Любов. А що це таке?

Ми так часто говоримо я люблю…, що вже багато хто не замислюються
над змiстом цих слiв. Але ж Роберт Рождественський прав. Життя
кожноï людини наповнена любов'ю, та й саме життя теж
починається з любовi. Кожноï людини з першоï мiнути
народження оточують любов'ю. А маленький чоловiчок, почуваючи теплоту й
любов з боку батькiв, росте й випробовує таке ж почуття до
навколишньоï, але поки ще не може виразити, показати свою любов до
них. I перша людина, кому ми даруємо першi посмiшки, а вiн нам
турботу й любов, — це наша мама. Багато поетiв присвячували
ïй своï вiршi, висловлюючи подяку за любов i пещення. Адже
саме мама завжди знайде потрiбнi слова, щоб заспокоïти, допоможе у
важку мiнуту, порадiє твоєму успiху. А тепло ïï
очей i рук здатно розтопити будь-яке замерзле серденько. Поети, що
писали про героïзм матерiв пiд час Великоï Вiтчизняноï
вiйни й про рiдних матерiв, призивають не забувати матерiв, писати
листа, приïжджати в гостi.
Ïм так потрiбна наша любов i пещення. А нам завжди теплiше й уютней
у цьому холодному свiтi вiд материнськоï любовi. Один раз я
прочитала вiрш На згадку про матiр. Я не знаю, хто автор, воно менi
зовсiм випадково попалося. Але воно торкнуло мене до глибини душi тим,
як автор мiг передати бiль i переживання самотньоï жiнки, дiти
якоï роз'ïхалися й давно не приïжджали. Вона прожила,
напевно, нелегке життя. Єдине багатство, що залишилося в неï
в життi, — дiти. Вона чекає ïх, згадує дитинство,
ще й ще раз перечитує листа, мрiє зiбратися з усiма за
столом, поговорити. Але вони забули про неï, у них багато iнших
справ. Чому ми згадуємо про близькi нам людях i знаходимо час
приïхати до них тiльки тодi, коли лихо постукалося у дверi? Чому?
Чому не можемо зiбратися в далекому рiдному будинку лiтнiм деньком або
погрiтися в знайомоï з дитинства печi холодним зимовим вечором? Як
багато таких чому?. И як багато рiзних вiдмовок на них. I навiть якщо
мама зрозумiє ïх, те материнське серце не зможе. Тому поети
знову й знову просять нас любити, пам'ятати, жалувати й поважати
своïх матерiв, частiше бувати в них.

• Слухайте, поки у вас є мама,
• Приïдьте до неï без телеграми!

Другою матiр'ю для людини є рiдна земля. В 60-е роки населення Землi заговорило про охорону природи, про те, що людина, досягши волi у всiм, губить навколишнiй свiт. Розвиток нових технологiй, науково-технiчна революцiя всi пагубней i пагубней впливає на навколишнє середовище. Письменники й поети прагнули показати у своïх добутках те, що зробила з людьми воля: вони забули про любов до рiдноï землi й боргу перед нею, вони вирубують лiси й отстреливают тварин, не думаючи про те, що багатства природи коли-небудь закiнчаться. А що потiм? Голi поля й рiки без води? У лiсах тiльки пнi й чагарники? Жутковато, але реально. Виявляється, що ми ще щасливi люди, тому що можемо любуватися весняною зеленню, слухати трелi солов'я, бачити красу росiйських лiсiв i полiв. Але ми не усвiдомлюємо цього або просто не хочемо усвiдомлювати. А що будуть бачити тi, хто буде жити рокiв через сто? Цi проблеми сучаснi автори намагаються вiдобразити у своïх добутках, щоб кожний, хто прочитає, задумався над майбутнiм природи, над жорстокiстю сучасного суспiльства. Плаха Айтматова, Прощання iз Запеклоï Распутiна наводять на думку про те, яким жорсток i слiпим став мир стосовно тих, хто живе не по сучасному прискореному типi життя, а так, як жили дiди.
Цiнуючи щохвилини свого швидкоплинного життя, вони знаходять час
зупинитися й помилуватися бiлою березою, блакиттю неба, своєю
рiдною землею. I вони пишаються тим, що вмiють побачити, почути, вiдчути
всю цю красу. Всю свою любов до рiдноï землi народ передав нам у
народних пiснях, казках i легендах. А ми не зберегли й не знаємо
всього цього.
Багато моральних проблем пiдняли у своïх добутках письменники й
поети в 80-е роки. У цей час на полках книгарень з'являються ранiше
забороненi добутки, а також книги тiльки письменникiв, що прийшли в
лiтературу, i поетiв. У багатьох добутках радянськоï лiтератури 80-
х рокiв зустрiчається поняття любовi: любов мiж чоловiком i
жiнкою, материнська любов, любов до природи, любов до всього
навколишнього… Я вважаю, що читати цi добутки необхiдно уважно,
тому що в них розкриваються основи важливих життєвих принципiв.
Дуже важливий самостiйний аналiз героïв, саме сприйняття людиною
тоï або iншоï думкки, що автор, творець добутку, хотiв нам
довести. Саме завдяки таким добуткам, будь той маленький вiрш або
величезна книга, людина формує себе як особистiсть. Завдяки В.
Висоцькому, Р. Рождественському, Е. Евтушенко , А. Вознесенськовi, Ю.
Друнiнiй, Р. Гамзатову, Р. Казаковой, А. Волкову, А. Чепурову, В. Коркию
й многим iншим ми довiдаємося про чистоту моральнiй i
духовноï, добротi до рiдноï й близьким, любовi до всьому й
усiм, про чистоту людських вiдносин, про совiсть i справедливiсть…
Але адже найважливiшим iз усього перерахованого, на мою думку, у цих
добутках чудових авторiв є поняття любовi. Адже, дiйсно, iз самого
народження людин потроху починає усвiдомлювати поняття любовi,
потiм у ньому прокидається це почуття — почуття любовi до
матерi, почуття любовi до цього миру, до природи, потiм до друзiв,
знайомим. Одним зi знаменитих поетiв, що вiдбивають у своïх утворах
моральнi теми , є Д.С. Самойлов. Поезiя Самойлова звернена до
збагнення психологiчного й морального стану сучасного суспiльства. У
його добутках про вiйну, про iсторiю, про юнiсть iснують вiдступу, що
показують, що розкривають красу природи, любов до природи. Прикладом
можуть послужити вiрша Пам'ять i Весь лiс листвою переповнений. У цих
вiршах автор хотiв показати нам всю красу, всю принаднiсть нашоï
природи, вiн хотiв виразити своïми рядками всю любов до кожного
мiстечка на цiй величезнiй Землi.
А.А. Вознесенськ написав чудовий вiрш Матерi сиротiють…. Цей вiрш
хоч i маленьке, однак у ньому закладений глибокий змiст, темою вiрша
є материнська любов. Матерi сиротiють, — пише А.А.
Вознесенськ, вiн задається питанням: через що цi матерi сиротiють,
чому так виходить, чому всi так смутно? Письменник простежує ту
думку, що людина повинен не тiльки зрозумiти, але й усвiдомити. Ця думка
про те, що нiколи, нiде не можна забувати, залишати найдорожчоï
людини — свою матiр.
У творчостi Б.Ш. Окуджавы особливе мiсце займає жiнка, що любить i
улюблена жiнка. На його думку, любов, навiть вiдкинута, завжди висока,
одухотворена. На думку Окуджавы, любов — щось пiднесене, неземне,
божественне. Радiсть любовi змiшується з нiжним смутком, усе
здаються тендiтним, минущим, потребуючим дбайливого вiдносини. Прикладом
можуть послужити його вiрша Ваша Величнiсть жiнка, Слава жiнцi
моєï, Заïжджий музикант.
Iснують чудовi вiршi чудового поета И.М. Рубцова. Менi дуже
подобається вiрш Берези, у ньому одночасно вiдбувається
вiдображення краси природи, любовi до неï й трагiчноï долi
людини. Цей вiрш наводить читача на мiркування про життя: коли людинi
дуже погано, важко, те необхiдно зайняти себе чим-небудь, вiдшукати
щось, що допомогло б тобi впоратися з болем, iз труднощами. Розрадою для
людини, на думку поета, у цьому випадку може бути природа . Автор любить
берези, i для нього берези — це й радiсть, i сум, i любов, i
сльози, i спогаду. Коли людина вмiє вслухатися уважно в шум берiз,
те, говорить автор, стає якось радiсно й боляче…, однак
затверджує: Я люблю, коли шумлять берези…. Нехай,
думає автор, буде боляче або весело, але любов до берiз буде для
нього безмежноï!
Iснує ще безлiч вiршiв про безмежну любов, якi несуть у собi
глибокий змiст, сенс життя, якому необхiдно усвiдомити кожному читачевi,
адже, дiйсно, завдяки глибоким фiлософським, моральним добуткам ми
довiдаємося, пiзнаємо, вiдчуваємо любов!