Комедiï Сумарокова

Комедiï Сумарокова прийнято дiлити на три групи, у вiдповiдностi
згодом ïхнього створення й характерних рис. У першу групу повиннi
бути включенi комедiï 1750 року: Тресотиниус, Сварка чоловiка iз
дружиною (пiзнiше перероблена в Порожню сварку), Чудови-Щи (первiсна
назва Третейський суд). Це комедiï зi слабко розробленим сюжетом, а
дiючi особи розкривають свiй характер переважно в дiалогах. Найбiльш
яскравим прикладом памфлетноï комедiï Сумарокова є
Тресотиниус, де драматург зло висмiяв свого лiтературного супротивника
Тредиаковского. А щоб глядачам про це легше було догадатися, Сумароков
використовував спiвзвуччя прiзвища оригiналу i його сценiчного двiйника
й увiв ряд деталей, що недвозначно натякали на Тредиаковского.
Так, уже в першому явищi Клариса повiдомляє своєму батьковi
Оронту, що вона нiзащо не пiде замiж за Тресотиниуса, що краще ïй
столiття бути в дiвках, нiж за Тресотшшусом, i бере пiд сумнiв його
вченiсть: Хоча вiн i клянеться, що вiн людина вчений, однак у цьому
нiхто йому не вiрить. На це Оронт викликує: Божевiльна, вiн
знає по-арабски, по-сирийски, по-халдейски, так диво чи не
знає вiн ще по-китайському, i на всiх цих мовах вiршi пише, як
росiйською мовою. Перекладацька дiяльнiсть Тредиаков-Ского до цього часу
був досить вiдомий, i вiн дiйсно писав вiршi на росiйськiй i французькiй
мовах. I все-таки в комедiï Сумароков не обмежився лише осмiянням
свого особистого супротивника. Драматург напав тут i на схоластичну
науку, вiдiрвану вiд дiйсних життєвих потреб. Зачепив Сумароков
також слов'янiзоване мовлення, вклавши ïï у вуста третього
педанта — Ксаксоксимениуса (двома першими були Тресотиниус i
Бобемиус), що употребили саме тi постарiлi слов'янiзми, проти яких
виступив Сумароков у своïй епiстолi Про росiйську мову*.
З бiльшою майстернiстю Сумароков зображує й iнших персонажiв
цiєï комедiï: хвалькуватого офiцера Брамарбаса,
оказавшегося насправдi страшенним боягузом, i пiддячого —
постiйного об'єкта нападок Сумарокова. Цi фiгури вже певною мiрою
типiзованi, ïхнє мовлення соцiально диференцiйоване.
Ворожiсть Сумарокова до кропив'яного насiння недвозначно вiдбилася в
характеристицi приказноï душi — пiддячого. Але вiн виведений
далеко не жалюгiдною фiгурою. Сумароков добре знав силу й можливостi
ябедникiв у системi росiйськоï бюрократiï, здатних на будь-яку
кляузу й пiдробку. Тому його пiддячий переходить вiд прохань до погроз,
чiтко уявляючи собi, що є надiйним знаряддям у руках йому подiбних
Це перо хоч i не так гостро, однак iнодi коле сильнiше й шпаги. Навiть
розв'язка комедiï виявилася в повнiй залежностi вiд пiддячого: у
шлюбному контрактi вiн зробив пiдробку, вписавши в нього замiсть iм'я
Тресотиниуса iм'я Доронта коханця (коханого) Клариси
З iнших комедiй цiєï групи слiд зазначити Сварку чоловiка iз
дружиною, де сатирично представленi чепуруни й чепурухи, чия
взаємна ворожiсть стала вже чималим соцiальним злом. Значення
цiєï комедiï зростає ще й тому, що в нiй уперше
робиться спроба зобразити на сценi молодого неосвiченого сiльського
дворянина.
чиНе був вiн прадiдом фонвизинского Митрофана? Але, використовуючи
прийоми зовнiшньоï розважальностi, Сумароков разом з тим
включає в комедiю епiзоди бiльше значного змiсту
До другоï групи комедiй Сумарокова ставляться Опiкун, Лихоимец,
Придане обманом, Отрутний. Зберiгаючи памфлетний характер цих комедiй,
автор домагається в них все-таки бiльшiй багатогранностi й
типiзацiï в створеннi головних дiючих осiб. Ïх прийнято
вважати комедiями характерiв; тут помiтно збiльшується побутовий
елемент, з'являються риси критики державних порядкiв тодiшньоï
Росiï, насамперед лихварства, а також неправосуддя, строгостей
цензури й iнших порокiв. Певнi досягнення Сумарокова в цiй групi комедiй
були пов'язанi з боротьбою, що почалася, у лiтературно-театральних колах
за створення нацiонального комедiйного репертуару; наслiдок зiткнення
— поява фонвизинского Бригадира. Для третьоï групи комедiй
Сумарокова характерний неприкритий iнтерес автора до положення крiпакiв
Ще однiєю iстотною особливiстю цих комедiй є те, що в них,
як правило, слуги виявляються морально вище, розумнiше, винахiдливiше,
енергичнее, нiж ïхнi добродiï. Об'єкти сатиричного
осмiяння в комедiях, спроби iндивiдуалiзацiï мовлення ïхнiх
персонажiв, створення в кращi з них (у першу чергу в Рогоносцi по уявi)
колоритних сцен з побуту помiсного дворянства дозволяють бачити в
Сумарокове одного з попередникiв Д. И. Фонвiзiна
Творчiсть Сумарокова — самий чистий у росiйськiй лiтературi зразок
класицизму
Слово для Сумарокова — не просто iнструмент для створення образiв:
вiн мiркує, постiйно мiркує над суттю слова. По найглибшому
переконанню автора, кожне слово повинне вживатися в одному, саме йому
властивому значеннi. Знайти це значення — значить зрозумiти, яке
мiсце займає позначений словом предмет у свiтовому порядку
Сумароков не став теперiшнiм суперником Ломоносова у високому поетичному
складi й тим програв йому в очах найближчих нащадкiв. Але вiн розкрив
багато можливостей простого слова. Без цього згодом не вiдбулася б i
карамзинская реформа, що поклала початок мовi сучасному
Не будучи генiальним поетом, Сумароков був найвищою мiрою талановитим
лiтератором, що зробив величезний вплив на розвиток нашоï
лiтератури другоï половини XVIII столiття