Героïзм i патрiотизм народу у Великiй вiтчизнянiй вiйнi

Героïзм i патрiотизм радянського народу, що яскраво виявилися в
роки Великоï Вiтчизняноï вiйни, взаємозалежнi. Цi два
поняття — сторони однiєï медалi. Краïна не
витримала б такого страшного й суворого випробування, якби не жила
єдиною думкою: Усе для фронту, усе для перемоги! Солдати
самовiддано воювали, не маючи нi вихiдних, нi свят, але так само жил i
тил: адже солдатам потрiбнi були патрони, снаряди, зброя, винищувачi й
бомбардувальники, танки, пушки, зенiтки, щоб бити фашистiв. Все це
робили втилу.
Краïна кувала перемогу спiльними зусиллями всього народу. Замiсть
збiглих на фронт до верстатiв устали ïхнi батьки й матерi, дружини
й дiти. Дiдусь розповiдав, що ïм, пiдлiткам, що не дiстають до
верстата, робили спецiальнi пiдставки й нiякi потурання —
дванадцята година у верстата, а в пересменку — вiсiмнадцять. Спали
вiдразу, у цеху, щоб не витрачати час на дорогу додому й назад. Та й
холодно було будинку, а на заводi, бiля ливарного цеху, був невеликий
закуток, там звичайно вiдсипалася змiна. Дiд зi слiзьми згадував, що
ïх вивезли на Урал, верстати ставили на вiдкритому мiсцi пiд навiси
й вiдразу починали випускати снаряди, кулi. А стiни зводили пiзнiше.
У колгоспах жiнки, старi й дiти ростили хлiб, картоплю, овочi, зберiгали
худоба, щоб було чим годувати армiю. Наше поколiння мало
замислюється про минуле, про Велику вiйну, що не просто пережили,
а героïчно вистояли — адже вона йшла майже чотири роки!
Звiдки бралися щиросердечнi й фiзичнi сили? Гордiсть охоплює мене,
коли думаю, що краïна не тiльки воювала, вона жила суворим i
натхненним життям — знiмалися кiнофiльми: Iван Грозний, Росiйськi
люди, працювали театри, письменники й артисти виïжджали на фронт,
допомагаючи бiйцям в обложеному Ленiнградi. Д. Д. Шостакович написав у
блокадному Ленiнградi свою Сьому симфонiю, Твардовский — поему
Василь Теркин, у Ташкентi будувався драматичний театр. Нi, такий народ
неможливо поневолити! Я пишаюся своєю приналежнiстю до
великоï Росiï!
Проблема героïзму й зрадництва в сучаснiй лiтературi виникає
насамперед у зв'язку з вiйськовою тематикою. На жаль, особливо в першi
роки пiсля закiнчення Великоï Вiтчизняноï вiйни в лiтературi
намечаются певнi схеми в зображеннi подвигу народу. У добутках видно був
чiткий подiл на своïх i чужих, схема дiй людей визначалася наказами
командирiв. Лише пiзнiше, в 60-е роки, створюється ряд чудових
добуткiв, у яких письменники пiднiмають питання самовизначення героя,
описують ситуацiю вибору. Саме вибiр власноï долi, вибiр мiж
героïзмом i зрадництвом стає однiєï з основних тем
вiйськових повiстей чудового бiлоруського письменника В. Бикова.
Бикiв далекий вiд спрощення й схематичностi, а тому в центрi оповiдання
в нього виявляються ситуацiï на крайнiй межi сил, у яких найбiльше
повно розкривається характер людини в нелюдських умовах. Час у
повiстях В. Бикова стисло до межi, тим самим письменниковi
вдається досягти максимальноï психологiчноï напруги.
Мотиви поводження людини, моральнi джерела подвигу й зрадництва —
от що цiкавить письменника
Треба вiдзначити, що в сучаснiй критицi перiодично виникають суперечки
про те, що ж можна назвати щирим героïзмом. Бiльш того, виразно
спостерiгається прагнення багатьох рецензентiв принизити значення
подвигу деяких биковских персонажiв, таких, як Сотникiв (Сотникiв),
Мороз (Обелiск). Висловлювалася думка, що людинаа, що своïм учинком
або своєю смертю нiщо не мiняє в ходi подi, надходить не як
герой, а як бездумний моралiст. В. Бикiв вiдкидає таку точку зору.
…Для мене Сотникiв — герой, — пише автор. — Так,
вiн не розгромив ворога, але вiн залишився людиною в самiй нелюдськiй
ситуацiï. Як подвиг виглядає його стiйкiсть i в очах тих
декiлькох десяткiв людей, якi з'явилися свiдками його останнiх
мiнут… Те, як сприймають учинок героя люди, багато в чому
визначає й авторське вiдношення кнему. Подвигом письменник
уважає й учинок лейтенанта Iванiвського (Дожити до свiтанку).
Боротися до кiнця — от що необхiдно героєвi. Автор
осмислює подвиг цiєï людини з фiлософських позицiй,
заздалегiдь даючи вiдповiдь тим, хто схильний був бачити у вчинках його
персонажiв ознаки нерозсудливостi: …хто знає, чи не залежить
велика доля всiх людей вiд того, як умре на цiй дорозi
двадцатидвухлетний командир взводу лейтенант Iванiвський.
Героïзм не синонiм жертовностi. Стiйкiсть Сотникова не можна
пояснити й фанатизмом. Бикiв не випадково прагне створити образ
негероïчний. Учинок героя повести пояснюється його духовною
стiйкiстю, що не дозволяє йому надiйти iнакше. Разом iз Сотниковим
iдуть на смерть Демчиха, староста Петро, дiвчинка Басячи. Кожний з них
мiг би врятувати своє життя, але усвiдомлення свого боргу перед
Батькiвщиною вище егоïзму. А тому всi вони, на думку автора,
роблять подвиг
Використовуючи прийом антитези, Бикiв ставить в одну ситуацiю з героями
зрадникiв. У повiстi Сотникiв це Рибалка, що рятує своє
життя, але, по сутi, саме пiсля цього вмирає для людей. В Пiти й
не повернутися поруч iз Зосей виявляється Антон Голубин, iсторiя
життя якого дозволяє авторовi вiдповiстити на запитання, як i чому
людина стає зрадником. Ще до вiйни Голубин навчився виправдувати
будь-якi своï вчинки: Стурбуватися спiльною справою найдуться
десятки iнших, а от пiклуватися про нього особисто не стане нiхто, крiм
нього самого. I в партизанський загiн ця людина попадає випадково.
Бикiв показує читачам, як поступово котиться в прiрву герой,
споконвiчно позбавлений чiткого подання про моральнi принципи. Почавши з
дезертирства, Голубин приходить до зрадництва. Бiльш того, вiн навiть
намагається здати Зосю й iнших партизанiв карателям, щоб легше
впровадитися в нову, на нiмецький лад, життя.
Iнакше надходить Зося Норейко. Юна героïня повести вiрить у
засвоєнi нею в дитинствi iдеали добра й справедливостi, якi по-
хамски й враз розтоптали фашисти, i вважає вiйну своïм
особистим випробуванням. Вона не може жити на
однiй землi з тими, кого вважає звiрами, а тому у вiдповiдь на
слова Голубина, що в них немає вибору, крiм як пiти вiд партизанiв
на службу до нiмцiв, Зося вiдповiдає: Вибiр є: або ми, або
вони. Антон зумiв стати ïй близькою людиною, але ïхнi моральнi
основи рiзнi. Зося не може стати зрадником, як би сильно вона не любила
життя. Вiдступництво для неï страшнее смертi. Але у вiдношеннi
Голубина поводження Зоєю неоднозначно. Зрозумiвши, що вiн став
ворогом, дiвчина кидається на нього iз сокирою, але захищає
Антона, коли партизани хочуть його розстрiляти. Справа, напевно, у тiм,
що вона ще довго не може повiрити, що бувають своï гiрше ворогiв.
Хочу вiдзначити, що Бикiв взагалi далекий вiд схематичного зображення
вчинкiв зрадникiв. Не випадково повiсть Сотникiв не закiнчується
зi смертю головного героя. Письменниковi важливо показати шлях моральних
мучень, що очiкує людини, по сутi, що погибли вже тодi, коли
дозволив собi зрадництво. Саме йому, живому, має бути все життя
розплачуватися за свiй учинок, а це, може бути, пострашнее смертi
— от до якого висновку приводить Бикiв читачiв
Звичайно, не один Бикiв пiднiмає у своïй творчостi проблему
героïзму й зрадництва. Досить згадати, примiром, роман А.
Фадєєва Молода гвардiя або повiсть В. Распутiна Живи й
помни. Бiльш того, ця проблема виникає завжди, якщо мова йде про
необхiднiсть зберегти вiрнiсть своïм моральним принципам у
ситуацiï, коли простiше вiд них вiдректися. А тому вона вiчна