Короткий змiст роману Добродiï Головлеви

Салтиков-Щедрiн — один з видатних письменникiв-сатирикiв
класичноï росiйськоï лiтератури. Його талант оригiнальний,
своєрiдний i цiкавий, повз його творчiсть не можна пройти.
Письменник багато й плiдно працював, вiд добутку до добутку
вдосконалюючи майстернiсть, вигострюючи сатирою перо, викриваючи
свинцевi мерзенностi життя.
Його пiзнiй i самий зрiлий роман Добродiï Головлеви можна назвати
iсторiєю виморочной сiм'ï, приреченоï на загибель через
ïï спрагу, що вразила, корисливостi, втрати людських зв'язкiв
мiж близькими людьми
Це особливо стосується Порфирiя Петровича Головлева —
Иудушки. Вiн попадає в павутину власного марнослiв'я, стаючи
жертвою й катом одночасно. Своя байдужнiсть до спившемуся брата Степанку-
Бельбасу Иудушка також намагається сховати за порожнiми фразами,
умовляє мати позбавити спадщини недбайливого сина. Не без участi
Иудушки Степан був приречений на напiвголодне самiтництво. Смерть брата
наближає Порфирiя Петровича до фатальноï самiтностi. Iсторiя
умертвий знаходить продовження в долi iншого брата Иудушки — Пашки
тихонi. Сцена побачення Порфирiя Петровича з умираючим братом
показує всю внутрiшню порожнечу й байдужiсть Иудушки. За його
релiгiйними мовленнями криється лише меркантильний iнтерес. Павлу
здавалося, що Порфирiй обплутує його невидимою павутиною, вiд
якоï важко дихати, що наближає його й без того швидку
кончину. Навiть на найближчу людину — свою матiр — Порфирiй
Петрович дивиться очами не люблячого сина, а богатого помiщика,
вiдводячи ïй роль безсловесноï нахлiбницi
Правда, спочатку Иудушка лестить матерi, пiдлещується перед нею,
намагаючись створити видимiсть люблячого й турботливого сина,
намагаючись стати ïï виконувачем духiвницi. I як тiльки
домагається свого, вiдразу ж втрачає iнтерес i повага до
матерi; вона тепер йому не потрiбна — зайвий рот. Так само
переступить вiн i через своïх дiтей, Петеньку й Володеньку,
вiдмовивши ïм у допомозi, замiняючи ïï порожнiми й
довгими листами. Порфирiй Петрович прекрасно розумiє, що
прирiкає синiв на смерть, але немає в його серце любовi й
жалю, милосердя й спiвчуття
Сiмейнi узи, синовний i батькiвський борг — все це для нього
порожнi фрази. Лише корисливiсть, спрага наживи мають для нього змiст.
Але нiякоï логiки в його дiях немає. Для чого йому багатство,
кому вiн хоче його залишити, кого ощасливити? Нiкого близьких
немає поруч. Лише спившаяся племiнниця роз'ятрює його душу,
розповiдаючи про своє життя на театральних пiдмостках i малюючи
картину загибелi Любиньки… Заради чого вiн жив, що й кому залишить
пiсля себе? Чи задає Порфирiй Петрович собi подiбнi питання?
Немає. Вiн намагається сховатися вiд життя за марнослiв'ям.
Боячись прозрiння, вiн ховається за видимiстю життя
Салтиков-Щедрiн створює досить складний i трагiчний образ.
Життєвий шлях Иудушки — це поступова втрата ïм зв'язку
з реальнiстю, з живими людьми, а потiм болiсний шлях прозрiння на порозi
життя, коли майже роздягненим пiде вiн у нiч на могилу матерi. А може
бути, це лише гарячкове марення? Автор не дає однозначноï
вiдповiдi, залишаючи рiшення за читачами Добутку Салтикова-Щедрiна,
написанi ïм на злiсть дня, завдяки ярчайшему таланту сатирика
пережили десятилiття, але не загубили своєï сили. Вони
викривають i смiються, борються з вульгарнiстю й фальшю, пустопорожньою
балаканиною й бездушшям, вiдсталiстю й неуцтвом
Блискуча сатира Михайла Євграфовича, на жаль, актуальна й
сьогоднi, тому що негативнi типи, створенi його безсмертним талантом,
дивно живi й у нашi днi. Але розглянути ïх i знайти методи боротьби
з ними допомагає великий письменник
Iсторiя загибелi сiмейства крiпосникiв Головлевих спочатку була частиною
хронiки Добромиснi мовлення, що в основному присвячена опису дiйсностi
хижака-буржуа Дерунова. Письменник вирiшив видiлити iз хронiки
оповiдання про сiм'ю Головлевих i створив на ïхнiй основi роман-
хронiковi Добродiï Головлеви. Композицiя його була пiдпорядкована
однiй темi — краху крiпосництва. Роман починається
передчуттям смертi одного з героïв (Степана), потiм протягом
оповiдання перед нами з'являється цiла галерея вмираючих, що
сходять зi сцени життя людей. Головлеви — це сама смерть, злiсна,
пустоутробная; це смерть, що вiчно пiдстерiгає нову жертву,
— писав сатирик
Образи Головлевих старшого й молодшого поколiння — яскрава
iлюстрацiя пагубного впливу на людську особистiсть недосконалого
суспiльного лада, заснованого на гнобленнi. Саме тому автор у романi
придiляє увагу бiльше моральнiй, моральнiй сторонi справи, а не
економiчному збiднiнню крiпосникiв. Хочу вiдзначити, що авторовi вдалося
так талановито зобразити конкретних героïв, що в них втiлилися всi
пороки не тiльки однiєï сiм'ï, але й усього суспiльства.
Яскраво виписаний Иудушка Головлев. Письменник зробив його буквально
символом усякого паразитизму, людиноненависництва й реакцiï
Усе компоненти роману: пейзаж, мовлення героïв, авторськi
характеристики й вiдступи — усе в романi служить однiєï
мети — розкриттю причин загибелi будуючи крiпосникiв. Особливо
вражає мовлення Иудушки — людиноненависника й блу-дослова,
виткана з афоризмiв, зменшувальних i ласкательних слiв, подихiв,
лицемiрних звертань до Бога, безперервних повторень
Хочу вiдзначити також ще дуже важливий композицiйний момент у романi:
автор свiдомо виключив подробицi крiпосницького побуту, виховання нового
поколiння крiпосникiв i ïхнiх взаємин iз селянами. Менi
здається, письменник зробив це для того, щоб створити ще бiльш
безвихiдний i не тло, що гармонiює з живим миром, на якому
зживають себе крiпосники. Живаючи, свiтла дiйснiсть як би сама не
випускає ïх з обмеженого простору, немов страшна заразна
хвороба
Є присутнiм i вiдчувається читачем у романi й дух самого
автора, що всiєю душею любив пригноблений народ Росiï й
боровся за нього волю