Змiст вiршiв Пушкiна У Сибiр i Арион

Iз дружиною декабриста Муравьева, що ïхала в 1827 роцi до чоловiка,
засланому в числi iнших у Сибiр, Пушкiна вiдправив послання своïм
опальним друзям. Цей учинок був проявом високоï мужностi поета,
тому що пiсля жорстокоï розправи пануючи з декабристами навiть
найближчi рiднi й друзi намагалися не пiдтримувати з ними зносин. У
посланнi У Сибiр Пушкiн з величезною поетичною силою висловив думку про
велике iсторичне значення справи декабристiв, призивав ïх до
мужнього терпiння й виражав надiю на близьку революцiю, що звiльнить
засланих на каторгу друзiв:
Окови тяжкi впадуть,
Темницi зваляться — i воля
Вас прийме радiсно у входу…
Наскiльки для декабристiв був дорiг цей привiт поета, показує
ïхнiй вiдповiдний вiрш, написаний декабристом А. И.
Одоєвським:
Струн вiщих полум'янi звуки
До слуху нашого дiйшли.
До меча рвонулися нашi руки,
Але лише окови знайшли
Але будь покiйний, бард, ланцюгами,
Своєю долею пишаємося ми
И за затворами в'язницi
У душi смiємося над царями Одоєвський у вiдповiдi Пушкiну
виразив тверду впевненiсть декабристiв у тiм, що справа, почата ними, не
стихне: з iскри займеться полум'я. У тiм же 1827 року, вiдправивши
своє послання У Сибiр, Пушкiн написав ще один вiрш, присвячений
декабристам,- Арион. Тому що воно призначалося для печатки, то поет
удався до алегоричного (алегоричноï) формi
Для вираження своïх думок i почуттiв Пушкiн використовував
давньогрецьку легенду про поета й музиканта Арионе. Арион плив на
кораблi у вiдкритому морi. Корабельники хотiли вбити його, щоб
заволодiти його багатствами. Арион упросив ïх дозволити йому
проспiвати перед смертю пiсню. Закiнчивши спiв, вiн сам кинувся у хвилi.
Але дельфiн, притягнутий його спiвом, винiс його на своïй спинi на
берiгся
Чудом урятував Арион — це Пушкiн. Поет говорить про себе як про
спiвака декабризму, пропагандистi декабристських iдей. Плавцi в челне
— це дружний колектив декабристiв, членом якого зображений i сам
поет. У картинi бури, що налетiла, i ïï наслiдкiв поет
малює повстання декабристiв, його розгром i трагiчна доля його
керiвникiв i учасникiв. Випадково, що врятував спiвак, залишився вiрний
своïм товаришам, ïхнiй справi: Я гiмни колишнi спiваю,-
заявляє про себе поет
Вiдповiдно до змiсту вiрша Пушкiн застосовує стародавнi слова, що
звучать бiльш урочисто, нiж звичайнi: кормщик (керманич —
кермовоï), лоно хвиль, гiмни (урочистi пiснi), риза (замiсть одяг].
Силу й згуртованiсть декабристiв, ïхнє наполегливе прагнення
досягти своєï мети пiдкреслюють такi словеснi образи, як iншi
вiтрило напружували, iншi дружно впирали вглиб потужнi весли.
Герцен так писав про час, що наступив пiсля розгрому декабристiв: Душею
всiх мислячих людей опанував глибокий смуток. Одна лише дзвiнка й широка
пiсня Пушкiна звучала в долинах рабства й мучень. Ця пiсня продовжувала
епоху минулу, наповнювала мужнiми звуками теперiшнi й посилала свiй
голос вiддаленому майбутньому.
Де спорю вголос, де почуваю живее,
И де ми всi прекрасного друзi,
Чим млявi, бездушнi собранья…
Так пише вiн в 1819 роцi своєму лiцейському товаришевi Горчакову.
Пушкiна поєднувало з його лiцейськими друзями кипiння розуму,
вiльнiсть думки, живi почуття, любов до прекрасного, до мистецтва.
Такого типу дружба, що виросла на основi загальних iдейних iнтересiв,-
найвища й глибока. У вiршованому посланнi до Чаадаєва в 1821 роцi
Пушкiн присвячує йому такi рядки:
Ти був цiлителем моïх щиросердечних сил…
Ти друговi замiнив надiю й спокiй;
У глибину душi вникаючи строгим поглядом,
Ти пожвавлював ïï радою иль докором;
Твоï жар запалив до високого любов…