Потiк свiдомостi та аналiз психологи людини в творчостi Джеймса Джойса

Iрландський англомовний письменник-модернiст. Характерними рисами
поетики його творiв є елемент пародiйностi та iронiзм,
застосування потоку свiдомостi, насиченiсть запозичень з вiдомих текстiв
— Бiблiï, Шекспiра, Iбсена — тобто,
iнтергекстуальнiсть. У його творах використана лексика сiмдесяти мов
свiту. Письменник експериментує з мiфом та iсторiєю, з
простором i часом. Найвiдомiшi твори: Дублiнцi (1914), Джакомо Джойс
(1915), Портрет митця замолоду (автобiографiчний роман, 1916), Улiсс
(1922).
Оповiдання Джеймса Джойса написанi в реалiстичнiй манерi, пройнятi
скепсисом, гiркою та сумною iронiєю. Вони засвiдчили блискучу
майстернiсть Джой-са-стилiста, багатство вiдтiнкiв його мови. У них
Джойс вiдтворює обтяжливу i нудну атмосферу обивательського
iснування. Письменник мiг i далi працювати в реалiзмi, та свiдомо обрав
шлях модернiзму i… вдруге став класиком!
До таких творiв Джойса належать психологiчне есе Джакомо Джойс (1914),
романи Портрет'художника замолоду (1916), Улiсс (1922) i Поминки за
Фiннеганом (1939). Усi вони написанi в манерi потоку свiдомостi. Це
поняття запозичене лiтературознавством iз психологiï й
фiлософiï, а сам термiн — iз книги вченого Вiльяма Джемса
Науковi основи психологiï, де вiн порiвняв свiдомiсть людини iз
плином рiки, потоку. Думка змiнює думку, вони переплiтаються,
вступають одна з одною у суперечку або, навпаки, доповнюють одна одну
тощо. У Джойса потiк свiдомостi стає лiтературним методом, а
увага до внутрiшнього свiту людини, ïï психологiï —
його творчим кредо. Перший такий твiр — це психологiчне есе
Джакомо Джойс. Понад чверть столiття минуло вiд смертi Джойса, коли
вiдомий американський джойсознавець Рiчард Еллман перекупив цей шедевр у
якогось колекцiонера-європейця, котрий не захотiв назвати
своє iм'я. Сталося це 1968 року. Цей невеличкий твiр цiкавий
передусiм тому, що написаний на межi творчостi Джойса-реалiста i Джойса-модернiс-
та. А така прикордоннiсть цiкава вже сама по собi. До того ж, сам Джойс
у зрiлому вiцi, пiсля невдалого твору Поминки за Фiннеганом, якось
зiзнався, що хотiв би ще написати таку ж елегантну рiч, як Джакомо. У
цьому творi автор апробував багато композицiйних елементiв рiзного
рiвня, якi знаходимо у його пiзнiших модернових творах. У Джакомо автор
з непiдробною i принадною самоiронiєю вiдтворив цiкавий момент
свого життя, коли вiн, зрiлий мужчина, закохався у свою ученицю, молоду
iталiйську єврейку Амалiю Поппер, що брала в нього уроки
англiйськоï.
Iронiзуючи над великою рiзницею у вiцi, вiн жартома називає
лiричного героя есе — Джакомо (натякаючи на iм'я знаменитого
серцеïда Казанови). Але ж не можна забувати й того, що подiï
розгортаються переважно в Iталiï, де англiйському iменi Джеймс
є iталiйський вiдповiдник — Джакомо. А вiдтак Джойс у
Iталiï — таки Джакомо… Цей дрiбний епiзод приватного
життя письменника зробив твiр визнаним шедевром всесвiтньоï
лiтератури передусiм тому, що написаний у творчiй манерi потоку
свiдомостi.