боротьба майже така ж, але й iнша: у нiй менше жорстокостi, бiльше жертовностi й натхнення, менше кровi й бiльше мрiï, романтики в кращому значеннi цього слова, бiльше свiтла. Цим, насамперед, i залучає поезiя Олени Воза: чутлива, емоцiйна, але позбавлена манiрностi й подихiв даремних. Не кожний здатний зберегти туманнiсть у вихрi боротьби, але Возу це вдалося. Тому не треба забувати, звертаючись до поезiï нацiонально-визвольноï боротьби, про вiршi Олени Воза, як про гуманнiсть, збереженоï в часи непримиренностi й змушеноï жорстокостi. Нiколи не слiд забувати про свiтло й радiсть життя