Твiр опис — Подих осiни

Непомiтно промайнуло безтурботне пекуче лiто, i вересень став повноправним хазяïном у лiсах, полях, на рiчках i озерах. Раннiм ранком уже дуже холодно, а вдень сонечко ще пригрiває, нагадуючи про лiто. Вiдпочивають пiсля тривалоï важкоï роботи поля. Вiддали хазяям свiй щедрий урожай сади. У всiм вiдчувається холодний подих осiни. Сiре небо всi частiше затягують хмари , i накрапає дрiбний докучливий дощ. Немов про щось задумавшись, коштує смутний i мовчазний лiс. Незабаром дерева втратяться свого пишного оздоблення й вiдкриють своï галузi холодним дощам i хуртовинам. Повiльно кружляється в повiтрi кленовий листок. Старий дуб сумно поскрипує на узлiссi, начебто задумався перед тривалим зимовим сном. Бiля покритого мохами порохнявого пенька вишикувалися в ряд стрункi опеньки. Тут ïх сила-силенна, i всi так i просяться вкорзину. Трава пожовкла й нахилилася до землi, тiльки маленькi блiдо- червонi зiрочки вересу радують око. Високо в небi роблять прощальне коло зграï журавлiв. Вони летять на пiвдень i сумно курличуть, нагадуючи востаннє, що прийшла осiнь. У таку мiнуту до нас у душу заглядає свiтлий сум, i ми сумуємо й думаємо про сенс життя й своєму призначеннi на цiй дивнiй землi