Роман О. Хаксли Слiпий у Газi

Подiбно Шоу, наприкiнцi 1930-х рокiв починає покладати надiï
на творчу еволюцiю, тобто на вольову змiну людиною власноï природи,
i О.Хаксли. До цього вiн приходить вiд абсолютного сумнiву 20-х рокiв,
через болiснi коливання, якi знайшли вiдбиття в романi Слiпоï в
Газi (1936).
На останнiх сторiнках роману ми зустрiчаємося iз численними
мiркуваннями про конкретнi способи самовдосконалення — аж до
вiдмови вiд м'ясноï ïжi, що збуджує, на думку Хаксли,
агресивнiсть. Кiлька рокiв через, в 1939 р., iдея творчоï
еволюцiï знайде в Хаксли свiй подальший розвиток у романi Пiсля
багатьох лет умирає лебiдь — романi вiдверто
проповiдницькому, у рамках якого образна система служить iнструментом
для вираження авторських iдей. I дуже значне мiсце в структурi роману
займають багатосторiнковi монологи героя-резонера мiстера Проптера, у
вуста якого вкладена знайдена тепер Хаксли позитивна програма. Втiм, ця
програма не заперечує позицiï Хаксли-Агностика 20-х рокiв
— вона неï переростає
Хаксли як i ранiше переконаний у тiм, що людина в тiм видi, у якому вiн
реально iснує, не здатний адекватно пiзнати мир i розумно його
переулаштувати. Але обмеженостi ця тепер зв'язана для Хаксли й
вiдповiдно для героя-проповiдника мiстера Проптера з тим, що людина
реальний на все дивиться крiзь призму свого Я, крiзь призму своïх
iнтересiв i страстей. Таке бачення миру, по Хаксли, неминуче
сковує пiзнання: Особистiсть є особиста воля, а особиста
воля є заперечення реальностi, у той час як …для того, хто
пiднiмається на рiвень вiчностi, тупика бiльше не iснує,
— говорить герой-проповiдник мiстер Проптер. Далi,
виявляється, що людська мова не здатна передати Iстину саме тому,
що формувався вiн пiд знаком людських страстей, пiд знаком его:
Єдиний словник, що є в нашiм розпорядженнi, — це
словник, призначений головним чином для винятково людських думок про
винятково людськi iнтереси. Але речi, про якi ми хочемо сказати, —
це внечеловеческая реальнiсть, внечеловеческая думка. Звiдси —
корiнна неадекватнiсть всiх наших суджень про Бога, дух i вiчнiсть. Це ж
стосується й, що сформувалися у свiдомостi людини моральних i
естетических цiнностей, релiгiï, полiтичних iнститутiв. В
остаточному пiдсумку: Бiльшiсть речей не заслуговують нiчого iншого,
крiм як цинiзму… Все це — неправда, що створили люди, щоб
виправдати на майбутня зневага Богом i погрязание у власному
егоïзмi. Подiбне вiдношення до традицiйних цiнностей уже вiдбилося
в добутках Хаксли 20-х рокiв. Але тепер у вуста мiстера Проптера
вкладена позитивна програма, в основi якоï — творча еволюцiя
людини убiк звiльнення вiд часу. Звiльнення вiд пристрастi й вiд
щиросердечних потрясiнь
. Звiльнення вiд iндивiдуальностi. Мова йде про звiльнення
добровiльному, усвiдомленому — i одночасно абсолютному, про
досягнення в iдеалi того ступеня самозвiльнення, коли власне Я
перестає здаватися чимсь личностно цiннiсним, коли й власне
життя починає здаватися ïï носiю тим, чим вона є
об'єктивно — дрiбною часткою нескiнченностi. Тiльки тодi,
виявляється, i протирiччя мiж волями окремих людей будуть
виключенi, i людське пiзнання не буде сковано iнтересами окремих Я.
У той же час варто сказати, що, по переконанню Хаксли, подiбне
усвiдомлене звiльнення вiд iндивiдуальностi може здiйснюватися лише в
умовах максимально можливоï зовнiшньоï свободи особи: зовнiшня
несвобода, по Хаксли, навпроти, позбавляє людини можливостi думати
про що-небудь, крiм власного Я, що має потребу в постiйному
самозахистi : Рабство й фанатизм пiдсилюють влада над людиною часу, зла
i власного Я. Звiдси й випливає цiннiсть демократичних iнститутiв
i скептичного мислення. Чим бiльше поваги до iндивiдуальностi —
тим скорiше людина зрозумiє, що всяка iндивiдуальнiсть є
в'язниця. Iншою умовою такоï творчоï еволюцiï є
деурбанизация, розосередження людей, розмивання великих скупчень людей i
концентрацiя ïх у невеликих громадах, у яких нiхто не може
загубитися. Бiльш докладно умови, при яких, по Хаксли, можлива творча
еволюцiя убiк звiльнення вiд iндивiдуальностi, описуються в трактатi
Мети й засобу (1937).