Англiйський модернiстський роман
Англiйський модернiстський роман зложився в першiй третинi XX столiття,досягши свого розквiту в 1920-е роки. Оригiнальнiсть модернiстського
роману тiм, що вiн з'єднав у собi на перший погляд
непоєднуванi елементи, властивi, з одного боку, роману епохи
зрiлого романтизму 1840- 1860-х рокiв, а з iншого боку — роману
натуралiстичному, виниклому в 1880-е роки. Письменники-Романтики
(Ч.Диккенс, Ш. i е.Бронте, У.М.Теккерей) у своïх творах виходили з
подання про внутрiшньо цiльну людську особистiсть, що вiрить в iдеал,
незалежноï вiд тиску соцiального середовища, здатноï на
самовираження в т. морально значимих учинкiв
Письменники ж, що тяжiли до натуралiзму — пiзня Дж. елиот, Дж.
Мередит i особливо Дж.Мур, Дж. Гиссинг, Т. Харди, — опиралися на
природничо-наукове розумiння людини, поставленого у тверду залежнiсть
вiд впливу раси, середовища, моменту, чим сильно обмежили його домагання
на самостiйнiсть. Модернi кидали виклик найголовнiшому мiфу
острiвноï культурноï свiдомостi — у мiрну чергу вiрi в
неповторну самобутнiсть британськоï культури. Результатом
ïхньоï дiяльностi стало створення нового типу роману, де на
перший план висунулася проблема волi творчостi й такого художника-
творця, кiт. в умовах заходу Європи i пробудженого ïм хаосу
методом проб i помилок намагається додати своєму худож мовi
зразковiсть, статус особливоï реальностi, слова в словi
Джойс, з раннього рокiв проявивший здатностi до мов i лiтератури,
одержав фундаментальне гуманiтарне утворення. Ще в Дублiнi вiн написав
есе Портрет художника i приступився до бiльше великого оповiдання за
назвою Стивен Герой, згодом переробленому в роман Портрет художника
замолоду. Однак, уже цi досвiди самоопису були далекi вiд звичайних
автобiографiй. Джойс намагався глянути на себе вiдстороненим поглядом.
Стивен Дедалус, наскрiзний персонаж декiлькох джойсовских добуткiв.
Ïхнi вiдносини модифiкувалися вiд тексту до тексту — вiд
досить упередженого, суб'єктивного самозображення в Стивене
Героï до повного вiдчуження свого я у текстi Улисса.
В 1907 г Джойс повернувся до автобiографiчного матерiалу й прийнявся
переробляти чорновий начерк Стивен Герой у роман за назвою Портрет
художника замолоду. Епiграфом до нього стали слова Овiдiя з поеми
Метаморфози: …i до ремесла незнайомому дух спрямував. Тим самим
Джойс ще раз нагадав про символiчний змiст iм'я свого головного героя,
Стивена Дедалуса; цим iм'ям вiн ще в 1904 р. пiдписував деякi своï
новели й листи. Стивен-Художник засуджений на нерозумiння й трую з боку
сучасникiв. Його дух рветься вгору, у горние висоти творчостi. I вже в
цьому змiстi вiн схожий iз творцем рукотворних крил, митецьким майстром
Дедалом, про яке говорить Овiдiй. У романi йому стояло не тiльки
розкрити поезiю того або iншого середовища, але й вивести персонаж, що
є носiєм цiєï поезiï, проекцiєю його
творчого я. З одного боку, Портрет, буяє подробицями, що
здобувають вiдому самостiйнiсть, з iншоï вишиковує дистанцiю
мiж автором i героєм. Якщо сюжет чернетки головним чином зводився
до знаходження Стивеном незалежностi вiд свого оточення, то в Портретi
художника замолоду ця лiнiя ускладнилася за рахунок iншоï —
знаходження автором незалежностi вiд свого героя. Для того щоб пiдсилити
ефект iнтимноï причетностi оповiдача до свого героя, Джойс
скористався елементами так званоï технiки потоку свiдомостi. Заради
ж конструювання дистанцiï мiж оповiдачем i носiєм потоку
свiдомостi вiн наповнив роман стилiстичною динамiкою, мiняючи манеру
листа в кожнiй з п'яти глав разом з етапами дорослiшання свого
персонажа: дитинство, отроцтво, юнiсть, першi досвiди творчостi. Так,
наприкiнцi четвертого роздiлу Портрета художника замолоду Стивен,
побачивши незнайому дiвчину вдолине струмка, переживає осяяння.
Для героя роману цей момент — важлива вiха в життi, що
ознаменувало його рiшення присвятити себе мистецтву. Але вже через
сторiнку, на початку п'ятоï глави, стиль роману кардинально
мiняється: вiд опису пiднесеного трепету творчоï душi Джойс
переходить до натуралiстичних деталей убогоï дiйсностi, що
оточує персонажа. Автор не тiльки не ототожнює себе зi
своïм персонажем, але й вiдмовляється бачити в ньому
повноцiнного художника. Тепер перед читачем усього лише портрет
замолоду. У мiру дорослiшання Стивен учиться вiдчужувати свiй минулий
досвiд, дивитися на себе iронiчно. В Улиссе Джойс показ-т наступний етап
його життя, що прийшов на змiну тому, що був описаний у фiналi Портрета
художника замолоду.
Вiрджинiя Вулф (1882- 1941). Вулф порушувала питання про новi способивiдображення соцiуму. Модернiзм Вулф носив пiдкреслено лiтературний хар-
р, стосувався проблеми оповiдальноï технiки: Усе человеч. зв'язку
перетерпiли змiни — мiж панами й слугами, чоловiками й дружинами,
родителями й дiтьми. А коли мiняються вiдносини мiж людьми,
наступає черга змiн у релiгiï, правилах пристойностi,
полiтицi й лiтературi, — писала воно в 1923 роцi
Вулф народилася в сiм'ï впливового лiтературного видавця, фiлософа
й ученого сера Лесли Стивена . У будинку панував настою культ книги.
Своєрiдним унiверситетом Вiрджинiï, i получившей
домашнє утворення, стала багата бiблiотека. В основi зрiлих
романiв Вулф лежить пошук життя . Для поетики романiв Вулф 1920-х рокiв
особливе значення мають фактура тексту — його насиченiсть
асоцiативними зв'язками, лiричними вiдступами, i сюжетна композицiя, що
поєднує разноплановие замальовки у єдине цiле. Роман
Миссис Деллоуей вирiс iз оповiдання Миссис Деллоуей на Бонд-Стрит.
Вiдповiдно до первiсного варiанта в романi повинна була переважати
сатирична iнтонацiя, а дiя в основному розверталося у вищих сферах
англ.суспiльства. По другому варiантi, сюжет повинен був завершитися
смертю центрального персонажа, Кларисси Деллоуей, пiд час улаштованого
нею прийому — у результатi самогубства або нещасного випадку.
Композицiйна єднiсть скрiплювалася лейтмотивом бою годин Биг Бена.
Звiдси й варiант назви — Годинники. Дiя Миссис Деллоуей чiтко
укладається в рамки одного червневого дня, охоплюючи сiмнадцять
годин. Кларисса Деллоуей — уже лiтня з вищого суспiльства, дружина
британського парламентарiя, готується до прийому гостей. Iншi
персонажi так чи iнакше спiввiднесенi з ïï турботами, будучи
запрошенi на цей раут. Исключ.становить Септимус Уоррен-Смит, ветеран
Першоï мир вiйни. Разом з ним у роман про ничегонеделаньи входять
теми насильства, божевiлля, смертi. Лiнiï Кларисси й Септимуса
разв.паралельно, практично не перетинаючись. Оповiдання в М.Д
розпадається на окремi епiзоди. Кожний ïх ïх цiлком
самостiйний i в той же час є частиною складного полiфонiчного
цiлого. Використовується Вулф i така оповiдальна технiка, як потiк
свiдомостi персонажiв.
Самий складний образ у романi — сама Кларисса Деллоуей. Разом з
тим вона далека вiд самозаспокоєностi й ощущ-т дисгармонiю.
Символом таємних страждань Кларисси стає кiмната на горищi,
де онапо ночам залишається одна, подiбно черницi. Знову й знову
М.Д. перебирає в пам'ятi минуле, намагаючись зрозумiти, як вийшло,
що вона живе з людьми, з якими в неï немає близькостi.
Виявляється, у минулому ïй були знайомi сильнi почуття до
Геру Уолшу, до Салли Сеттон. Але вона зволiла ïм обом Ричарда
Деллоуея, зразкового джентльмена. Чому вона так надiйшла?
Тому,розумiє Кларисса, що Ричард у мiнiмальному ступенi сковував
ïï iндивiдуальнiсть
Любов Питера була теперiшньоï й вiд цього занадто вимогливоï.
Кларисса вiдчуває, що саме Питер мiг бути тим людиною, до якого
тягнеться ïï душа, але вона усвiдомить, що вiн не дозволив би
ïй залишитися самою собою. Тому, переконавшись у безплiдностi свого
шлюбу з Ричардом, Кларисса не бажає нiчого мiняти у своєму
життi й утримує Питера на звичнiй дистанцiï. Внутрiшня
самiтнiсть i схованi вiд стороннiх очей страждання невiд'ємна
частина миру ïï персонажiв. |роль Септимуса в романi —
служити своєрiдним двiйником Кларисси, прикладом того, що може
зробити з людиною агресивний сучасний мир. Зломлений жахами вiйни,
Септимус, втратив здатнiсть до естетическому, тонкому-лiрично-тонкому
прийняттю життя, вiд чого буквально божеволiє.Бредшоу —
єдину ланку, що встановлює переклик мiж мирами Септимуса й
Кларисси: на прийомi вiн розповiдає господарцi про смерть парубка.
Кларисса на мить вiдчуває себе на мiсце загиблого — думки
про самогубство часом близькi i ïй. Кларисса вiдрiзняється
вiд Септимуса тим, що здатно не не тiльки до тонкостi почуттiв, але й до
контролю над ними. Таким чином, глибинна тема роману — це
вiдкриття життя, даруемое творчими зусиллями свiдомостi, вiдокремлюють
простiр вiд часу й втрачений час вiд знайденого. Приступи важкого
душевною рассстройства наздоганяли Вулф як у дитинствi, так i в дозрiлих
лiтах. Ще в молодостi, страшачись черговий приступ божевiлля, вона
намагалася покiнчити iз собою. Навеснi 1941 року, пiсля початку
нiмецьких бомбардувань (пiд час однiєï з них згорiв будинок
Вулфов, у рез-тi чого загинула унiкальна бiблiотека батька
Вiрджинiï) психiчний стан рiзко погiршився. 28 березня 1941 року
письменниця покiнчила iз собою, утопившись у рiцi Оуз.
Томас Стернз елиот (1888- 1965) належить до числа найбiльших поетичних
фiгур XX столiття. елиот народився в Сент-Луïсi, закiнчив
Гарвардський ун-т. Первiсну популярнiсть в Англiï елиот одержав як
лiтературний критик. еЛИОТ уважав себе письменником Традицiï, того
початку в культурi, що дозволяє перетворити частки, глибоко
особистiснi переживання в щось бiльше значне й вiдсторонене. Його вiршi
не знають внутрiшньоï цiлiсностi, м властивi фрагментарнiсть. елиот
думав, що поезiя повинна пiти вiд передачi безпосереднього переживання.
Класичний поет завжди жертвує собою Любовна пiсня Дж. Алфреда
Пруфрока. Вiрш являє собою драматичний монолог- разговр Пфурока чи
те з якимось всезнаючим спiврозмовником, його супутником, чи те iз самим
собою. Зниження образа досягається по-рiзному. Комiчно вже
сполучення iм'я Альфред, що нагадує про любов пiднесеного й
неблагозвучного прiзвища Пруфрок. Але вiн все-таки не тiльки комiчна
особа, що намагається отямитися пiсля спокуси плотською любов'ю.
Вiн явно испитивае спрагу вiри, але про найбiльше для себе серйозному
говорить iз граничною iронiєю, жартуючи, чим досягається
ефект великоï трагiчностi
Мотив зречення у вiршi явно зв'язаний зi смертю. Поема Марна земля
(1922). Поема насичена бiльшою кiлькiстю iсторико-культурноï,
мiфологiчноï й поетичноï iнформацiï. В Марнiй землi
виведений трагiчний образ Заходу. За задумом елиота, поема повинна була
стати не тiльки констатацiєю загального розпаду, кiнця, але й
трагедiєю очiкування, що намiтилася, але так i не вдоволеноï
спраги щирого життя. Перехiд вiд голосу до голосу й вiд маски до маски
нi граматично, пунктуационно не позначений. Довжина рядкiв довiльна.
Границя мiж минулим i сьогоденням, цiлим i фрагментом, мiфом i побутом
за рахунок цього стерта
