Потiк свiдомостi в творчостi Джеймса Джойса

Iрландський англомовний письменник-модернiст. Характерними особливостями
поетики його творiв є елемент пародiйностi i iронiя, Застосування
потоку свiдомостi, насиченiсть запозичень з вiдомих текстiв —
Бiблiï, Шекспiра, Iбсена. У його творах використана лексика
сiмдесяти мов свiту. Письменник експериментує з мiфом i
iсторiєю, з простором i часом. Найвiдомiшi твори: Дублiнцi (1914),
Джакомо Джойс (1915), Портрет художника в юностi (автобiографiчний
роман, 1916), Улiсс (1922). Розповiдi Джеймса Джойса написанi в
реалiстичнiй манерi, пронизанi скепсисом, гiркою та сумною
iронiєю. Вони засвiдчили блискучу майстернiсть Джойса-стилiста,
багатство вiдтiнкiв його мови. У них Джойс вiдтворює обтяжливу i
нудну атмосферу обивательського iснування. Письменник мiг i далi
працювати в реалiзмi, i свiдомо обрав шлях модернiзму i … вдруге
став класиком!
До таких творiв Джойса належать психологiчне есе Джакомо Джойс (1914),
романи Портрет художника в юностi (1916), Улiсс (1922) i Поминки по
Фiннегану (1939). Усi вони написанi в манерi “потоку свiдомостi.
Це поняття запозичене лiтературознавством iз психологiï та
фiлософiï, а сам термiн — iз книги вченого Вiльяма Джемса
Науковi основи психологiï, де вiн порiвняв свiдомiсть людини з
плином рiки, потоку. Думка змiнює думку, вони переплiтаються,
вступають одна з одною в суперечку або, навпаки, доповнюють одна одну i
т.п. У Джойса Потiк свiдомостi стає лiтературним методом, а увага
до внутрiшнього свiту людини, ïï психологiï — його
творчим кредо. Перше таке твiр — це психологiчне есе Джакомо
Джойс. Понад чверть столiття минуло вiд смертi Джойса, коли вiдомий
американець Рiчард Еллман перекупив цей шедевр у якогось колекцiонера-
європейця, який не захотiв назвати своє iм'я. Сталося це в
1968 роцi. Цей невеликий твiр цiкавий, перш за все, тому, що написано на
кордонi творчостi Джойса-реалiста i Джойса-модернiста. А така кордон
цiкава вже сама по собi. До того ж, сам Джойс у зрiлому вiцi, пiсля
невдалого твору Поминки по Фiннегану, як-то зiзнався, що хотiв би ще
написати таку ж елегантну рiч, як Джакомо. У цьому творi автор апробував
багато композицiйних елементiв рiзного рiвня, якi знаходимо в його
пiзнiших модернових творах. У Джакомо автор з непiдробною i привабливою
самоiронiєю вiдтворив цiкавий момент свого життя, коли вiн, зрiлий
чоловiк, закохався у свою ученицю, молоду iталiйську єврейку
Амалiю Поппер, що брала в нього уроки англiйськоï.
Iронiзуючи над великою рiзницею у вiцi, вiн жартома називає
лiричного героя есе — Джакомо (натякаючи на iм'я знаменитого
серцеïда Казанови). Але не можна забувати й того, що подiï
розгортаються переважно в Iталiï, де англiйськоï iменi
“Джеймс” є iталiйське вiдповiднiсть — Джакомо. А
потiм Джойс у Iталiï — таки Джакомо … Цей дрiбний
епiзод приватного життя письменника зробив твiр визнаним шедевром
всесвiтньоï лiтератури, перш за все, тому, що написано у творчiй
манерi “потоку свiдомостi.