ПРО ювiлейний розмовi Маяковського з Пушкiним

В ювiлейному розмовi з Пушкiним думка Маяковського, природно, спрямовується до поетичних турбот сьогоднiшнiх, виконаних епохальних завдань дня. Поет жартiвливо запрошує Пушкiна спiвробiтничати в багатоï iсторичними дiяннями й гостро нужденноï в бiльших поетичних талантах сучасностi. Однак у ходi розмови з'ясовується, що зближає обох поетiв, звичайно, не тiльки можливiсть разом спiвробiтничати у Лефе й спiльно робити агiтки. Поєднує ïх насамперед усвiдомлення Маяковським свого глибоко особистоï єдностi з Пушкiним, єдностi життя вiдносини, щиросердечноï драми й долi. Довiрчо звертається тому Маяковський до свого великого побратима: Дайте руку! От грудна клiтка. Слухайте, уже не стукiт, а стогiн. Iз затаєним замилуванням дозволяє йому висловитися: Нiбито вода — давайте мчати бовтаючи, нiбито весна — вiльно й раскованно! Пушкiн для Маяковського — це символ гармонiï життя, життя, що переборює як гiркота особистоï драми, так i труднощi iсторичного часу. Образами пушкiнського життєстверджуючого, сонячного почала й завершується розмова: Ну, пора: свiтанок лучища викалил…

Ненавиджу всiляку мертвечину! Обожнюю всiляке життя!