Твiр опис — Подих осiни

Непомiтно промайнуло безтурботне пекуче лiто, i вересень став
повноправним хазяïном у лiсах, полях, на рiчках i озерах. Раннiм
ранком уже дуже холодно, а вдень сонечко ще пригрiває, нагадуючи
про лiто. Вiдпочивають пiсля тривалоï важкоï роботи поля.
Вiддали хазяям свiй щедрий урожай сади. У всiм вiдчувається
холодний подих осiни. Сiре небо всi частiше затягують хмари , i
накрапає дрiбний докучливий дощ. Немов про щось задумавшись,
коштує смутний i мовчазний лiс. Незабаром дерева втратяться свого
пишного оздоблення й вiдкриють своï галузi холодним дощам i
хуртовинам. Повiльно кружляється в повiтрi кленовий листок. Старий
дуб сумно поскрипує на узлiссi, начебто задумався перед тривалим
зимовим сном. Бiля покритого мохами порохнявого пенька вишикувалися в
ряд стрункi опеньки. Тут ïх сила-силенна, i всi так i просяться
вкорзину. Трава пожовкла й нахилилася до землi, тiльки маленькi блiдо-
червонi зiрочки вересу радують око. Високо в небi роблять прощальне коло
зграï журавлiв. Вони летять на пiвдень i сумно курличуть, нагадуючи
востаннє, що прийшла осiнь. У таку мiнуту до нас у душу
заглядає свiтлий сум, i ми сумуємо й думаємо про сенс
життя й своєму призначеннi на цiй дивнiй землi