Комедiï Сумарокова

Комедiï Сумарокова прийнято дiлити на три групи, у вiдповiдностi згодом ïхнього створення й характерних рис. У першу групу повиннi бути включенi комедiï 1750 року: Тресотиниус, Сварка чоловiка iз дружиною (пiзнiше перероблена в Порожню сварку), Чудови-Щи (первiсна назва Третейський суд). Це комедiï зi слабко розробленим сюжетом, а дiючi особи розкривають свiй характер переважно в дiалогах. Найбiльш яскравим прикладом памфлетноï комедiï Сумарокова є Тресотиниус, де драматург зло висмiяв свого лiтературного супротивника Тредиаковского. А щоб глядачам про це легше було догадатися, Сумароков використовував спiвзвуччя прiзвища оригiналу i його сценiчного двiйника й увiв ряд деталей, що недвозначно натякали на Тредиаковского.
Так, уже в першому явищi Клариса повiдомляє своєму батьковi Оронту, що вона нiзащо не пiде замiж за Тресотиниуса, що краще ïй столiття бути в дiвках, нiж за Тресотшшусом, i бере пiд сумнiв його вченiсть: Хоча вiн i клянеться, що вiн людина вчений, однак у цьому нiхто йому не вiрить. На це Оронт викликує: Божевiльна, вiн знає по-арабски, по-сирийски, по-халдейски, так диво чи не знає вiн ще по-китайському, i на всiх цих мовах вiршi пише, як росiйською мовою. Перекладацька дiяльнiсть Тредиаков-Ского до цього часу був досить вiдомий, i вiн дiйсно писав вiршi на росiйськiй i французькiй мовах. I все-таки в комедiï Сумароков не обмежився лише осмiянням свого особистого супротивника. Драматург напав тут i на схоластичну науку, вiдiрвану вiд дiйсних життєвих потреб. Зачепив Сумароков також слов'янiзоване мовлення, вклавши ïï у вуста третього педанта — Ксаксоксимениуса (двома першими були Тресотиниус i Бобемиус), що употребили саме тi постарiлi слов'янiзми, проти яких виступив Сумароков у своïй епiстолi Про росiйську мову*.
З бiльшою майстернiстю Сумароков зображує й iнших персонажiв цiєï комедiï: хвалькуватого офiцера Брамарбаса, оказавшегося насправдi страшенним боягузом, i пiддячого — постiйного об'єкта нападок Сумарокова. Цi фiгури вже певною мiрою типiзованi, ïхнє мовлення соцiально диференцiйоване. Ворожiсть Сумарокова до кропив'яного насiння недвозначно вiдбилася в характеристицi приказноï душi — пiддячого. Але вiн виведений далеко не жалюгiдною фiгурою. Сумароков добре знав силу й можливостi ябедникiв у системi росiйськоï бюрократiï, здатних на будь-яку кляузу й пiдробку. Тому його пiддячий переходить вiд прохань до погроз, чiтко уявляючи собi, що є надiйним знаряддям у руках йому подiбних Це перо хоч i не так гостро, однак iнодi коле сильнiше й шпаги. Навiть розв'язка комедiï виявилася в повнiй залежностi вiд пiддячого: у шлюбному контрактi вiн зробив пiдробку, вписавши в нього замiсть iм'я Тресотиниуса iм'я Доронта коханця (коханого) Клариси
З iнших комедiй цiєï групи слiд зазначити Сварку чоловiка iз дружиною, де сатирично представленi чепуруни й чепурухи, чия взаємна ворожiсть стала вже чималим соцiальним злом. Значення цiєï комедiï зростає ще й тому, що в нiй уперше робиться спроба зобразити на сценi молодого неосвiченого сiльського дворянина.
чиНе був вiн прадiдом фонвизинского Митрофана? Але, використовуючи прийоми зовнiшньоï розважальностi, Сумароков разом з тим включає в комедiю епiзоди бiльше значного змiсту
До другоï групи комедiй Сумарокова ставляться Опiкун, Лихоимец, Придане обманом, Отрутний. Зберiгаючи памфлетний характер цих комедiй, автор домагається в них все-таки бiльшiй багатогранностi й типiзацiï в створеннi головних дiючих осiб. Ïх прийнято вважати комедiями характерiв; тут помiтно збiльшується побутовий елемент, з'являються риси критики державних порядкiв тодiшньоï Росiï, насамперед лихварства, а також неправосуддя, строгостей цензури й iнших порокiв. Певнi досягнення Сумарокова в цiй групi комедiй були пов'язанi з боротьбою, що почалася, у лiтературно-театральних колах за створення нацiонального комедiйного репертуару; наслiдок зiткнення — поява фонвизинского Бригадира. Для третьоï групи комедiй Сумарокова характерний неприкритий iнтерес автора до положення крiпакiв
Ще однiєю iстотною особливiстю цих комедiй є те, що в них, як правило, слуги виявляються морально вище, розумнiше, винахiдливiше, енергичнее, нiж ïхнi добродiï. Об'єкти сатиричного осмiяння в комедiях, спроби iндивiдуалiзацiï мовлення ïхнiх персонажiв, створення в кращi з них (у першу чергу в Рогоносцi по уявi) колоритних сцен з побуту помiсного дворянства дозволяють бачити в Сумарокове одного з попередникiв Д. И. Фонвiзiна
Творчiсть Сумарокова — самий чистий у росiйськiй лiтературi зразок класицизму
Слово для Сумарокова — не просто iнструмент для створення образiв: вiн мiркує, постiйно мiркує над суттю слова. По найглибшому переконанню автора, кожне слово повинне вживатися в одному, саме йому властивому значеннi. Знайти це значення — значить зрозумiти, яке мiсце займає позначений словом предмет у свiтовому порядку
Сумароков не став теперiшнiм суперником Ломоносова у високому поетичному складi й тим програв йому в очах найближчих нащадкiв. Але вiн розкрив багато можливостей простого слова. Без цього згодом не вiдбулася б i карамзинская реформа, що поклала початок мовi сучасному
Не будучи генiальним поетом, Сумароков був найвищою мiрою талановитим лiтератором, що зробив величезний вплив на розвиток нашоï лiтератури другоï половини XVIII столiття