Стилiстичнi особливостi твору Перевтiлення

Слiд звернути увагу i на стиль новели Кафки. “Ясность его речи,
точная и строгая интонация разительно контрастируют с кошмарным
содержанием рассказа, вiдзначав В.Набоков. Его резкое, чернобелое письмо
не украшено никакими поэтическими метафорами. Прозрачность его языка
подчеркивает сумрачное богатство его фантазии. Контрасти единство, стиль
и содержание, манера и материал слиты в нерасторжимое целое”.
Як i iншi твори Франца Кафки, “Перевтiлення” вражає
синтезом реального i фантастичного. Фантастика i реальнiсть у Кафки
тiсно взаємодiють i взаємодоповнюються. Найнеймовiрнiше й
найабсурднiше вiдбувається у найбуденнiшiй обстановцi. Вторгнення
фантастичного у кафкiанський свiт не супроводжується якимсь
романтичними казковими ефектами. Бiльш того, воно нi у кого не
викликає подиву, сприймається як щось природне. Втiм, як
зазначає Д.Затонський, диво зовсiм i не вторгається у
художнiй свiт Кафки, “воно завжди знаходиться тут, складає
одне з неодмiнних ознак цього свiту.
Якщо уявно розчленувати романи i новели Кафки на ïх первiснi
елементи, так би мовити “будiвельнi цеглини”, то ми
отримаємо переважно зримо реальнi, нiчим не прикметнi речi,
предмети, явища. Фантастика з'являється лише тодi, коли Кафка
починає ставити ïх у певну залежнiсть вiд елементiв
нереальних або навiть просто один вiд одного вона полягає в
ситуацiях, в розташуваннi предметiв, ïх взаємному
вiдштовхуваннi чи притяганнi”. А.Хаузер писав/ що модернiстське
мистецтво робить наголос “не стiльки на самому сполученнi
предметiв, скiльки на фантастичностi цього сполучення”.,
Англiйський критик Н. Холланд з приводу новели
“Перевтiлення” писав: “…Нереальнi елементи,
алегоричнi iмена або людинокомахи, утворюють свого роду електромагнiтне
поле; найбiльш банальнi i прозаïчнi деталi, внесенi в це поле,
набувають здатнiсть випромiнювати особливе, додаткове значення”.
Цей же дослiдник спробував розшифрувати чи не всi символи цього твору.
На думку Холланда, хазяïн Грегора Замзи символ Бога; три
квартиранти що оселилися в домi пiсля перевтiлення, боги кожного з
членiв сiм'ï; одяг i вдягання
символ “пiдкорення”; саме перетворення Грегора це символ
перевтiлення Бога в людину, а смерть Грегора символ смертi Христа.
Чимало дослiдникiв творчостi письменника звертали увагу на притаманну
його стилю рису невiдповiднiсть мiж реалiстичним способом зображення i
абсолютно неправдоподiбними подiями. Цю манеру Кафки один з
перших його дослiдникiв В.Рем назвав “магiчним реалiзмом”.
Вiн зазначав, що, на вiдмiну вiд iнших
письменникiв”мiстикiв”, якi вмiщують дивовижне “по той
бiк повсякденностi”, Кафка “розташовує диво ще бiльш
магiчно, в самий центр буденного”. Недаремно в однiй iз новел
Кафки (”Блюменфельд, старий холостяк”) є такi знаменнi
слова: “Навiть неймовiрне повинно мати своє межi”.
Говорячи про кафкiвський “фантастичний реалiзм”, можна
пригадати i видатних письменникiв минулого, якi також намагалися стикати
неправдоподiбне з вiрогiдним. Подiбнi спроби робили Рабле i Свiфт,
Гофман i Гюго, Гоголь i Достоєвський. А серед тих, хто йшов слiдом
за “магiчним реалiзмом” Кафки в лiтературi XX столiття
Булгаков i Набоков, Йонеско i Дюрренматт , Гарсiа Маркес i Кортасар.
Показовою у цьому вiдношеннi є новела нiмецькоï письменницi
Анни Зегерс “Зустрiч у дорозi”, у якiй зображується
зустрiч у празькому кафе трьох письменникiв Ернста Теодора Амадея
Гофмана, Миколи Гоголя i Франца Кафки. Вони розмiрковують про
лiтературу, читають уривки з власних творiв. Звичайно, подiбна зустрiч у
реальнiй дiйсностi була би абсолютно неможливою: Кафка народився за
тридцять рокiв по смертi Гоголя i за шiстдесят по смертi Гофмана. Проте
письменниця тонко вловила тiсний i глибокий зв'язок мiж творчiстю
представникiв рiзних лiтературних епох. Романтика Гофмана, реалiста
Гоголя i модернiста Кафку спорiднюють не тiльки високий гуманiзм, бiль
за “маленьку людину”, а й тi художнi засоби, той самий
“магiчний реалiзм”, за допомогою якого митцi опановують
дiйснiсть.
Говорячи про проблематику i поетику “Перевтiлення”,
необхiдно вiдзначити i зв'язок новели з експресiонiзмом. До
експресiонiзму Кафку зараховували численнi його дослiдники, хоча сам
письменник до представникiв цього напряму ставився негативно. Так, для
експресiонiстiв типовою була проблема ворожнечi поколiнь, котра часто
втiлювалася у конфлiкт батька з сином (п'єса В.Газенклевера
“Син”). Проте, на вiдмiну вiд нiмецьких та австрiйських
експресiонiстiв, Кафка далекий вiд спроби розв'язувати цi питання в
соцiальному планi. Адже мiж синами у Кафки (Карл Россман з
“Америки”, Георг Бендеман з “Вироку”, Замза з
“Перевтiлення”) та ïх батьками не iснує iдейних
розходжень. Сини у Кафки не бунтують проти батькiв, вони пасивнi й
слухнянi, навiть беруть на себе всю провину.
Крiм того, героï “Перевтiлення”,подiбно до персонажiв
романiв Кафки “Процес” i “Замок”, позбавленi
особистiсного. Це також вiдповiдає поетицi експресiонiзму,
принципи якоï вимагали зображення не конкретноï людини, а
ïï абстракцiï. Iндивiдуальнi якостi персонажiв
експресiонiстських торiв вiдсутнi. Недаремно вони мають загальнi назви;
“Жiнка”, “Син”, “Торговець”,
“Безробiтний” тощо.