Лiтературне життя сучасноï Японiï

Лiтературне життя сучасноï Японiï вiдрiзняється
iнтенсивнiстю й бiльшим рiзноманiттям. У краïнi видається
бiльше 200 журналiв, щорiчно присуджується понад 100 лiтературнi
премiï за новi добутки. Однак серед цього достатку
лiтературноï продукцiï важко видiлити якi-небудь провiднi
художнi напрямки або вказати одне-два письменницьких дарування, що
визначають епоху. До початку 70-х рокiв пiшло з життя сформоване ще в
передвоєннi роки поколiння таких старих визнаних майстрiв слова,
як Кафу Натай ( 1879-1959), Хакуте Масамуне ( 1879-1962), Наоя Сига (
1883-1971), Дзюнъитиро Танидзаки ( 1886-1965) i Ясунари Ка-Вабата (1889-
1972). Романи Танидеаки стали значним явищем японськоï
пiслявоєнноï лiтератури. Широкий резонанс не тiльки в
Японiï, але й за рубежем одержало творчiсть Кавабата —
першого японського письменника, вiдзначеного Нобелiвськоï
премiï по лiтературi. Плин “Пiслявоєнноï
лiтератури”, що зiграло спочатку значну роль у формуваннi
сучасного етапу японськоï лiтератури .распалось до початку 60-х
рокiв, i такi письменники, що входили в нього, як Хиросим Нома (рiд в
1915 р.), Синъитиро Накамура (рiд в 1918 р.), Риндзо Сиино (рiд в 1911
р.) i iн. продолжают свою творчу дiяльнiсть, iдучи кожного своïм
шляхом. Помiтну роль у лiтературному життi Японiï продовжують грати
письменники так. називаних других i третього пiслявоєнних
поколiнь. Серед них слiд зазначити в першу чергу Кобо Доз (род. в 1924
р.) i Кендеабуро Ое ( род. в 1935 р.). Дбе висунувся в число провiдних
письменникiв сучасноï Японiï завдяки роману “Жiнка в
пiсках” ( 1962р.).У цьому добутку, як i в бiльшостi наступних
добуткiв Абе — дiйснiсть з'являється у виглядi
складноï, неймовiрноï iз загальноприйнятоï точки зору
алегоричноï ситуацiï, що вiдбиває почуття страху й
непевностi, що переслiдують маленькоï людини в сучасному
капiталiстичному суспiльствi
Кендзабуро Ое у своïх кращих добутках — “Спiзнiла
молодь” (19б2р.), “Футбол I860 року” (1967р.),
“Осягнули мене води до душi моє й” (1973р.) —
виразив тривогу за майбутнє краïни, за долi молодого
поколiння. У своïх публiцистичних добутках- “Хиросимские
записки” (19б5р.), ” Окинавские записки” (1967р.) -
письменник виступає на захист iдей миру й гуманiзму
Поразка руху протесту проти “договору безпеки” i кризовi
явища в економiцi Японiï початку 70-х рокiв викликали серед
японськоï iнтелiгенцiï настрою апатiï й розчарування, якi
знайшли вiдбиття в лiтературi. Частина письменникiв вiдмовилася вiд
висвiтлення бiльших соцiально-полiтичних тим, замкнувши у вузькому колi
повсякденностi. Цi письменники одержали назву “збiглi в
себе” (” интровертного “) поколiння ( найко , се-дай
). До них ставляться Сендзи Курою ( род.в 1932 р.), Есикити Фуруи (
род.в 1937 р.), Мейсей Гото ( род.в 1932 р.), Акира Дбе ( род.в 1934 р.)
i др.
Наприкiнцi 70-х рокiв на лiтературну арену вийшли письменники
“поколiння молодих” ( ао-але седай ) — Рю Мураками (
род.в 1952 р.), Масахиро Мита ( род.в 1948р.). Кендзи Накатами ( род. в
1946 р.) i iн. Ïхня творчiсть по-своєму також вiдбила кризову
духовну обстановку Японiï наших днiв
Особливе мiсце в сучаснiй японськiй лiтературi займає тема
робiтничого класу.Пагубнi наслiдки капiталiстичноï
рацiоналiзацiï показанi в романi Дзюндзи Киносита , (род. в 1914
р.) “Нескiнченнi рейки” (1965р.). У добутках Кицi Накадзато
(род. в 1936 р.) зачiпаються проблеми класовоï боротьби
Прогресивних письменникiв як i ранiше продовжує хвилювати тема
вiйни., ïï незжитi наслiдки. Такий роман Инеко Сата (род. в
1904 р.)” У тiнi дерев (1972р.) i переведенi в нас
“Реквiєм” ( 1972р.) Сидзуко Го ( род.в 1929 р.) i
“Острiв мерцiв” (1974р.) Сей Кубота (род. в 1921 р.). У
прогресивнiй лiтературi Японiï вiдбивається серйозне критичне
вiдношення до дiйсностi й iстинно гуманiстичний погляд на людину
Культура сучасноï Японiï — це культура розвиненоï
капiталiстичноï держави. Разом з тим у силу особливостей
iсторичного розвитку краïни в нiй продовжують зберiгатися багато
старих традицiй, що визначають ïï нацiональна
своєрiднiсть
Основою сучасного етапу розвитку японськоï культури з'явилися змiни
в соцiально-економiчнiй структурi суспiльства, пов'язанi з поразкою
Японiï в другiй свiтовiй вiйнi. Ряд демократичних перетворень у
передвоєннi й вiйськовi роки полiцейських обмежень волi слова,
печатки, зборiв, вiросповiдання, обмежень, якi перервали природний хiд
розвитку японськоï культури нового часу. Хоча демократизацiя
громадського життя Японiï обмежилася рамками звичайних буржуазних
воль, однак, i це склало настiльки разючий контраст iз умовами
попереднього перiоду, що послужило достатнiм стимулом для виникнення
нового етапу в розвитку японськоï культури
У театральному мистецтвi виступають численнi колективи всiляких жанрiв i
напрямкiв. У великiй жанровiй розмаïтостi театру сучасноï
Японiï видiляються три основнi групи: традицiйний класичний театр,
жанри якого зложилися у феодальну епоху ( бугаку , ноо , кеге , кабукi):
новi нацiональнi жанри., що виникли й розвиваються пiсля
“революцiï Мейд-Зи ” у руслi руху за вiдновлення театру
( симпа , синкокуге-ки , сингеки ), i європейськi театральнi
жанри, розвиток яких помiтно активiзувалося в пiслявоєнний перiод
Основну масу глядачiв залучає японський традицiйний театр,
найважливiшим жанром якого є кабукi. Спектаклi кабукi розрахованi
на масового глядача й улаштовуються в специфiчно обладнаних бiльшi
театральнi примiщеннях
Багато видатних представникiв традицiйного театру були вибранi членами
Японськоï академiï мистецтв i нагородженi державними орденами
Важливим заходом, спрямованим на збереження традицiйного японського
театру, було вiдкриття в 1966 роцi першого в iсторiï Японiï
Державного театру. При ньому створенi першi державнi школи по пiдготовцi
творчоï молодi для традицiйного нацiонального театру
Значною творчою активнiстю вiдрiзняється в пiслявоєнний
перiод дiяльнiсть численних театрiв сингеки (Сучасна драма ).
Не набагато бiльше половини п'єс репертуару цих театрiв належить
перу японських драматургiв, iншi являють собою класиковi захiдноï
драматургiï й п'єси сучасних драматургiв рiзних краïн
миру. Колективи . демократичного напрямки, що дотримуються, придiляють
велику увагу росiянцi й радянськоï драматургiï. Так, тiльки в
1963-1967 гг. у Токiо були поставленi “На днi” i
“Мати” М. Горького, “Дядько Ваня”,
“Вишневий сад ” i “Чайку” А. П. Чехова.
“Пiднята цiлина” по М. Шолохову, “Злочин i
покарання” i “Брати Карамазови” по Ф. М.
Достоєвському
Серед акторiв i акторок сингеки найбiльшою популярнiстю користуються
Корея Сенда , Дзюкити Уно , Осаму Такидзава , Исудзу Ямада , Ясуо
Ямамото й др.
Iз другоï половини 60-х рокiв пiд впливом нових
захiдноєвропейських вiянь широке поширення одержали так званi
мiкротеатри .
Японське танцювальне мистецтво, як i багато iнших видiв мистецтва в цiй
краïнi, чiтко роздiляється на традицiйне — буï i
європейське — балет
З початку XX столiття класичний японський танець буï одержав
розвиток i поширення поза рамками, традицiйного театру. Виникло кiлька
танцювальних шкiл, очолюваних видатними майстрами. Серед представникiв
цих шкiл з'явилися хореографи й артисти, що прагнуть створити новi
сценiчнi танцi на традицiйнiй основi. Цi танцi на вiдмiну вiд класичнi
сталi називати ” синбуе ” (”новi традицiйнi
танцi”).
Поштовхом до розвитку в Японiï європейського балету послужили
виступи Ганни Павловой в 1922 роцi, якi зробили величезне враження на
увесь свiт японськоï хореографiï. З'явилися першi вiтчизнянi
фахiвцi в областi балету, що одержали утворення або за кордоном, або в
росiйських педагогiв у Японiï. Вони стали надалi органiзаторами й
керiвниками балетних труп Японiï в пiслявоєнний перiод. У
репертуарi цих труп переважали добутку росiянцi й захiднiй балетнiй
класицi
В 1958 роцi була заснована Японська балетна асоцiацiя, що
об'єднала артистiв балету й хореографiв. Першим спектаклем був
“Золотий петушок” (1959 р.), за ним пiшли кiлька балетних
концертiв, балети “Павiльйон Армиди ” (1958 р.),
“Жизель” (1970 р.), “Спляча красуня” (1971 р.),
“Ромео й Джульетта” (1972 р.), “Золушка”(1973
р.) i др.
У Японiï регулярно гастролюють всi великi балетнi колективи миру, у
тому числi балет Великого театру, Ленiнградський балет, Киïвський
балет i iн. Радянськi хореографи й артисти балету надають допомогу
балетним школам i колективам Японiï
Нерiдко нашi провiднi балерини й балетнi пари беруть участь у спектаклях
японських труп
Опера в Японiï є ще бiльш молодим жанром, чим балет. Музичнi
критики Японiï вiдзначають усе ще невисокий рiвень оперних
спектаклiв, здiйснених вiтчизняними колективами. I багато театральних
дiячiв Японiï не без пiдстави думають, що розвиток оперного
мистецтва в краïнi неможливо без фiнансовоï пiдтримки з боку
уряду або суспiльних организа-ций. Теперiшнiми подiями в театральному
життi краïни стають гастролi прославлених закордонних оперних
колективiв: Великого театру або iталiйського театру ” Ла
Скеля”.