Романтична картина чудесного миру в баладах Жуковського

Так, Жуковський малював у своïх баладах романтичну картину
чудесного миру, миру, повного похмурих, але й близьких людинi радiсних
таємниць, миру, повного споконвiчного, схованого драматизму й
напруги, якi вихлюпуються назовнi в певнi фатальнi мiнути земного життя.
Але при всiй своïй метафоричнiй умовностi ця символiчна картина
набагато бiльше вiдповiдала настроям людей, що пережила недавно
iсторичнi потрясiння Французькоï революцiï й, що брали участь
у боротьбi проти Наполеона, чим залитий спокiйним рiвним свiтлом сонця
статуарний холодний мир класичноï оди або трагедiï (так само
як i iдеалiзований сiльський мир або настiльки ж iдеалiзованi чутливi
сiмейнi картини в дусi романiв Ричардсона або мiщанськоï драми
XVIII в.).
До числа спiрних питань при оцiнцi iсторичного значення Жуковського
належить оцiнка його перекладiв. Ще при життi поета А. С.
Грибоєдов покритикувало його переробку бюргерiв ской Ленори, а О.
М. Сомiв — переклад балади Ґете Рибалка. Згодом критичнi
зауваження про переклади Жуковського й самому його методi поета-
перекладача висловлювали такi вiдомi й великi вченi-фiлологи, як В. М.
Жирмунський i Г. А. Гуковский. М. И. Цветаева присвятила спецiальний
етюд зiставленню гетевского оригiналу балади Лiсовий цар i ïï
перекладу, зробленого Жуковським, з метою довести принципову розбiжнiсть
ïхнього загального тону, несхожу iнтерпретацiю в них образа
Лiсового царя, почуттiв i переживань головних героïв балади —
батька й сина
И все-таки в силу своєрiдного парадокса переклади Жуковського
— незважаючи на всi виявленi в них прижиттєвою й наступною
фiлологiчною критикою неточностi i вiдступу вiд оригiналу —
залишаються й сьогоднi класичними. Ряд вiршiв Шиллера й iнших поетiв,
переведених Жуковським, переклали на росiйську мову й таких великих
поетiв XIX в., як Тютчев, Фет, Ап. Григор'єв. Ще ранiше П. А.
Катенин протиставив Людмилi Жуковського (вiльному перекладу бюргеровской
Ленори) досвiд принципово iншоï iнтерпретацiï жанру
росiйськоï народноï балади, а разом з тим i iнше розумiння
самоï поетики балади Бюргера й принципiв ïï поетичного
перекладу. Пiзнiше, уже в радянський час, Н. А. Заболоцкий заново
перевiв баладу Шиллера Ивикови журавлi, прагнучи дати свiй, бiльше
точний переклад цiєï балади, що враховує всi досягнення
сучасноï поетичноï технiки й теорiï перекладу. Але жоден
iз цих перекладiв — при всiй ïхнiй самостiйнiй цiнностi
— не змiг завоювати такоï популярностi, не змiг настiльки
органiчно ввiйти в основний фонд класичноï росiйськоï
перекладноï поезiï, як переклади Жуковського. У порiвняннi iз
глибоко поетичною Людмилою Жуковського Ольга Катенина залишилася всього
лише цiкавим, показовим для лiтературноï боротьби епохи, але при
цьому все-таки досить штучним, багато в чому теоретичним i книжковим, як
ми можемо бачити сьогоднi, поетичним експериментом. I навiть майстерний
переклад Ивикових журавлiв, що належить Заболоцкому, сприймається
нами всього лише як зразок блискучого перекладу iншомовного оригiналу,
але не як живе й органiчне явище росiйськоï поезiï, яким
з'явилися для свого часу (i залишаються дотепер) Ивикови журавлi У
перекладi Жуковського Сила Жуковського-Перекладача в тiм, що в кожному
добутку, що вiн перекладав, вiн прагнув вiрно вловити, вiдчути й
вiдтворити насамперед його загальний топ. У порiвняннi з основним
загальним тоном, вiрно вгаданим, поетично вiдчутим перекладачем,
пропущеним через себе, iнше в оригiналi представлялося Жуковському менш
важливим. I бiльше того, там, де це здавалося йому потрiбним, поет
вважав за можливе для посилення єдностi основного поетичного тону
по-своєму розвити, видозмiнити, а порию й доповнити оригiнал. Тому
що для Жуковського-Перекладача були важливi не калька з перекладного
ïм вiрша, не механiчне, буквальне проходження оригiналу, але вмiння
самому ще раз пережити й поетично вiдчути те, що було пережито й вiдчуте
героями й автором, i виразити це в перекладному художньому текстi
Iз цими особливостями принципiв Жуковського-Перекладача зв'язана
вибiрковiсть, що характерна для його перекладiв. Давно встановлено, що
Жуковський вибирав для перекладу лише такi добутки, якi були спiвзвучнi
його творчим устремлiнням, iнтересам i настроям у дану епоху життя. Тому
в рiзнi перiоди дiяльностi вiн звертався як перекладач до добуткiв
авторiв рiзних епох i народiв. I в той же час у перекладацькiй роботi
Жуковського чiтко вiдбита стiйкiсть основних, визначальних рис його
поетичноï творчостi в цiлому. Нею обумовленi дворазове звертання
Жуковського — у рiзнi моменти його творчоï дiяльностi —
до перекладу Сiльського цвинтаря Грiючи й бюргеровской Ленори, стiйка й
незмiнна симпатiя росiйського поета на всьому протязi життя до Шиллеру
— його балад, фiлософським вiршам, iсторичним драмам, тяжiння
Жуковського до баладноï фантастики, коливання меяугу образним миром
староï, наïвноï i новоï, сентиментальноï
поезiï (якщо скористатися термiном Шиллера).
Здається, що при всiх досягненнях сучасноï теорiï й
iсторiï поетичного перекладу ми не можемо дивитися на iсторiю
перекладацького мистецтва як на лiнiю рiвномiрного висхiдного розвитку.
Та нерiвномiрнiсть художнього розвитку стосовно суспiльного, котру
встановив i причини якоï з'ясував К. Маркс, має мiсце та иже
й в областi iсторiï поетичного перекладу. Добре вiдомо, що саме
епоха романтизму була золотий часом перекладацького мистецтва у всiх
європейських лiтературах. Переклади А. В. Шлегеля, Л. Тику, И. Д.
Гриса, Ф. Рюккерта й iнших романтичних поетiв-перекладачiв назавжди
залишилися класичними також у немецкоязичной лiтературi. У другiй
половинi XIX в. поетiв-перекладачiв перемiнила й тут армiя перекладачiв,
рiвень перекладацькоï роботи яких, за деякими виключеннями, не може
бути зiставлений з рiвнем перекладацькоï роботи И. Г. Фосса, А. В.
Шлегеля або Гриса. I лише наприкiнцi XIX в. i в XX в. культура
поетичного перекладу й за рубежем, i в нас (Бунiн , Брюсов, Блок,
радянськi поети-перекладачi) пiднялася на нову висоту
От позему переклади Жуковського не можуть вивчатися лише як характерний
зразок проходження принципам романтичнiй-суб'єктивно-
романтичноï теорiï перекладу. Вони повиннi розглядатися
скорiше як одне з вищих, класичних досягнень справдi поетичного
росiйського перекладацького мистецтва, повчального також i для
сьогодення. Поряд з перекладами Пушкiна, Лермонтова, А. К. Толстого,
Бунiна, Брюсова, Блоку вони заслуговують назви вищоï,
класичноï школи поетичноï майстерностi для поетiв-перекладачiв
нашоï епохи