Трагiзм подiй художнього оповiдання

Найбагатшим джерелом натхнення для багатьох югославських письменникiв
як i ранiше служать поетичнi сказання, легенди, перекази ïхнього
рiдного краю. Життя природи — лiсу, тварин, птахiв — є
невичерпним джерелом створення нових i нових книг. Добутку такого роду
поетичнi, зiгрiтi особистим, вiдчутим i пережитим вiдношенням автора до
подiй. В основi ïх — власний суб'єктивний досвiд.
Тонке сприйняття природи особливо характерно для письменникiв
Боснiï й Герцеговини — до недавнiх пор глухого гористого
краю, дрiмучi лiси якого, з ïх таємничому й незрозумiлоï
чужому погляду життям, не дуже давно служили надiйним притулком для
партизанiв. Боснiя дала югославськiй дитячiй лiтературi багатьох
видатних ïï творцiв. И. Андрич i Б. Чопич, С. Куленович i М.
Селимович, е. Кiш i М. Диздар по народженню належать Боснiï й
Герцеговинi. Вигадливе переплетення протягом столiть древнiх язичеських
переказiв з мусульманськими й християнськими легендами у всiх варiантах,
гармонiйна злитiсть культури Сходу й Заходу наклали свiй незгладимий
вiдбиток на добутки боснийско-герцеговинских письменникiв. Загострене
сприйняття краси життя, умiння насолоджуватися ïï багатством i
достатком у з'єднаннi з виразним розумiнням тлiнностi всього
земного й вiчностi природи наповнюють книги боснiйських письменникiв
неповторним ароматом.
Особливу принаднiсть надає ïм i виразний, iз працею мова ,
що пiддається адекватному перекладу, що представляє
усерединi сучасноï лiтературноï норми неповторний сплав
найбагатших нашарувань етнiчно найрiзноманiтнiшоï лексики. Споглядально-
фiлософська iнтонацiя, зовнi стримана й некваплива, а по сутi виконана
схованого внутрiшнього жара манера оповiдання, властива Сходовi, надають
прозi бiльшостi боснийско-герцеговинских письменникiв зовсiм особливий
характер i колорит, що вiдразу ж видiляє ïх серед
письменникiв iнших регiонiв сербскохорватского мови. Тому й настiльки
цiкава, захоплююча, зокрема, боснийско-герцi-говинская казка, одним з
майстрiв якоï є Лхмет Хромаджич (р. 1923). Стара мiцнiсть на
горi, гол i занедбана, була завжди повна таємниць для нас, хлопчиськ,-
згадував Ахмет Хромаджич.- Ми часто туди ходили. Там ми шукали те, чого
нiколи не знайшли: заритi скарби й зарита зброя… Про мiцнiсть
ходили легенди. Одну з таких легенд А. Хромаджич передав у повiстi Гном
iз Забутоï краïни (1958). Це iсторiя про хоробрий Солнише i
його сестрi Пушинцi, яких розлучили злi люди. Хоробрий маленький Солниш
зумiв розшукати свою подругу в Замку Бур, але врятувати ïï не
смог: вона вмерла, росле багатьох пригод Солниш потрапив у стару
мiцнiсть i зустрiвся iз хлопчиком Еленом. Про хоробру боротьбу гiрського
козла Серебрянко iз сiмома вовками розповiдає повiсть А.
Хромаджича Скам'янiлi вовки (1964). Коли письменника запитали, чому вiн
пише казки , вiн вiдповiв: Тому що я ïх люблю. Менi здається,
що всi казки, якi я написав, я десь давно чув. У лiсi, коли спiвали
птаха, коли все зеленiло й розцвiтало. Зимою, коли землю покривал снiг i
коли з теплоï кiмнати… я дивився, як зграï безпомiчних
птахiв шукають притулок i ïжу… Я спостерiгав птахiв i звiрiв.
I я бачив ïх щасливими. Бачив ïх сумними. Я бачив ïх
скаженими вiд ненавистi. Я бачив серед них нiжних матерiв, добрих
друзiв… Повести лiсу, повести невiдомих i невидимих оповiдачiв я
запам'ятав з дитинства.
Обидвi книги А. Хромаджича переведенi на росiянин i iншi мови народiв.
Вiдомi читачам i чудовiй книзi про природу, повiсть про життя птахiв
Крилатий караван, написана iншим боснiйським письменником, уродженцем
Чорногорiï, Стеваном Булайичем (р. 1926), i повiсть Хлопцi з
Вербноï рiки. У Сербiï успiхом користуються поетичнi казки
Бранко В. Радичевича (р. 1925), автора декiлькох збiрникiв: Дух лугiв,
Казка про жартiвника, Оповiдання про дiтей, Учений кiт, Чудотворне око,
а також роману Кондитерська у веселого чарiвника (1961). Б. В. Радичевич
— майстер гостросюжетноï, розумноï й веселоï
сучасноï казки, у якiй у масках традицiйних казкових персонажiв
дитина бачить нових, сучасних i зрозумiлих йому героïв. Висхiдна до
народних казок В. Караджича, казка Б. В. Радичевича вмiло вводить дитини
в що ускладнився й збагатився мир сучасноï дiйсностi, не
позбавляючи його димки традицiйноï принадностi.
Улюбленим читанням македонських хлопцiв є казки Славко
Яневського (р. 1920), що волiє бiльше традицiйнi сюжетнi повороти.
Юним читачам нашоï краïни знайома його книга У славнiм мiстi
Небивальске.
Майстром-Казкарем є й чорногорець Чедо Вукович (р. 1920), перша
вiршована казка якого Виторог з'явилася в 1948 роцi. У романах Лiтальний
апарат професори Ясноума (1961) i Алло, небо (1963) Вукович
з'єднує традицiйну казку з елементами новоï,
пов'язаноï з космосом i новiтнiми досягненнями технiки, науково-
фантастичноï прози. Казковi традицiï живi в прозi
Словенiï, де в цьому жанрi (для рiзних вiкових груп) успiшно
працювали й працюють багато письменникiв (е. Пероци, Б. Юрца, Я.
Швайнцер, Л. Ковачич).