Поетологiчнi аспекти жанру прозовоï мiнiатюри
Розглядаються фiлософсько-естетичнi та психологiчнi аспекти поетикижанру прозовоï мiнiатюри у рiзних нацiональних лiтературах
(французькiй, латиськiй, американськiй та iн.), аналiзуються художнi
особливостi вiдтворення свiточуття i способiв авторського самовираження
на прикладi творiв Ф. Делерма, I. Зiедониса, Х.-Л. Борхеса.
Дослiджується специфiка авторського самопiзнання у сучаснiй
прозовiй мiнiатюрi. На основi праць украïнських та зарубiжних
лiтературознавцiв (I. Денисюка, О. Гiнди, Ю. Кузнецова, К. Каваллеро, В.
Тейтельбойма та iн.) визначаються основнi тенденцiï у розвитку
жанру прозовоï мiнiатюри у свiтовiй лiтературi.
У системi малих епiчних жанрiв свiтовоï лiтератури кiнця XX початку
XXI ст. набуває особливоï популярностi жанр прозовоï
мiнiатюри. Будучи максимально пристосованим до втiлення рiзних
новаторських експериментiв, жанр короткоï прози сьогоднi стає
улюбленим у представникiв рiзних нацiональних лiтератур. Сучасна прозова
мiнiатюра переживає своє друге народження: вона пiднялася на
новий рiвень i структурно-типологiчний, i iдейно-естетичний. А отже,
цiлком закономiрно, що ïï рiзнi аспекти (генеза жанру, його
еволюцiя, жанрова специфiка, поетика) привертають до себе увагу
дослiдникiв лiтератури з метою подальшого аналiзу та пояснення.
У лiтературних студiях XX ст. уже iснують деякi напрацювання у сферi
теорiï жанру малих форм. Так, за розвитком украïнськоï
прозовоï мiнiатюри уважно стежили I. Денисюк, В. Фащенко, Т.
Заморiй, хоча в ïхнiх працях мiнiатюра розглядалася як рiзновид
оповiдання. Росiйськi вченi С. Аверинцев та М. Балашов вивчали витоки
жанру прозовоï мiнiатюри та ïï розвиток у свiтовiй
лiтературi. Важливим пiдґрунтям для вивчення жанру прозовоï
мiнiатюри стала дисертацiя О. Гiнди, яка, систематизувавши поодинокi
розвiдки украïнських та росiйських учених, дослiджувала становлення
та функцiонування жанру прозовоï мiнiатюри у схiднословянських
лiтературах. У поле зору дослiдницi входили також проблеми специфiки
поетики жанру прозовоï мiнiатюри у схiднословянських лiтературах,
аналiз причин його витривалостi i життєздатностi. На початку
нового тисячолiття швейцарський письменник i дослiдник П. Мозер
визначає зародження, ознаки й межi Нанотексту новоï
лiтературноï форми, яка перебуває мiж хайку та новелою.
Приблизно тодi ж виходять у свiт дослiдження Р. Бертрана та К.
Каваллеро, присвяченi вивченню особливостей поетики французькоï
прозовоï мiнiатюри, зокрема ïï художньо-естетичноï
природи.
Як вiдомо, внаслiдок особливоï уваги письменника до унiверсальних
аспектiв буття, свiтобудови, сенсу людського життя його лiтературнi
твори набувають фiлософськоï наповненостi [6, 708]. Прозова
мiнiатюра як твiр невеликий за обсягом (вiд кiлькох рядкiв до кiлькох
сторiнок), згiдно з дефiнiцiєю О. Гiнди, передбачає
насамперед максимальну концентрацiю життєвого матерiалу i морально-
фiлософську наповненiсть змiсту [1, 111]. Про наскрiзну фiлософiчнiсть,
притаманну прозовiй мiнiатюрi, писав також I. Денисюк.
Автори прозових мiнiатюр у рiзних нацiональних лiтературах вдаються до
вiчних фiлософських питань, як-от пошуки щастя чи iстини, сенсу
людського буття чи гармонiï з природою та своïм внутрiшнiм
свiтом. Сучасний французький письменник Ф. Делерм, будуючи свiй художнiй
свiт, використовує два основнi компоненти, якi несуть у собi
фiлософську значимiсть: пошуки щастя через повернення в дитинство та
прагнення розкласти повсякденну реальнiсть на маленькi шматочки, щоби з
них здобути квiнтесенцiю. Митець вiдкриває новi джерела натхнення
у буденно-чуттєвому сприйняттi свiту. За допомогою використання
зорових, нюхових, смакових, тактильних вражень та асоцiацiй автор
вiдводить читача вiд безконечноï марноти, даруючи йому свiт легкого
i свiтлого смутку та вмiння бути щасливим. Естетика Делерма дуже схожа
на естетику Пруста: реальнiсть та щастя ось ïï основи [8,
251]. Як пише французький дослiдник творчостi Делерма К. Каваллеро,
…автор не приховує свого потягу розгадати глибини буденного,
в якому криється те, що вiн вiдверто називає щастям [11,
145]. Змальовуючи по-домашньому затишнi сцени iз повсякденного життя,
миттєвi образки-спогади iз раю дитинства, письменник не
перестає запрошувати читача роздiлити його мистецтво жити у повнiй
гармонiï та невимушеностi, якомога далi вiд мiського стресу та
небезпечноï пастки свiтських умовностей [11, 145146]. Тип мислення
Делерма мiстить деякi елементи фiлософiï епiкурейцiв, зокрема
намагання призупинити, упiймати, дегустувати швидкоплинну мить [11,
145]. Молодий швейцарський дослiдник Р. Бертран зараховує Делерма
до неформального лiтературного напряму, який вiн називає термiном
позитивний мiнiмалiзм.
Латиноамериканський письменник Хорхе-Луïс Борхес у своïхпрозових мiнiатюрах представляє екзистенцiйний тип мислення.
Дослiдник життя та творчостi Борхеса В. Тейтельбойм детально
аналiзує вплив рiзних фiлософських iдей на свiтобачення
письменника. Учений пiдкреслює, що у фiлософському сенсi Борхес
проголосив себе iдеалiстом. Спочатку було слово. Думка передує
свiтовi, який є складним творiнням духа, чия божественна природа
Творця, демiурга, унiверсальноï душi, активного начала всесвiту
дає змогу художниковi чи мислителю заперечувати iснування
реальностi [9, 108]. У своïх фiлософських поглядах Борхес
наслiдує Шопенґауера, його метафiзику волi й уяви та думку
про вiдноснiсть смертi i вiчний колообiг життя (екстраполяцiя цього
поняття на простiр приводить до iдеï лабiринту) [9, 109].
Спорiдненими iз метафiзикою Шопенґауера є також борхесiвське
iнше Я, або двiйник, що живе у дзеркалах i всерединi самоï людини,
а також iдеï скасованого часу та трансцендентальноï щодо
iндивiда волi [9, 109110]. Iншим визначальним фактором у твореннi
системи фiлософських понять Борхеса була iдея вiчного повернення Нiцше.
Зорi i люди описують параболи i, повертаючись, проходять через тi самi
точки, щоб вилитися у мiфi як квiнтесенцiя деперсоналiзованоï
людини [9, 110]. Прикладом цiєï iдеï є уявлення
Борхеса про людину як про iстоту, яка безповоротно заблукала у всесвiтi
(Критський лабiринт). Однак найбiльший вплив на творчiсть
латиноамериканського письменника мав фiлософ-iдеалiст Берклi, для якого
дiйснiсть не iснує взагалi, а якщо вона б i iснувала, то була б
лише думкою [9, 110]. Але така берклiанська концепцiя порушила
єднiсть борхесiанського свiтовiдчування. Митець почуває себе
чужим у навколишньому свiтi. Саме тому вiн замикається у
бiблiотеках.
Короткiй прозi Борхеса притаманна також мiфологiчнiсть: письменник
волiє мати справу iз мiфологiзованими фактами та персонажами, як-
от Вавилонська бiблiотека чи Дон Кiхот. Вiн вiртуозно використовує
те, що було написано iншими декiлька тисячолiть, столiть чи десятилiть
тому. Блукає у своє задоволення по Бiблiï. А окрiм
того, модернiзує забутi тексти чи твори, взагалi невiдомi
пересiчному сучасному читачевi. Його свiтогляд вiдрiзняється космо-
полiтичнiстю та iнтегральнiстю [9, 330331].
Увагу Борхеса привертають передусiм питання про реальнiсть та
нереальнiсть матерiï, про непiзнаванiсть особистостi, про прихованi
таємницi. Звiдси схильнiсть до фантазiï, до винайдення
новоï реальностi.
Мiнiатюри латиського митця Iмантса Зiедониса, якi сам письменник
iменує епiфанiями, проникнутi пошуками iстини, самоï сутi
речей [4, 140]. Лише особистiсть має можливiсть виховувати
особистiсть в iншiй людинi, зазначає I. Зiедонис, лише багатий на
особистостi колектив може бути представником народу, лише вiн може
говорити вiд iменi народу. Саме тому мене цiкавить, де той початок, де
те середовище, якою є механiка, що народжує мислителя,
поета, стрiлка [4, 140]. На написання епiфанiй, маленьких iмпульсiв,
маленьких сполохiв, свiтло яких особливо яскраво висвiтлює деякi
митi життя i якi часом можуть здаватися суперечливими [4, 3],
письменника надихнула свiтла, оптимiстична ритмiка латиських народних
пiсень та сьогоденнi складнi, навiть кiбернетичнi пошуки
синхронiзацiï та гармонiï [4, 3]. Мислення Зiедониса iнтуïтивно-
чутливе. У своïх фiлософських пошуках початку, коренiв письменник
спускається до найнезвiданiших глибин. Його фiлософiя просякнута
проблемами високоï моралi, сповнена оптимiзму та гуманiзму.
Роздумуючи над земним призначенням людини, письменник змальовує
рiзнi митi людського життя вiд народження до перенародження. У
своïх фiлософських рефлексiях вiн часто вдається до теми самобо-
ротьби та самовдосконалення. Епiфанiï Зiедониса завжди мiстять
глибинне значення, ïм притаманна насиченiсть та точнiсть думки:
вони афористичнi та глибоко фiлософiчнi.
Жанр прозовоï мiнiатюри значною мiрою сприяв поглибленню
психологiзму в лiтературi. Автори сучасних прозових мiнiатюр часто
вдаються до зображення переживання як певного духовно-психiчного
компоненту i воно дає змогу глибше осягнути таïну
людськоï душi, спробувати збагнути ïï закони [5, 117,
116]. Украïнський дослiдник Ю. Кузнецов зазначає: Переживання
стає тим джерелом, що живить художнiй конфлiкт i визначає
настроєву композицiю та своєрiдний внутрiшнiй сюжет твору.
Це певний iмпресiонiстичний малюнок як iндивiдуальноï психiки, так
i соцiально-психологiчноï атмосфери суспiльства, його
настроïв, iдей в той чи той iсторичний момент [5, 117]. Згiдно зi
спостереженнями Ю. Кузнецова, потiк
Переживань, взаємозвязаних настроïв i станiв особистостi
передається через три сфери: чуттєву, рацiональну та
вольову. Залежно вiд того, зображення якоï сфери переважає,
вчений визначає три основнi пiдходи до змалювання внутрiшнього
свiту героя через потiк свiтосприйняття (почуття), потiк свiдомостi
(думки) i потiк мовлення (а також рухи, дiï та вчинки героïв)
[5, 117].
Художнє пiзнання внутрiшнього свiту делермiвських персонажiв
здiйснюється здебiльшого через потiк свiтосприйняття.
Використовуючи широкий спектр чуттєвих вражень (зорових, смакових,
нюхових) у змалюваннi простих, буденних дрiбниць, Ф. Делерм
намагається розiбратися у складнiй системi цiнностей внутрiшнього
свiту особистостi. У цьому звязку К. Каваллеро у статтi Онтологiя
повсякденного слушно зауважує: Ситуацiï iз повсякденного
життя, змальованi Делермом, навiюють якусь задушевнiсть, особливо в тих
мiсцях, де вони найбiльше зворушують оповiдача-персонажа, який є
справжньою посередницькою iнстанцiєю в текстi. Цi вибранi уривки
екзистенцiï змодельованi великою мiрою принципом
iнтерiоризацiï, завдяки якому художнiй текст здобуває
можливiсть передавати психiчне життя, думки та переживання вiртуальних
iстот, якими є персонажi. Якесь просте вiдчуття, випадковий
погляд, якийсь запах i перед нами зявляються далекi спогади,
найпотаємнiшi думки особистостi. До цiєï задушевностi
долучається особливо важлива спiвучасть читача, якого Делерм
мимоволi робить ексклюзивним свiдком описаноï сцени [11, 146]. К.
Каваллеро звертає увагу на постiйно присутнє у письменника
взаємопроникнення дiй i предметiв iз зовнiшнього свiту та глибоко
субєктивного внутрiшнього свiту спогадiв. Починаючи iз зображення
незначних деталей повсякденного життя крiзь призму нiби випадкового
призупинення часу, оповiдь переходить у парадигму неясного спогаду, i
тут уже важко не проводити аналогiï з вiдомими прустiвськими
дослiдами щодо мимовiльноï памятi, навiть якщо вiддаленiсть та
масштаб делермiвських ретроспекцiй є зовсiм iншими [11, 147].
Прозова мiнiатюра I. Зiедониса порiвняно з творами Делерма
виявляється ближчою до потоку свiдомостi. Особливо яскраво в нiй
зафiксованi такi компоненти цього явища, як елементи iнтуïтивно-
пiдсвiдомоï активностi. Мiнiатюри-прозрiння Зiедониса
ґрунтуються на внутрiшньому монолозi, на пiснi однiєï
душi [3, 265]. Форма ïх
Викладу ритмiчна: сюжет складають не подiï, а iмпульси,
iнтуïтивнi осяяння, ритми людськоï думки, ïï
припливи та вiдпливи [3, 166]. Мислення латиського письменника
асоцiативне, переривчасте, ритмiчне. Такий потiк хвиль та iмпульсiв
думок вiдображається i на зовнiшнiй формi його творiв: автор
використовує незвичний порядок слiв, контамiнацiю, переривання
фраз, чергування довгих та коротких фраз тощо:
Обiйти кругом Це все одно обiйти кругом квiтки, чи обiйти
Кругом моря. Квiтка така ж велика, як море. Не бiгти прямо в
море, не брести в квiтку, не лiзти в чужу душу, але йти близько
поряд, обiйти кругом, залишитися поруч. Вдень море повне свiтла, його
йому дає небо. Вночi море повне тепла, його йому дає день
[4, 13].
Така викладова форма, зазначає I. Денисюк, маючи на увазi потiк
свiдомостi, виявилася догiдною для художнього показу пошукiв сенсу
буття, поглиблення фiлософiчностi лiтератури [3, 165]. Але водночас
фiлософськi мiнiатюри Зiедониса не є чистою формою потоку
свiдомостi. Сьогоднi в лiтературознавствi зявляються дослiдження, в яких
вченi розглядають епiфанiю як окрему складну форму психологiзму:
…епiфанiя є найперше осяянням, а отже, стосується
досвiду ментального [7, 26]. Те, що довiрено епiфанiям, вельми виразно
належить мисленнєвому просторовi, часто стикаючися з викликом не
просто виражання не виражального, а й iз потребою вiдповiсти на питання,
чи воно доцiльне, чи є потреба пошуку можливости його передати,
висловити [7, 27]. Молодий лiтературний критик Богдана Матiяш
називає епiфанiï сюжетом, що найбiльше захоплює, бо й
сам народжується iз захоплення [7, 26]. Усепоглинаючий iнтерес до
внутрiшнiх можливостей психiки притаманний також борхесiвським
мiнiатюрам. У них знаходимо i тему спiритуалiзацiï кохання , i
самостояння людського я перед спокусами складного та пiдступного свiту,
i зацiкавлення сновидiннями, i вiдтворення власних фантазiй. Така
рiзноманiтнiсть душевних порухiв є виявом екзистенцiальноï
проблематики у творчостi Борхеса. Його лiтературному герою переважно
властива складнiсть задуму та неоднозначнiсть. Вiн завжди переповнений
сумнiвами, оскiльки сам Борхес перебуває у постiйному конфлiктi з
навколишнiм свiтом та самим собою. Нiхто i нiщо не може позбавити його
вiд внутрiшнього розладу, вiд вiчних роздумiв, якими вiдзначена вся його
творчiсть [9, 64].
Створюючи свою фантастичну лiтературу, латиноамериканський письменник
намагається пiзнати реальнiсть. Дослiджуючи загадку Борхеса, В.
Тейтельбойм зазначає:
Борхес реалiст фантастичного. Або фантаст реального. Ця подвiйнiсть
вiдкладає вiдбиток на все його життя, одвiчне бажання переходити з
одного боку дзеркала на iнший його бiк, здатнiсть бути вiдразу i водою,
i сушею, i стан постiйноï готовностi порушувати установленi межi
все це складники його лiтературноï концепцiï [9, 351].
Важливою рисою малоï прози Борхеса є сповiдальнiсть,
наявнiсть якоï у малих формах, як принагiдно зауважував у
своïх розвiдках Ю. Кузнецов, пояснюється посиленою увагою до
екзистенцiальних проблем [5, 118]. Так, критики називають творчiсть
Борхеса його концентрованим психологiчним портретом, вiдображенням його
мозку [9, 361].
За оповiданнями Борхеса уважний читач упiзнає самого митця. Хоча
письменник не виступає у суто сповiдальному жанрi: вiн
ховається за постатями своïх героïв, таких як Хуан
Дальманн iз мiнiатюри Пiвдень, чи Хорхе де Бургос iз Iменi Рози, чи
Еудоро Асеведо з Утопiï стомленоï людини.
Iз розвитком жанру прозовоï мiнiатюри кiнця XX початку XXI ст.
повязанi подальша видозмiна та ускладнення художнiх особливостей
свiточуття й авторськоï позицiï. В одних випадках
спостерiгається тенденцiя до лiричностi та iмпресiонiстичностi для
вираження чуттєво-асоцiативного ставлення до зображуваноï
дiйсностi та ïï лiричного освоєння (прозовi мiнiатюри Ф.
Делерма). На перший план тут виступає переживання, що
визначає Настроєву композицiю Твору. Вiдтворення
таких переживань автор досягає головним чином через чуттєвi
враження, як-от зоровi, смаковi, нюховi асоцiацiï. Наприклад, у
своïх мiнiатюрах Перший ковток пива, Дух яблук, Теплий рогалик
надворi, За ожиною Ф. Делерм, згадуючи свiт дитинства, описує
маленькi радощi життя через потiк почуттiв, зокрема на рiвнi смакових та
нюхових вiдчуттiв. Усi образи, якi створює Делерм, є лише
символами його внутрiшнiх переживань. Так, у мiнiатюрi Дух яблук
враження вiд запаху яблук передають одну iз основних iдей свiтобачення
митця пошуки щастя через повернення в дитинство.
В iнших випадках робиться акцент на авторське самопiзнання та
психологiзм оповiдi, аж до ïï iнтелектуальноï значимостi
(мiнiатюри Борхеса). В борхесiвських мiнiатюрах, нерiдко ховаючи
своє обличчя за маскою, автор майже завжди розповiдає про
себе. На пiдтвердження цiєï думки процитуємо Х.-Л.
Борхеса: Фантастика є вид сповiдальноï прози. Все, що я пишу,
є iнтимним, але це настiльки глибока iнтимнiсть, що iншим i не
варт знати чи здогадуватись, наскiльки це все iнтимне [9, 270]. Тут
авторське самопiзнання та художня творчiсть є складними
взаємопроникними та взаємодоповнюваль-ними процесами.
Латиський митець I. Зiедонис у своïх прагненнях до вiдкриття-
пiзнання iстини застосовує джойсiвську теорiю епiфанiï, яка
базується на поетапному розумiннi цiлiсностi та гармонiйностi
свiту. У його мiнiатюрах-прозрiннях потiк свiдомостi
поєднується iз асоцiативною роботою думки, тобто
вiдбувається злиття iнтуïтивно-пiдсвiдомого iз рацiональним.
У таких фiлософських пошуках змiстова напруга слова та думки доводиться
до найвищого звучання [4, 140].
Таким чином, сьогоднi поетика жанру прозовоï мiнiатюри як такого,
що передбачає значну концентрацiю думки i почуття [1, 120] i
є максимально адаптованим до вираження авторського свiтовiдчуття,
у рiзних нацiональних лiтературах засвiдчує якiсно iнший ступiнь
художностi, збагачується новими фiлософськими категорiями та
новими способами змалювання внутрiшнього життя особистостi.
Галина Дзись
Лiтература
1. Гiнда О. М. Прозова мiнiатюра в контекстi схiднословянськоï
лiтературознавчоï жанрологiï (60-80-тi роки XX ст.) //
Проблеми словянознавства. 1999. Вип. 50. С. 111117.
2. Делерм Ф. Первый глоток пива и прочие радости жизни / Пер. с фр. и
вступ. Н. Мавлевич // Иностр. лит.- 2002. 7. С. 175185.
3. Денисюк I. О. Розвиток украïнськоï малоï прози XIX
поч. XX ст. Л.: Наук.-вид. т-во Академiчний експрес, 1999. 280 с.
4. Зiедонис I. Епiфанiï / Пер. з лат. В. Силави. Рига: Латв.
академ. б-ка, 2005. 143 с.
5. Кузнецов Ю. Б. Iмпресiонiзм в украïнськiй прозi кiнця XIX
початку XX ст.: Проблеми естетики i поетики. К.: Зодiак-ЕКО, 1995.
304 с. 6. Лiтературознавчий словник-довiдник / Р. Т. Громяк, Ю. I.
Ковалiв та iн. К.: ВЦ Академiя, 1997. 752 с.
6. Матiяш Б. Сюжет для Свiдзiнського // Критика.- 2007. 5. С. 2627.
7. Мориак К. Пруст / Вступ. ст. А. Д. Михайлова; Пер. с фр. Н. Бунтман,
А. Райской. М.: Независимая газ., 1999. 288 с.
8. Тейтельбойм В. Два Борхеса: Жизнь, сновидения, загадки / Пер. с исп.
Ю. Ванникова. СПб.: Азбука, 2003. 448 с.
9. Bertrand R. Philippe Delerm et le minimalisme positif. Monaco: Le
Rocher, 2005. 234 p.
10. Cavallero C. Les florilèges du quotidien // Études
littéraires. 2005. Vol. 37. 1. P. 145156.
11. Delerm P. La première gorgée de bière et autres
plaisirs minuscules. Paris: Coll. L'arpenteur, Gallimard, 1997. 96
p.
