ПРО ювiлейний розмовi Маяковського з Пушкiним

В ювiлейному розмовi з Пушкiним думка Маяковського, природно,
спрямовується до поетичних турбот сьогоднiшнiх, виконаних
епохальних завдань дня. Поет жартiвливо запрошує Пушкiна
спiвробiтничати в багатоï iсторичними дiяннями й гостро
нужденноï в бiльших поетичних талантах сучасностi. Однак у ходi
розмови з'ясовується, що зближає обох поетiв, звичайно, не
тiльки можливiсть разом спiвробiтничати у Лефе й спiльно робити агiтки.
Поєднує ïх насамперед усвiдомлення Маяковським свого
глибоко особистоï єдностi з Пушкiним, єдностi життя
вiдносини, щиросердечноï драми й долi. Довiрчо звертається
тому Маяковський до свого великого побратима: Дайте руку! От грудна
клiтка. Слухайте, уже не стукiт, а стогiн. Iз затаєним
замилуванням дозволяє йому висловитися: Нiбито вода —
давайте мчати бовтаючи, нiбито весна — вiльно й раскованно! Пушкiн
для Маяковського — це символ гармонiï життя, життя, що
переборює як гiркота особистоï драми, так i труднощi
iсторичного часу. Образами пушкiнського життєстверджуючого,
сонячного почала й завершується розмова: Ну, пора: свiтанок лучища
викалил…

Ненавиджу всiляку мертвечину! Обожнюю всiляке життя!