Композицiя комедiï Нелюдим

Головним героєм цiєï комедiï є Кнемон, з
яким зв'язанi всi дiï iнших персонажiв, якi iз самого початку
ставляться до нього рiзко негативно. Деспот у сiм'ï,
людиноненависник, поганий характер якого не витримує навiть
дружина, уïдливий буркун i скнара, Кнемон справдi особливих
симпатiй не викликає. Йому огидне саме спiлкування з людьми,
звертання до нього якогось перехожого з невинним питанням викликає
в цього нечеми вибух гнiву й образ. Кнемон навiть виднiється про
щит Персея iз главою Медузи Горгони, що перетворює людей у кам'янi
стовпи:
Коли б цей дивний дарунок хтось дав тепер менi -
Виднiлися б скрiзь лише статуï однi
Але от трапилося нещастя — i юнака врятували Кнемона. Тодi герой
начебто перероджується. Його монолог свiдчить, що вiн приходить до
розумiння неправоти свого поводження й способу життя, тому що самотнiсть
не може дати щастя:
Знаю, мав один я недолiк: думав жити одинцом.
Сам собi давати пораду, незалежно вiд усiх…
Автор надiляє Кнемона конкретно-соцiальними прикметами, якi
надають жебраковi особою виразностi. Перед глядачами виникав бедний i
працьовитий хлiбороб, вiдчайдушнi зусилля якого вирватися з нестатку
свiдомо були приреченi на поразку. Зi спiвчуттям звучать слова раба
Гети, коли вiн говорить:
Старий триклятий! Ну й життя веде вiн!
Вiд плотi й кровi — це античний селянин,
Або не розпач i безнадiйний харчували ворожiсть Кнемона до людей? Цього
ми не знаємо. I наприкiнцi п'єси гуманiст Менандр
примушує героя переглянути своє вiдношення до реального миру
й повертає йому нормальнi людськi якостi. Виявляється, що в
цю просту людину є, схована шляхетна мрiя, нарештi висловлена
декiлькома мудрими словами: …Коли б,
Всi були розсудливi, не було б тодi судiв,
Трюм, куди себе зганяють, воєн, i кожний би
радувався З долi скромноï…
И глядачi розумiли: коли б це гуманне бажання здiйснилося, то нелюдiв не
було б, адже саме так повиннi жити люди
Композицiйно комедiя Нелюдим вiдходить вiд традицiйноï схеми, за
якоï в пролозi який-небудь персонаж розповiдав про подальший
розвиток iнтриги й, таким чином, коротко знайомив глядачiв з усiм
сюжетом. У цiй п'єсi бог Пан лише констатує положення, що
зложилося, тому подальшi подiï невiдомi. А це дає можливiсть
авторовi вiльно ними варiювати й створювати несподiванi комiчнi ефекти
Традицiйно герой комедiï для рiшення своєï проблеми
звертається до раба або до кого, хто може допомогти. Тодi дiя
п'єси зосереджується саме на цьому вiдповiдальному
персонажу. Сострат також звертається до досвiдченого iнтригана
раба Гети, до Горгия, але вони нiчим йому не допомагають, отже,
трафаретний прийом тут не спрацьовує. Потрiбно сказати, що взагалi
Менандр намагався уникати торованих стежок
Новим елементом у комедiï була й розв'язка: конфлiкт зненацька
вирiшувався самим Кнемоном, що переродився пiсля нещасного випадку.
Менандр чудово володiв мистецтвом iнтриги, прийомами обману глядачiв,
якi чекали традицiйних ходiв автора, майстерно пiдтримував постiйну
напругу. Комедiя має вiдкрите гротескне, з елементами буфонади,
закiнчення
Комедiя нiколи не зачiпала нi полiтичних, нi якихось значних iсторичних
подiй. Проте, Менандр досить чiтко проводив у своïх добутках
iдеï, спiвзвучнi тодiшнiм прогресивним поглядам. У знедоленому й
приниженому рабi вiн завжди намагається показати людину, що нi в
чому не уступала перед вiльним громадянином, а часто багато в чому й
перевершувала його. Традицiйно зневажена суспiльноï думкою гетера
перетворюється в Менандра на втiлення шляхетностi й доброти. По-
новому автор почав пiдходити й до проблем шлюбу, створення сiм'ï,
виховання, що наближало його до Еврипиде. Можливо, у цьому й була
причина не дуже великоï популярностi Менандра. Вiдповiдно до нових
вiянь його персонажi висловлюють досить вiльнi думки, в епикуривском
дусi пiддаючи сумнiвам справедливiсть божественного промислу. А один з
них фактично не вiрить у втручання богiв i визначення ними рiзних мiр
покарання або нагороди
Мова Менандра наближається до мови освiченоï частини
афiнського населення, тому в нiй вiдсутнi грубi вираження або
непристойностi. Незважаючи на вiршовану форму, вона сприймається
як невимушена розмовна мова вихованого античного громадянина
Комедiï Менандра вiдчутно вплинули на римську комедiю, зокрема на
творчiсть Плавта й Теренция, а через них — i на
захiдноєвропейську драму